Громадянська ідентичність
ГРОМАДЯ́НСЬКА ІДЕНТИ́ЧНІСТЬ — ототожнення себе зі спільнотою громадян національно-державного утворення; феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два визначення Г. і. акцентують увагу на різних аспектах взаємовідносин індивіда з державою та суспільством.
Перше із них стосується специфіки прояву територіальної ідентифікації, яка має ієрархічний характер: від локального до глобального. З цієї точки зору Г. і. розглядають як компонент територіальної ідентичності, тобто індивідуальні знання про належність до політико-географічного утворення. Поняття «Г. і.» є аналогічним поняттю «національна ідентичність» у тих випадках, коли останню розглядають у межах парадигми стосовно нації як співгромадянства, спільноти, організованою за держ.-політичною ознакою (Б. Андерсен, Е. Сміт, Е.-А. Ґеллнер). Йдеться про специфіку інтеграції окремих індивідів у громадянську спільноту через усвідомлення ними своєї належності до неї. У цьому випадку Г. і. є як компонентом соціальної ідентичності, тобто індивідуального знання про те, що індивід належить певній соціальній групі разом із емоційним і ціннісним персональним сенсом групового членства (Г. Теджфел). Окрім поняття індивідуальна громадянська ідентичність, що представляє собою лише один із аспектів інтегральної ідентичності окремого індивіда, існує й колективна Г. і. Вона передбачає наявність певної національної спільноти, що має власну назву, історичну територію, спільні міфи, історичну пам’ять, масову й громадянську культуру, економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів. Ці об’єктивні передумови й риси національні спільноти є водночас найголовнішими ознаками колективної Г. і. Суттєве значення тут мають відчуття спільної долі, загальні переживання, колективна пам’ять — все, що сприяє формуванню колективного «Ми». Тому ідентичність певної громадянської спільноти є швидше її колективною самосвідомістю, самовизначенням, самовиробленням власного образу і змісту самосвідомості. Характер цього колективного самоконструювання істотно залежить від об’єктивних передумов і практик функціонування даної громадянської спільноти, зокрема стану життєвих ситуацій, у яких може перебувати та чи ін. нація (економічне зростання, нестабільна політична ситуація, зовнішні загрози тощо). Водночас колективне самоконструювання образу власної громадянської спільноти може знаходитися під значним впливом поширених у її середовищі ціннісних уявлень, міфів та стереотипів, особливо тих, які змальовують контрастність між «нами» і «ними», «своїми» та «чужими». Г. і. підтримується й активізується як внутрішньополітичними (задоволеність політ. ситуацією, довіра до політ. інститутів), так і зовнішньополітичними (відмежування, протиставлення і страх стосовно ситуації у сусід. країні) чинниками, причому у випадку мінімальної інтеграції, слабкості внутрішніх зв’язків посилюється і навіть гіпертрофується роль останніх.
Друге з визначень щодо громадянської ідентичності стосується специфіки розвитку громадянського суспільства. Йдеться про свідоме та активне громадянство, яке проявляється у випадку, коли етатистична ідентичність збалансована та скоригована впливом самоорганізаційних механізмів громадянського суспільства. При цьому індивідуальне сприйняття громадянства як не лише формальної характеристики набуває поширення у випадку, коли взаємовідносини держави та її громадян набувають рис уявного суспільного контракту — громадянська лояльність до держави та свідома ідентифікація із нею в обмін на державне піклування, соціальний захист та захист прав і свобод. Саме крізь призму концепцій громадянської нації і громадянського суспільства самоідентифікація громадян відбувається паралельно з процесом легітимації політичних інститутів адміністативно-територіальної спільноти через надання їй певної суб’єктності, зокрема у період політичних трансформацій зміна Г. і. відбувається тією мірою, якою політичний простір нового державного утворення є прийнятним для індивіда.
Показниками Г. і. слугують також ототожнення з країною, відчуття гордості за Батьківщину, бажання залишатись у своїй країні. Вони відбивають ті сфери життя індивіда, що стосуються його взаємовідносин із державними інститутами, політичною активністю, характеризують ступінь декларативної підтримки й прийняття різних напрямів розвитку суспільства. Показники громадянської ідентичності у сукупності відбивають особливості декларативного рівня масової свідомості в її емоційних, раціональних і поведінкових складових.
Як свідчать соціологічній дослідження, у процесі розбудови національної держави поєднання етнічної та громадянської ідентичності більш безболісно відбувається у представників титульних етносів новостворених суверенних держав. Водночас процес Г. і. населення України засвідчив, що лише з розвитком громадянського суспільства ототожнення нетитульних етносів з новою державою набуло незворотного характеру.
Літ.: Савоскул С. Этнические аспекты постсоветской гражданской идентичности // Обществен. науки и современность. 1999. № 5; Соціокультурні ідентичності та практики. К., 2002; Степаненко В. Етнос — демос — поліс: етнополітичні проблеми соцієтальної трансформації в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. № 2.
О. С. Резнік
Рекомендована література
- Савоскул С. Этнические аспекты постсоветской гражданской идентичности // Обществен. науки и современность. 1999. № 5;
- Соціокультурні ідентичності та практики. К., 2002;
- Степаненко В. Етнос – демос – поліс: етнополітичні проблеми соцієтальної трансформації в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. № 2.
О. С. Резнік
Політика 
