Грищенко Олекса

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Грищенко Олекса
Діяльність:: живописець
Дата народження:: 2 квіт. 1883
Дата смерті:: 29 січ. 1977

ГРИ́ЩЕНКО Олекса (Олексій Васильович; 21. 03(02. 04). 1883, м. Кролевець, нині Сум. обл. — 29. 01. 1977, м. Ванс, Франція) — живописець, мистецтвознавець, есеїст. Навч. в Університеті св. Володимира у Києві (1906–08), закін. Моск. університет (1912). Мист. освіту здобув у приват. школах і маляр. майстернях С. Світославського (Київ, 1905–06) і К. Юона (Москва, 1909–10). Приєднався до модер. мист. руху. Познайомився з колекціонерами С. Щукіним і О. Морозовим. Здійснив творчі подорожі до Франції (1911, де познайомився з А. Лоте, О. Архипенком; захопився кубізмом), Італії (1913–14). У Москві — 1908– 18. Від 1913 брав участь у виставках мист. угрупувань «Бубновий валет», «Союз молоді», «Нове товариство художників», «Моск. салон». Талант Г.-художника і мистецтвознавця розкрився у моск. період творчості, позначений великою культурою колоризму, зв’язками з рос. модер. угрупованнями і знайомством у колекції С. Щукіна з творами Ван Ґога, П. Ґоґена, О. Ренуара. Г. особливо шанував творчість П. Сезанна, від якого перейняв мистецтво структурування форм, плям, кольору, методи конструювання площини. Г. поважав творчість П. Пікассо, Ж. Брака, А. Матісса; захопився ідеями кубізму і фовізму. Захоплення аналітикою та синтезом П. Сезанна, кубістів відчутне у картинах моск. і стамбул.-грец. періодів. Характер такого живопису Г. демонструє у творах «Натюрморт з агавою» (1915–18, НХМ), «Червоний глечик» (1917, Владивостоц. картинна галерея, РФ), «Міст на річці Москва» (1918, ДТГ у Москві). Моск. спадщину Г. (бл. 500 картин, рукописи) розграбовано 1917–19. Разом з ін. речниками нового худож. мислення (брати В. і Д. Бурлюки, О. Шевченко, О. Купрін, К. Малевич, М. Ларіонов, В. Татлін, О. Архипенко) обстоював засади модер. мистецтва. Г. зарекомендував себе як глибокий знавець візант. та давньорус. іконопис. малярства; був експертом з цих питань у колекціонерів С. Морозова, І. Остроухова; вів опис реставрації ікон у Кремлі, керував розчищенням ікони Вишгород. Богоматері. Іконопис, фрески італ. примітивів, вивчення ренесанс. мистецтва в Італії збагатили колорист. концепцію Г. Спогади художника «Роки бурі і натиску» (Нью-Йорк, 1967) присвяч. життю й творчості автора (1908–18). Персон. виставки — у Москві (1919), Афінах (1921, 1923), Парижі (1922–30, 1933, 1936, 1945, 1947, 1950, 1957, 1962), Мадриді (1934), Барселоні (1935–36), Стокгольмі (1937), Ґетеборзі, Львові (обидві — 1937), Ліможі (1943–44), Труа (1944), Касабланці, Феці (обидві — 1947), Страсбурзі (1952–53, 1955), Нью-Йорку (1958), Торонто (1960). Викладав у Мист. школі І. Машкова і Нар. університеті. 1917 разом із В. Татліним і К. Малевичем утворив ліве крило Тимчас. ради Спілки художників-живописців Москви, від листопада 1917 — чл. Комісії охорони істор. пам’яток; одночасно — проф. Держ. майстерень живопису, скульптури і архітектури. Від 1918 — на еміграції у Стамбулі (1918–20, де створив сотні акварелей), Греції (1920), Парижі (від 1921), у м. Кань (Прованс, від 1927). Багато мандрував (Іспанія, Португалія, Скандинавія, США — відвідав 4 рази між 1958 і 1967). Кубізм, фовізм, візант. і давньорус. ікони, мозаїки, фрески давніх візант. храмів, орієнтал. мініатюра позначилися на стилі робіт, виконаних Г. у Стамбулі та його околицях, а також у Греції та на Криті (400 акварелей і гуашей, 10 олій. творів, 140 рис.). Репрезентована Г. у Москві теорія й практика «цвітодинамосу» виявилася у зображеннях вулич. сцен, пейзажах, архіт. мотивах. Із формал.-тех. боку стамбул.-грец. цикл тяжіє до кубізованої, подекуди абстракт. передачі кольорів, форм і ліній («Церква Кахріє-Джамі», 1919; «Св. Софія», «Турок у кафе», «Грецька церква», усі — 1920; «Стамбульський хлопець», 1921). Кубістично-фовіст. захоплення Г. відображено у портретах («Турецька жінка», 1920; «Художник», 1932). Митець використовує декор. площини, колір лягає широкими структурованими плямами; наголошує на динам. формі, почасти геометрично спрощеній, побудованій на засадах кубізму. Пов’язавши власну творчість із мист. життям Парижа, Г. від 1921 експонував роботи у його провід. галереях, був постій. учасником «Осін. салонів». Розширилося коло франц. друзів — художники, колекціонери, критики (А. Левінсон, Р. Жан, Л. Воксель, П. Ґійом, Ф. Леже та ін.). Г. — майстер мариністич. пейзажів, натюрмортів. Виявив хист у зображенні морських істот, квітів і фігур. Під впливом париз. школи творча концепція Г. зазнала змін, трансформуючись у різновид франц. колоризму, спорідненого з експресіонізмом. Малював корпусно, впевненим пастоз. мазком, поєднуючи динам. площини з площинами, де поверхня фарби вигладжена, стишена. Г. активно використовував колір у світлі модер. засад «цвітодинамосу», поєднуючи його з париз. колоритом. У традиціях париз. школи у 1930–70-х рр. створив сотні першоряд. полотен, частину з яких, згідно із його заповітом, Фундацією Г. (створ. 1963 заходами й під опікою Г. в Укр. інституті Америки у Нью-Йорку) 2005 передано в НХМ. У 30-і рр. співпрацював з Асоц. незалеж. укр. мистців, учасник її виставок у Львові (1932, 1934, 1936). В СРСР Г. оголосили «націоналіст. художником», його роботи у Львові були знищені як буржуазно-націоналістичні. У творчості Г. виділяють два періоди: московсько-стамбульський, який характеризується «геометризацією», тяжінням до кубізму, і паризький, познач. розвитком постімпресіоніст. традицій париз. школи (експресивна колористика, оптимізм світобачення). У повоєнні роки Г. став учасником багатьох укр. виставок, організованих Об’єдн. мистців українців в Америці. Ініціював дослідж. давньорус. іконопису. Автор низки мистецтвознав. праць. Роботи Г. зберігаються у Нац. музеї сучас. мистецтва у Парижі, Королів. музеях у Копенгаґені та Брюсселі, Музеї сучас. мистецтва в Мадриді, Монреал. музеї, Нац. музеї у Львові.

Додаткові відомості

Основні твори: «Місток» (1918), «Дерева», «Рибний базар. Севілья», «Гриби» (усі — 1920-і рр.), «Червоний будинок. Стамбул», «Кав’ярня у Стамбулі», «Турецька жінка», «Танок дервіша», «Гриби» (усі — 1920), «Турки в кав’ярні» (1921), «Туркеня в чадрі» (1922), «Митець», «Гора Іда» (обидва — 1923), «Коібра. Португалія» (1924), «Білий замок» (1925), «Корсика» (1928), «Мис Мартен» (1929), «Парусне судно. Тулон» (1932), «Північне море», «Іспанський танець» (обидва — 1934), «Барки. Іспанія» (1939), «Мадам А. Г.», «Жінка у блакитному» (обидва — 1944), «Повернення шаланди» (1946), «Буря над Ербалунґом» (1954), «Таймз-сквер» (1958), «Копиці сіна. Піренеї», «Веселка в небі» (обидва — 1959), «Британський пейзаж» (1960), «Венеція» (1962), «Дерево Юди» (1963).
Основні праці: О связях русской живописи с Византией и Западом. Москва, 1913; Как у нас преподают живопись и что под ней надо разуметь. 1915; Русская икона как искусство живописи // Вопр. живописи. 1916. Вып. 3; О влиянии немецкой культуры и искусства на русских художников. 1917; Кризис искусства и современная живопись. 1917; Deux ans à Constantinople. Paris, 1927; L’Ukraine de mes jours bleus. Paris, 1957; Україна моїх блакитних днів. Париж, 1958; Мої роки в Царгороді. Мюнхен, 1961; Мої зустрічі і розмови з французькими митцями. Нью-Йорк, 1962; англ. перекл. — 1968.