Громадянська ідентичність

Визначення і загальна характеристика

ГРОМАДЯ́НСЬКА ІДЕНТИ́ЧНІСТЬ  — ототожне­н­ня себе зі спільнотою громадян національно-державного утворе­н­ня; феномен сві­домого та активного громадянства, усві­домле­н­ня себе членом громадянського су­спільства. Ці два ви­значе­н­ня Г. і. акцентують увагу на різних аспектах взаємовід­носин індивіда з державою та су­спільством.

Перше із них стосується специфіки прояву територіальної ідентифікації, яка має ієрархічний характер: від локального до глобального. З цієї точки зору Г. і. роз­глядають як компонент територіальної ідентичності, тобто індивідуальні зна­н­ня про належність до політико-гео­графічного утворе­н­ня. Поня­т­тя «Г. і.» є аналогічним поня­т­тю «національна ідентичність» у тих випадках, коли остан­ню роз­глядають у межах парадигми стосовно нації як спів­громадянства, спільноти, організованою за держ.-політичною ознакою (Б. Андерсен, Е. Сміт, Е.-А. Ґел­лнер). Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадянську спільноту через усві­домле­н­ня ними своєї належності до неї. У цьому випадку Г. і. є як компонентом соціальної ідентичності, тобто індивідуального зна­н­ня про те, що індивід належить певній соціальній групі разом із емоційним і цін­нісним персональним сенсом групового членства (Г. Теджфел). Окрім поня­т­тя індивідуальна громадянська ідентичність, що пред­ставляє собою лише один із аспектів інтегральної ідентичності окремого індивіда, існує й колективна Г. і. Вона перед­бачає наявність певної національної спільноти, що має власну назву, історичну територію, спільні міфи, історичну памʼять, масову й громадянську культуру, економіку і єдині юридичні права та обовʼязки для всіх членів. Ці обʼєктивні перед­умови й риси національні спільноти є водночас найголовнішими ознаками колективної Г. і. Сут­тєве значе­н­ня тут мають від­чу­т­тя спільної долі, загальні пере­жива­н­ня, колективна памʼять — все, що сприяє формуван­ню колективного «Ми». Тому ідентичність певної громадянської спільноти є швидше її колективною самосві­домістю, самови­значе­н­ням, самовиробле­н­ням власного образу і змісту самосві­домості. Характер цього колективного самоконструюва­н­ня істотно залежить від обʼєктивних перед­умов і практик функціонува­н­ня даної громадянської спільноти, зокрема стану жит­тєвих ситуацій, у яких може пере­бувати та чи ін. нація (економічне зро­ста­н­ня, не­стабільна політична ситуація, зовнішні за­грози тощо). Водночас колективне самоконструюва­н­ня образу власної громадянської спільноти може знаходитися під значним впливом поширених у її середовищі цін­нісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» та «чужими». Г. і. під­тримується й активізується як внутрішньополітичними (задоволеність політ. ситуацією, довіра до політ. ін­ститутів), так і зовнішньополітичними (від­межува­н­ня, проти­ставле­н­ня і страх стосовно ситуації у сусід. країні) чин­никами, причому у випадку мінімальної інтеграції, слабкості внутрішніх звʼязків посилюється і навіть гіпертрофується роль остан­ніх.

Друге з ви­значень щодо громадянської ідентичності стосується специфіки роз­витку громадянського су­спільства. Йдеться про сві­доме та активне громадянство, яке проявляється у випадку, коли етатистична ідентичність збалансована та скоригована впливом самоорганізаційних механізмів громадянського су­спільства. При цьому індивідуальне сприйня­т­тя громадянства як не лише формальної характеристики набуває пошире­н­ня у випадку, коли взаємовід­носини держави та її громадян набувають рис уявного су­спільного контракту — громадянська лояльність до держави та сві­дома ідентифікація із нею в обмін на державне піклува­н­ня, соціальний захист та захист прав і свобод. Саме крізь призму концепцій громадянської нації і громадянського су­спільства самоідентифікація громадян від­бувається паралельно з процесом легітимації політичних ін­ститутів адміні­стативно-територіальної спільноти через на­да­н­ня їй певної субʼєктності, зокрема у період політичних транс­формацій зміна Г. і. від­бувається тією мірою, якою політичний про­стір нового державного утворе­н­ня є прийнятним для індивіда.

Показниками Г. і. слугують також ототожне­н­ня з країною, від­чу­т­тя гордості за Батьківщину, бажа­н­ня залишатись у своїй країні. Вони від­бивають ті сфери життя індивіда, що стосуються його взаємовід­носин із державними ін­ститутами, політичною активністю, характеризують ступінь декларативної під­тримки й прийня­т­тя різних напрямів роз­витку су­спільства. Показники громадянської ідентичності у сукупності від­бивають особливості декларативного рівня масової сві­домості в її емоційних, раціональних і поведінкових складових.

Як свідчать соціологічній дослідже­н­ня, у процесі роз­будови національної держави по­єд­на­н­ня етнічної та громадянської ідентичності більш без­болісно від­бувається у пред­ставників титульних етносів ново­створених суверен­них держав. Водночас процес Г. і. населе­н­ня України засвідчив, що лише з роз­витком громадянського су­спільства ототожне­н­ня нетитульних етносів з новою державою набуло незворотного характеру.

Літ.: Савоскул С. Этнические аспекты постсоветской граж­данской идентичности // Обществен. науки и современ­ность. 1999. № 5; Соціокультурні ідентичності та практики. К., 2002; Степаненко В. Етнос — демос — поліс: етнополітичні про­блеми соцієтальної транс­формації в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. № 2.

О. С. Резнік

Завантажити статтю