Гончар Андрій Петрович
ГОНЧА́Р Андрій Петрович (15. 07. 1974, Київ) — живописець. Син П. Гончара та Н. Матвієнко, онук І. Гончара. Член НСХУ (2003). Закінчив Українську АМ (Київ, 1997; майстерня Ф. Гуменюка). Працював художником в Укрреставрації (1998–2003). Учасник мистецьких виставок від 1997. Персональна — у Києві (2001). Працює у традиціях українського сакрального живопису.
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Святі мученики» (1999) та «Св. архангели» (2001) у Михайлів. Золотоверхому соборі, «Пророки» (дзвіниця Софій. собору, 2001), іконостас у Покров. церкві (1996–99) і церкві Богородиці в Пирогощі (1998; усі — Київ), «Євангелісти» в церкві Різдва Христового (с. Бобруйки Козелец. р-ну Черніг. обл.), «Апостоли, святі церкви» в Успен. соборі (Київ; усі — 2002), «Життя Адама і Єви», «Святі, страшний суд» у церкві Різдва Богородиці (2003, с. Вікторівка Маньків. р-ну Черкас. обл.), Андріїв. іконостас в Успен. соборі (2003), купол у церкві Різдва Христового (Київ, 2004); станковий живопис — «В. Литвин» (1996), «Г. Сковорода (Сад божественних пісень)» (1997), «Мамай» (2000), «Гетьман І. Мазепа» (2002).
Рекомендована література
- Лавринець Н. Іконописець і монах: що відомо про синів Ніни Матвієнко Івана та Андрія // Апостроф [apostrophe.ua]. 2023, 10 жовт.
Фотоілюстрації
. 1997. polotno, oliya.jpg "«Г. Сковорода (»Сад божественних пісень)''. 1997. Полотно, олія")
Людина 
