ЛЕВИ́ЦЬКИЙ Кость Антонович (18. 11. 1859, м. Тисмениця, нині Івано-Фр. обл. — 12. 11. 1941, Львів) — гро­мадсько-політичний діяч, право­знавець, організатор ко­оперативного руху. Дійсний (1899) і почесний член НТШ та «Просвіти». За­кінчив Станіславську гімназію (нині Івано-Франківськ, 1878), на­вчався у Ві­денському і Львівському університетах, здобув ступінь доктора права (1884). Від­крив адвокатську канцелярію у Львові (1890), одним із перших почав писати скарги й зверне­н­ня до суду українською мовою. Ініціював пере­творе­н­ня «Просвіти» в освітньо-економічне товариство та написав її новий статут (1891). У 1895 взяв участь у створен­ні й уві­йшов до керівництва кооп. банку «Дністер»; 1898–1939 (з пере­рвами) — голова Кра­йового кре­дитного cоюзу, пере­твореного 1924 у Центральний кооп. банк; водночас 1904–14 — президент Кра­йового ревізійного союзу. Спів­засновник (1899) і голова (1902–11) Української національно-де­мократичної партії, спів­засновник і редактор (1899–1900) першого україномовного юридичного ж. «Часопись правнича». 1907 обраний послом австро-угорського парламенту (очолював Український парламентський клуб), 1908 — Галицького кра­йового сейму (очолював Український сеймовий клуб). Від серпня 1914 — голова Головної української ради, від травня 1915 — Загальної української ради; у листопаді–грудні 1918 — голова Державного секретаріату ЗУНР. Після окупації Галичини Польщею — член еміграційного уряду ЗУНР у Відні (уповноважений з питань преси та пропаганди й упо­вноважений із закордон­них справ), голова українських делегацій на пере­говорах у Ризі (1920) та Женеві (1921, 1922). У 1924 повернувся до Львова, обраний членом ЦК УНДО. Продовжував за­йматися адвокатською, кооп. і наук. діяльністю, активно спів­працював із українськими часописами («Діло», «Бать­ківщина», «Економіст», «Ко­оперативна республіка» та ін.). Голова Союзу українських адвокатів (1924–39), редактор його друкованого органу ж. «Жит­тя і право» (1928–39). Зі встановле­н­ням на тер. Західної Укра­їни радянської влади 1939 заарештований, 20 місяців утримувався у вʼязни­цях Львова та Москви. Після звільне­н­ня повернувся до Льво­ва, де у липні 1941 заснував Українську національну раду. У Львові встановлено меморіальну дошку Левицькому, його імʼям на­звано вулицю.