ГРИ́ЩЕНКО Олекса (Олексій Васильович; 21. 03(02. 04). 1883, м. Кролевець, нині Сум. обл. — 29. 01. 1977, м. Ванс, Франція) — живописець, мистецтво­знавець, есе­їст. Навч. в Університеті св. Володимира у Києві (1906–08), закін. Моск. університет (1912). Мист. освіту здобув у приват. школах і маляр. майстернях С. Світославського (Київ, 1905–06) і К. Юона (Москва, 1909–10). При­єд­нався до модер. мист. руху. По­зна­йомився з колекціонерами С. Щукіним і О. Морозовим. Здійснив творчі подорожі до Франції (1911, де по­зна­йомився з А. Лоте, О. Архипенком; захопився кубізмом), Італії (1913–14). У Москві — 1908– 18. Від 1913 брав участь у ви­ставках мист. угрупувань «Бубновий валет», «Союз молоді», «Нове товариство художників», «Моск. салон». Талант Г.-художника і мистецтво­знавця роз­крився у моск. період творчості, по­значений великою культурою колоризму, звʼязками з рос. модер. угрупова­н­нями і зна­йомством у колекції С. Щукіна з творами Ван Ґога, П. Ґоґена, О. Ренуара. Г. особливо шанував творчість П. Сезан­на, від якого пере­йняв мистецтво структурува­н­ня форм, плям, кольору, методи конструюва­н­ня площини. Г. поважав творчість П. Пікас­со, Ж. Брака, А. Матіс­са; захопився ідеями кубізму і фовізму. Захопле­н­ня аналітикою та синтезом П. Сезан­на, кубістів від­чутне у картинах моск. і стамбул.-грец. періодів. Характер такого живопису Г. демонструє у творах «Натюрморт з агавою» (1915–18, НХМ), «Червоний глечик» (1917, Владивостоц. картин­на галерея, РФ), «Міст на річці Москва» (1918, ДТГ у Москві). Моск. спадщину Г. (бл. 500 картин, рукописи) роз­грабовано 1917–19. Разом з ін. речниками нового худож. мисле­н­ня (брати В. і Д. Бурлюки, О. Шевченко, О. Ку­прін, К. Малевич, М. Ларіонов, В. Татлін, О. Архипенко) об­стоював засади модер. мистецтва. Г. зарекомендував себе як глибокий знавець візант. та давньорус. іконопис. малярства; був екс­пертом з цих питань у колекціонерів С. Морозова, І. Остроухова; вів опис ре­ставрації ікон у Кремлі, керував роз­чище­н­ням ікони Вишгород. Богоматері. Іконопис, фрески італ. примітивів, ви­вче­н­ня ренесанс. мистецтва в Італії збагатили колорист. концепцію Г. Спогади художника «Роки бурі і натиску» (Нью-Йорк, 1967) присвяч. життю й творчості автора (1908–18). Персон. ви­ставки — у Москві (1919), Афінах (1921, 1923), Парижі (1922–30, 1933, 1936, 1945, 1947, 1950, 1957, 1962), Мадриді (1934), Барселоні (1935–36), Стокгольмі (1937), Ґетеборзі, Львові (обидві — 1937), Ліможі (1943–44), Труа (1944), Касабланці, Феці (обидві — 1947), Страсбурзі (1952–53, 1955), Нью-Йорку (1958), Торонто (1960). Викладав у Мист. школі І. Машкова і Нар. університеті. 1917 разом із В. Татліним і К. Малевичем утворив ліве крило Тимчас. ради Спілки художників-живописців Москви, від листопада 1917 — чл. Комісії охорони істор. памʼяток; одночасно — проф. Держ. майстерень живопису, скульптури і архітектури. Від 1918 — на еміграції у Стамбулі (1918–20, де створив сотні акварелей), Греції (1920), Парижі (від 1921), у м. Кань (Прованс, від 1927). Багато мандрував (Іспанія, Португалія, Скандинавія, США — від­відав 4 рази між 1958 і 1967). Кубізм, фовізм, візант. і давньорус. ікони, мозаїки, фрески давніх візант. храмів, орієнтал. мініатюра по­значилися на стилі робіт, виконаних Г. у Стамбулі та його околицях, а також у Греції та на Криті (400 акварелей і гуашей, 10 олій. творів, 140 рис.). Ре­презентована Г. у Москві теорія й практика «цвітодинамосу» виявилася у зображе­н­нях вулич. сцен, пейзажах, архіт. мотивах. Із формал.-тех. боку стамбул.-грец. цикл тяжіє до кубізованої, подекуди абстракт. пере­дачі кольорів, форм і ліній («Церква Кахріє-Джамі», 1919; «Св. Софія», «Турок у кафе», «Грецька церква», усі — 1920; «Стамбульський хлопець», 1921). Кубістично-фовіст. захопле­н­ня Г. від­ображено у порт­ретах («Турецька жінка», 1920; «Художник», 1932). Митець використовує декор. площини, колір лягає широкими структурованими плямами; наголошує на динам. формі, почасти геометрично спрощеній, побудованій на засадах кубізму. Повʼязавши власну творчість із мист. жи­т­тям Парижа, Г. від 1921 екс­понував роботи у його провід. галереях, був по­стій. учасником «Осін. салонів». Роз­ширилося коло франц. друзів — художники, колекціонери, критики (А. Левінсон, Р. Жан, Л. Воксель, П. Ґійом, Ф. Леже та ін.). Г. — майстер мариністич. пейзажів, натюрмортів. Виявив хист у зображен­ні морських істот, квітів і фігур. Під впливом париз. школи творча концепція Г. за­знала змін, транс­формуючись у різновид франц. колоризму, спорідненого з екс­пресіонізмом. Малював корпусно, впевненим пастоз. мазком, по­єд­нуючи динам. площини з площинами, де поверх­ня фарби ви­гладжена, стишена. Г. активно використовував колір у світлі модер. засад «цвітодинамосу», по­єд­нуючи його з париз. колоритом. У традиціях париз. школи у 1930–70-х рр. створив сотні першоряд. полотен, частину з яких, згідно із його заповітом, Фундацією Г. (створ. 1963 заходами й під опікою Г. в Укр. ін­ституті Америки у Нью-Йорку) 2005 пере­дано в НХМ. У 30-і рр. спів­працював з Асоц. незалеж. укр. мистців, учасник її ви­ставок у Львові (1932, 1934, 1936). В СРСР Г. оголосили «націоналіст. художником», його роботи у Львові були знищені як буржуазно-націоналістичні. У творчості Г. виділяють два періоди: московсько-стамбульський, який характеризується «геометризацією», тяжі­н­ням до кубізму, і паризький, по­знач. роз­витком постім­пресіоніст. традицій париз. школи (екс­пресивна колористика, оптимізм світобаче­н­ня). У повоєн­ні роки Г. став учасником багатьох укр. ви­ставок, організованих Обʼ­єдн. мистців українців в Америці. Ініціював дослідж. давньорус. іконопису. Автор низки мистецтво­знав. праць. Роботи Г. зберігаються у Нац. музеї сучас. мистецтва у Парижі, Королів. музеях у Копенгаґені та Брюс­селі, Музеї сучас. мистецтва в Мадриді, Монреал. музеї, Нац. музеї у Львові.