Групова психологія
ГРУПОВА́ ПСИХОЛО́ГІЯ — психологія соціальної спільноти (див. група соціальна). Г. п. — не арифмет. сума індивід. психологій членів групи, а певна цілісність, якісно нове утворення. Її вивчають соціальна психологія та соціологія.
При дослідж. великих груп предметом соц.-психол. аналізу є стихійно утворені спільноти (натовп, публіка, аудиторія), які існують короткий період, і соц. групи з чітко визначеними параметрами (етнічні, професійні, статево-вікові, демографічні та ін.), у яких діють специфічні регулятори соц. поведінки (звичаї, традиції, мораль), що формують спосіб життя. Для розуміння психології великих груп важливе значення мають такі соц.-психол. феномени, як архетипи та віра. Гол. завданням аналізу малих груп є вивчення процесів їх утворення, визначення лідера та прийняття спільних рішень, диференціації та інтеграції, ефективності групової діяльності, каналів комунікації, соц.-психол. механізмів та явищ, які опосередковують взаємодію та взаємовплив членів групи (псих. зараження, навіювання, ідентифікація, наслідування, конформізм тощо). Багато уваги приділено вивченню взаємин членів груп. Міжособистісні стосунки мають складну структуру, в якій діють не лише об’єктивні (характер цілей, умови їхнього досягнення, особливості кер-ва, стосунки між членами групи), а й суб’єктивні (рівень свідомості і самосвідомості, домагань членів групи, індивід.-психол. особливості, здібності людей тощо) чинники. Розрізняють офіційні та неофіційні взаємини, відносини керівництва та підпорядкування (зокрема лідерства), ділові й особисті, рац. й емоційні. Традиційно соц. психологія та соціологія вивчають деякі елементарні параметри групи: композицію (склад), структуру, групові процеси, норми, цінності, систему санкцій, а також психол. клімат, групову сумісність, нормалізацію, поляризацію, ізоляцію. Важливим моментом життя групи є конфліктні ситуації (міжособистісні і міжгрупові).
Осн. методом дослідж. групи є спостереження, яке дає можливість з’ясувати змістовний бік її життя, структуру, рівень розвитку, статусні та рольові функції окремих членів. Використовують також різні форми анкетування, опитування, інтерв’ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспекти життя спільноти. Ефективними з погляду методол. підходу до вивчення Г. п. є соціометрич. метод Я. Морено, за допомогою якого можна визначити структуру міжособистіс. взаємин членів групи; школа «групової динаміки» К. Левіна (дослідж. групових процесів і його т. зв. теорія поля); соціол. напрям Е. Мейо та ін. Особливу увагу приділяють аналізу діалектики психології соц. груп і особистості на різних рівнях їх взаємодії: на рівні потреб, інтересів, життєвих цілей, ідеалів тощо. Проблеми Г. п. вивчають фахівці Інститутів психології ім. Г. Костюка та педагогіки і психології профес. освіти АПНУ, Інституту соціології НАНУ (усі — Київ), низки ВНЗів, зокрема Т. Говорун, Є. Головаха, О. Киричук, Н. Паніна та ін.
Рекомендована література
- Головаха Е. И. Структура групповой деятельности. Социально-психологический анализ. К., 1979;
- Кричевский Р. Л., Дубовская Е. М. Психология малых групп: теоретический и прикладной аспект. Москва, 1991;
- Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посіб. К., 1996;
- Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посіб. К., 2003.
Завантажити статтю
