Гроші

ГРО́ШІ — пред­ставник вартості як загального еквівалента в обігу. Таким еквівалентом може бути як реал. товар (золото, срібло, благородні метали), так і знак (монети, паперові Г. тощо). Існують різні ви­значе­н­ня Г., які значно від­різняються одне від одного, однак з точки зору пі­зна­н­ня їх сутності усі ви­значе­н­ня можна обʼ­єд­нати у дві великі групи у від­повід­ності до двох осн. під­ходів: логіко-істор. та функціонального. Пред­ставники першого з них намагаються зʼясувати сутність Г. через ви­значе­н­ня логіки історії їх роз­витку, другого — через їх функціонал. форми, не порушуючи при цьому пита­н­ня про їхню глибин­ну основу. Але ці під­ходи є альтернативними лише історично, у рамках боротьби наук. шкіл, що склалися. У реал. процесі пі­зна­н­ня вони можуть бути по­єд­нані та доповнювати один одного. Г. зʼявились у процесі роз­витку роз­поділу праці та обміну товарів. Незручності та втрати, які виникали при без­посеред. обміні товару на товар, при­звели до того, що серед товарів виділявся один, який виконував роль заг. еквівалента. У різні часи у різних народів цю роль на певних етапах екон. роз­витку ві­ді­гравали товари, що були найбільш поширеними (худоба, хутро тощо), однак оскільки еквівалент повинен бути якісно однорід., легко ділитися, добре зберігатися і вміщати у невеликому обʼємі значну вартість, то найбільш придат. для цього виявилися благородні метали. По­ступово роль заг. еквівалента закріпилася за золотом. Спочатку золото і благородні метали при обміні ділилися та зважувалися (грошово-металева форма пред­ставле­н­ня вартості товару), згодом вони набули форми зливків, на яких фіксувалися вага та проба, і, нарешті, зʼявились повноцін­ні монети, які одночасно були і реал. товаром, і знаком вартості, що дало можливість від­окремити знак від того змісту, який він пред­ставляв. По­ступово в обіг введено неповноцін­ні монети, паперові та ідеал. (електрон­ні) Г. Всі ці форми Г. пред­ставляють вартість у товарообігу.

Сутність Г. реалізується через їх осн. функції та під­функції: міри вартості (як єд­ності під­функцій вираже­н­ня вартості та пред­ставле­н­ня одиниці вартості), засобу обігу (єд­ність купівел. та платіж. засобів), на­громадже­н­ня (по­єд­на­н­ня заощадже­н­ня та збереже­н­ня вартості). Функція міри вартості проявляється у категорії ціни як грош. вираже­н­ня вартості товарів. Вартість, пред­ставлена у грош. одиниці, становить мас­штаб цін. Коли роль Г. виконували благородні метали, мас­штаб ви­значався через золотий вміст грош. одиниці, зокрема рос. рубль 1897 вміщував 0,77 г золота. Нині золотий вміст грош. одиниці офіц. не встановлюється, що свідчить про остаточ. пере­хід від товар. до знак. та ідеал. форм Г. Викона­н­ня Г. функції засобу пред­ставле­н­ня одиниці вартості, за допомогою якої реалізується функція вираже­н­ня вартості товару, інтегрується у функцію міри вартості.

Проте Г. не просто вимірюють вартість, а й пред­ставляють її в русі, у пере­ході від одного субʼєкта екон. діяльності до ін., в оплаті товарів та послуг, у податк. платежах тощо, тобто є засобом платежу. Платіж. засіб ви­ступає таким по від­ношен­ню як до продавця, так і до покупця, однак для остан­нього він слугує також купівел. засобом. Функції купівел. і платіж. засобів інтегруються у функцію засобу обігу, адже через ці функції товари приводяться в реал. рух. Для власника товару акт обміну «товар–гроші» є продажем, а для власника Г. — купівлею. У цьому акті Г. функціонують і як купівел., і як платіж. засоби. Саме завдяки такій єд­ності вони опосередковують рух товару і ви­ступають засобом обігу.

Дві інтеграл. функції — міри вартості та засобу обігу — для Г. є найбільш істотними. Це їх внутр. функції, оскільки без них Г. не були б Г. Ін. функції, які можуть виконуватися або не виконуватися, є зовн. До них належать, насамперед, функція засобу на­громадже­н­ня та її під­функції заощадже­н­ня і збереже­н­ня вартості. Коли в економіці (з різних причин) виникає необхідність на­громадже­н­ня вартості, Г. тимчас. пере­стають виконувати функції засобу обігу і випадають з нього (при цьому важливим є збереже­н­ня їх вартості). Суть заощадже­н­ня полягає у вилучен­ні Г. з обігу. Якщо субʼєкт заощаджує Г., не випускаючи їх в обіг, і при цьому вони зберігають свою вартість (не втрачаючи її, зокрема, внаслідок інфляції), результатом є на­громадже­н­ня Г. Таким чином функції заощадже­н­ня та збереже­н­ня вартості інтегруються у функцію на­громадже­н­ня. З огляду на їх органічну єд­ність ці функції часто не роз­діляють.

Функції міри вартості, засобу обігу та на­громадже­н­ня і їх під­функції є осн., тобто такими, які внутр. і зовн. способами виражають сутність Г. Однак це не означає, що Г. не можуть виконувати ін. функції чи при­ймати ін. форми, зокрема виходячи на між­нар. арену вони починають виконувати функцію світ. Г. Спочатку цю роль ві­ді­гравало золото, але по­ступово його замінила нац. валюта екон. роз­винутих країн (долар США, британ. фунт стерлінґів тощо). Частково цю функцію виконують також колективні валюти (спец. права запозиче­н­ня, євро та ін.). Проте функція світ. Г. виражає не способи здійсне­н­ня сутності Г., а сфери і мас­штаб їхньої реалізації, що є роз­різне­н­ня зовн. похід. функцій Г. з точки зору охопле­н­ня екон. простору. За цим критерієм Г. поділяють на локальні та глобальні (євро за такою класифікацією належить швидше не до світ., а регіон. європ. Г.). У майбутньому на основі долара і євро може виникнути нова грош. одиниця більш глобал. характеру. У цьому випадку функцію світ. Г. будуть виконувати не локальні або регіональні грош. одиниці, а власне глобальні, тобто такі, що пред­ставлятимуть Г. всього екон. простору, а не його локальних утворень. Окрім власних, Г. можуть виконувати і привнесені (на­дані) функції (зокрема капіталу, кредиту, пільгову, стимулюючу), яких вони набувають, ві­ді­граючи певну роль у системі екон., соц. та ін. від­носин. Однак ці функції Г. виконують включившись у зовн. їм системи, а їх ви­значеність виникає із зовн. середовища, а не внутр. сутності.

Приведена класифікація функцій ґрунтується на пред­ставниц. теорії Г., що встановлює, яким чином і у яких формах Г. реалізують свої можливості як пред­ставник вартості в обміні, що, у свою чергу, від­криває широкі можливості для подальшого аналізу феномену Г. і їх різних похід. форм. У процесі роз­витку товарно-грош. обігу виникають різні пред­ставники Г., що реалізують певну конкретну функцію, під­функцію або їх комбінації, зокрема з функції засобу платежу — вексель, банкнота, чек тощо. В Україні грош. одиницею є гривня.

Завантажити статтю