ГОРБАЧЕ́ВСЬКИЙ Антін Якович (27. 01. 1856, с. Зарубинці, нині Збаразького р-ну Тернопільської обл. — 26. 04. 1944, м. Санок, Польща) — громадсько-політичний діяч, право­знавець. Брат Івана Горбачевського. Доктор права (1884). Закінчив правничий факультет Львівського університету (1879). У 1881–82 був бібліотекарем «Просвіти»; 1883–84 редагував львівський часопис «Діло». Від 1884 працював адвокатом у м. Пере­мишль (Польща); був одним із членів-засновників політичної організації «Народна рада» (1885). У 1893 від­крив адвокатську канцелярію у місті Чортків (нині місто Тернопільської області); очолював товариства «Надія» та «Руська бесіда», повітовий комітет Національно-демократичної партії, спів­працював у управі повітової філії товариства «Просвіта». 1908 на судовому процесі у Відні захищав М. Січинського, який на знак помсти за кривди українському населен­ню Галичини вбив намісника краю Андрія Потоцького. Від 1913 — член Найвищого державного трибуналу Австрії. 1916 повернувся до Галичини, працював адвокатом у м. Дрогобич (нині Львівська область). У жовтні 1918 вві­йшов до складу Української національної ради, яка після Листопадового пов­ста­н­ня проголосила Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Очолював повітовий комісаріат у Дрогобичі. 4 січня 1919 на засі­дан­ні Української національної ради у місті Станиславів (нині Івано-Франківськ) Горбачевського обрали членом її виділу (президії). У березні–квітні 1919 брав участь у сесії Української національної ради, роз­робці законодавства ЗУНР. У квітні 1919 обраний головою Української народно-трудової партії, редагував її орган — газету «Свобода». Від вересня 1919 — за­ступник голови над­звичайної дипломатичної місії УНР у Польщі. Коли за наполяга­н­ням Голови Директорії УНР С. Петлюри 2 грудня 1919 була укладена польсько-українська угода, згідно з якою за Польщею ви­знавалося право на окупацію Східної Галичини, Горбачевський на знак протесту залишив місію. У червні 1921 — голова між­партійного зʼ­їзду Української народно-трудової партії, на зʼ­їзді у травні 1923 обраний членом її Тіснішого народного комітету. Входив до керівництва Союзу українських адвокатів у Львові (від 1923). У липні 1925 був одним із засновників Українського національно-демократичного обʼ­єд­на­н­ня (УНДО), до вересня 1939 — не­змін­ний член його Центрального комітету. 1927–39 — сенатор Польського сенату (за списком УНДО), в якому очолював Український парламентський клуб. У вересні 1939 Горбачевський пере­їхав до Кракова, 1941–44 проживав у Чорткові. У березні 1944 востан­нє ви­їхав на еміграцію. Разом з право­знавцями О. Огоновським, К. Левицьким та Є. Олесницьким Горбачевський уклав «Німецько-український правничий словник» (1893), у журналі «Життя і право» опублікував стат­ті «Справа судів присяжних» (1937) і «За вдержа­н­ням судів присяжних» (1938).