КОНТР­РО́ЗВІДКА — уповноважені державні органи (під­роз­діли спец­служб), що здій­снюють агентурно-оперативну, роз­шукову, режимну, оператив­но-технічну та іншу роботу із по­передже­н­ня, виявле­н­ня і запобіга­н­ня зовнішнім та внутрішнім за­грозам без­пеці держави, роз­­відувальним, терористичним й іншим протиправним посяга­н­ням спец­служб іноземних держав, організацій, окремих груп і осіб. В історії людства цілеспря­мовану роботу із від­верне­н­ня зусиль ворожої роз­відки роз­почато із появою регулярних армій, ін­ституту державності, війн як різновиду політичної і дипломатичної діяльності, зокрема класичні контр­розвідувальні операції роз­роблено у рамках стратегемного мистецтва Стародавнього Китаю. Українське козацтво також практикувало контр­розвідувальні заходи: забезпече­н­ня військової таємниці, зне­шкодже­н­ня ворожих шпигунів, охорона вищого військово-політичного керівництва тощо. Оформле­н­ня контр­розвідувальних апаратів як регулярного елементу спец­служб в європейських державах і США від­булося пере­важно на­прикінці 19 — на початку 20 ст. У Австро-Угорській імперії органи К. ви­окрем­лено у 1880-х роках, у Російській імперії — у 1903–11. Власне українські органи К. виникли у рамках роз­будови сектору без­пеки національної державності 1917–20. Серед них — Адміністративно-політичний департамент МВС УНР доби УЦР, «Осві­домчий від­діл» Державної варти Української Держави, Інформаційне бюро Роз­відувального управлі­н­ня Армії УНР і Департамент політичної інформації МВС періоду Директорії УНР, Жан­дармерія Західноукраїнської Народної Республіки. 1918–41 в УРСР діяли контр­розвідувальні під­роз­діли ВУЧК–ДПУ, Управлі­н­ня державної без­пеки Народного комісаріату внутрішніх справ (від 1934), Наркомату державної без­пеки (1941), а також 2-го від­ділу Ген­штабу та Дефензиви (таємної поліції) Польщі, Сіґуранци (таємної політичної поліції) Румунії. Вагомий внесок зробила К. у роз­гром нацистської Німеч­чини. Органи НКВС (від лютого 1943 — від­новленого Наркомату державної без­пеки), Головне управлі­н­ня контр­розвідки Наркомату оборони (СМЕРШ, абревіатура від «Смерть шпигунам!») виявляли агентуру спец­служб противника, роз­шукували військових злочинців, вели контр­розвідувальну діяльність у діючій армії та партизанських загонах і зʼ­єд­на­н­нях. Під час звільне­н­ня УРСР контр­розвідники викрили 4822 агенти німецьких, румунських і угорських спецорганів (загалом 1941–44 в УРСР — близько 7 тисяч).

Військові контр­розвідники 1, 2 і 3-го Українського фронтів лише від травня 1943 до червня 1944 виявили і зне­шкодили 622 спів­робітники і агенти ворожих спец­служб, пере­вербували 52 агенти та самі за­провадили у середовищі противника 289 оперативних джерел, зокрема армійській спец­службі вдалося ввести агента до спец­школи німецького роз­відоргану «Оріон», унаслідок чого встановлено і зне­шкоджено багато шпигунів і диверсантів, а декого з них залучено до негласного спів­робітництва. У післявоєн­ний період за доби т. зв. холодної війни органи К. діяли у складі Міністерства державної без­пеки (МДБ, 2-е Управлі­н­ня), від 1954 — Комітету державної без­пеки СРСР. Під­роз­діли К. (зокрема Управлі­н­ня 2-Н МДБ УРСР, Секретно-політичне управлі­н­ня, 5-е Управлі­н­ня КДБ при Раді Міністрів УРСР) у ході боротьби із під­пі­л­лям ОУН та УПА у 1950–80-х роках провели ефективні оперативні ігри «Ланка», «Траса», «Пере­вал» із закордон­ними центрами ОУН, спец­службами Великої Британії, США, Італії. Свої під­роз­діли К. мали УПА та Служба без­пеки ОУН. До початку 1980-х років сформувалася система під­роз­ділів КДБ СРСР, які за­ймалися власне К. Іноземним спец­службам протидіяло 2-е Управлі­н­ня (контр­розвідувальне): 1-й від­діл — спец­службам США, Канади, Ізраїлю; 2-й — ФРН, Румунії, Югославії; 3-й — Великої Британії, Франції та решти країн НАТО; 4-й за­ймався оперативним роз­шуком, виявле­н­ням роз­відників-нелегалів, попередже­н­ням втеч радянських громадян за кордон й незакон­них валютних операцій; 5-й — ка­налами вʼ­їзду-ви­їзду за кордон, візитами іноземців з приватними справами тощо. Крім того, контр­розвідувальні функції виконували 4-е (контр­розвідувальний захист транс­порт­ного комплексу), 6-е (контр­розвідувальне забезпече­н­ня промислового і науково-технічного комплексу) Управлі­н­ня, Управлі­н­ня «З» (захист кон­ституційного ладу, колишнє 5-е Управлі­н­ня КДБ з протидії «ідеологічним диверсіям» та дисидентському руху). Без­посередньо 3-му Головному управлін­ню КДБ СРСР під­порядковані особливі від­діли — органи військової контр­розвідки у Збройних Силах СРСР. Управлі­н­ня «В» КДБ СРСР забезпечувало контр­розвідувальний захист органів і військ МВС СРСР. До 1985 під контр­розвідувальним захистом 6-го Управлі­н­ня КДБ УРСР пере­бувало 424 оборон­них, 1974 народно-господарських, 130 науково-технічних обʼєктів, 15 тем дисертацій з про­блем оборон­ного значе­н­ня, 16 важливих народно-господарських дослідницьких про­грам.

У незалежній Україні спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері К. є Служба без­пеки України. Окремі контр­розвідувальні заходи можуть проводити роз­відувальні органи України та Управлі­н­ня державної охорони України. Закон України «Про Службу без­пеки України» (1992) від­носить до компетенції СБУ здійсне­н­ня контр­розвідувальних заходів з метою попередже­н­ня, виявле­н­ня, припине­н­ня і роз­кри­т­тя будь-яких форм роз­відувально-під­ривної діяльності проти України; забезпече­н­ня захисту державного суверенітету, кон­ституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їхніх обʼ­єд­нань; здійсне­н­ня контр­розвідувального забезпече­н­ня оборон­ного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, енергетики, транс­порту, звʼязку, важливих обʼєктів інших галузей господарства тощо. Від­повід­но до Закону України «Про контр­розвідувальну діяльність» (2002) метою такої діяльності є попередже­н­ня, своєчасне виявле­н­ня і запобіга­н­ня зовнішнім та внутрішнім за­грозам без­пеці України, припине­н­ня роз­відувальних, терористичних та інших протиправних посягань спец­служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну без­пеку України, усуне­н­ня умов, що їм сприяють, та причин їхнього виникне­н­ня. Зав­да­н­ня контр­розвідувальної діяльності: добува­н­ня, аналітичне обробле­н­ня та викори­ста­н­ня інформації, що містить ознаки або факти роз­відувальної, терористичної та іншої діяльності спец­служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній без­пеці України; протидія роз­відувальній, терористичній та іншої діяльності спец­служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на шкоду державній без­пеці України; роз­робле­н­ня та реалізація заходів щодо запобіга­н­ня, усуне­н­ня та нейтралізації за­гроз інтересам держави, су­спільства та правам громадян. Певні функції т. зв. зовнішньої К. від 2005 виконують під­роз­діли власної без­пеки Служби зовнішньої роз­відки України. Закон України «Про Службу зовнішньої роз­відки» (2006) від­носить до її компетенції участь у забезпечен­ні без­печного функціонува­н­ня установ України за кордоном, без­пеки спів­робітників цих установ і членів їхніх сімей у країні пере­бува­н­ня, а також від­ряджених за кордон громадян України, які обі­знані з ві­домостями, що становлять державну таємницю. У перші роки незалежності України контр­розвідувальні функції покладено на Головне управлі­н­ня контр­розвідки СБУ.

На його основі Указом Президента України від 28 січня 1998 організовано Департамент контр­розвідки із зав­да­н­нями: виявле­н­ня, запобіга­н­ня, припине­н­ня та роз­кри­т­тя спроб іноземних спец­служб впливати на роз­виток ситуації в Україні в інтересах своїх держав; нед­опуще­н­ня втягува­н­ня громадян України у протиправну діяльність на шкоду інтересам держави; контр­розвідувальний захист Збройних Сил та інших військових формувань України від спроб агентурного проникне­н­ня до органів військового управлі­н­ня та державних секретів у військовій сфері. До складу Департаменту контр­розвідки входять під­роз­діли з контр­розвідувального пошуку, контр­розвідувальних операцій, захисту органів влади та управлі­н­ня тощо, а також органи військової контр­розвідки. У перші роки роз­будови суверенітету держави К. ві­діграла значну роль у протидії спробам ін­спірува­н­ня сепаратизму в Криму (т. зв. мєшковщина), русинського сепаратизму тощо. 1992–2007 припинено протиправну діяльність понад 100 громадян України, залучених до спів­праці з іноземними роз­відками, деяких з них притягнуто до кримінальної від­повід­альності. 2009 СБУ ініціювала до­строкове від­клика­н­ня з України 11-ти дипломатів-роз­відників (порушено кримінальні справи проти 4-х громадян України за ознаками державної зради у формі шпигунства та 2-х іноземців-шпигунів), припинила діяльність 6-ти злочин­них угруповань, які здійснювали незакон­ні оборудки із радіо­активними та отруйними речовинами, викрила 446 злочинів у сфері боротьби з між­народним наркобізнесом. 2010–11 викрито та шляхом поруше­н­ня кримінальних справ за ст. 111 «Державна зрада» та ст. 114 «Шпигунство» Кримінального кодексу України припинено діяльність іноземних спец­служб із залуче­н­ням 12-ти громадян України та 6-ти іноземців, за матеріалами Департаменту контр­розвідки видворено з України понад 200 іноземців. Військові контр­розвідники забезпечували ядерне роз­зброє­н­ня України, пере­шкодили незакон­ному вивезен­ню 24-х стратегічних бомбардувальників Ту-22, крилатих ракет, інших сучасних систем озброє­н­ня та техніки, запобігли понад 30-ти терактам проти українських миротворців в Іраку. 2004 військова контр­розвідка пере­шкодила незакон­ним спробам громадян Іраку, Паки­стану та Греції завербувати в Україні велику групу на­йманців і при­дбати озброє­н­ня на 800 млн доларів США.

Департамент контр­розвідувального захисту економіки держави СБУ (створений 1998) є головним органом, що здійснює та координує оперативно-роз­шукову діяльність у сфері економіки, науково-промислового, транс­порт­ного комплексів, роз­робляє пропозиції й заходи щодо стратегії і тактики захисту державної таємниці. Його основні зав­да­н­ня: організація заходів із викри­т­тя, запобіга­н­ня та припине­н­ня роз­відувальної діяльності з боку іноземних спец­служб у сфері економіки; захист державної таємниці, пріоритетних оборон­но-промислових і науково-технічних роз­роблень, сприя­н­ня збережен­ню науково-технічного потенціалу держави; здобува­н­ня та аналіз інформації з метою виявле­н­ня перед­умов заподія­н­ня збитків економічним інтересам України, запобіга­н­ня техноген­ним аваріям, над­звичайним ситуаціям і ката­строфам, ядерному тероризму; забезпече­н­ня державних інтересів у ході роз­державле­н­ня, ре­структуризації та приватизації державної власності, у зовнішньо­економічній та фінансово-кредитній сферах; викри­т­тя негативних тенденцій і механізмів протиправних дій, які завдають шкоди економічним інтересам держави, нед­опуще­н­ня її інтеграції в між­народну й організовану злочин­ність, запобіга­н­ня проявам корупції в діяльності органів державної влади і посадових осіб. Загальний економічний ефект від діяльності під­роз­ділів економічної контр­розвідки СБУ 1992–2012 пере­вищив 9 млрд грн, за їхніми матеріалами порушено понад 3 тисячі кримінальних справ. Певні контр­розвідувальні функції із захисту політичної, етноконфесійної стабільності й територіальної цілісності України виконує Департамент захисту національної державності СБУ. 2005 у його структурі заснований під­роз­діл із контр­розвідувальної протидії зазіха­н­ням на територіальну цілісність України, 2007 — з протидії ксенофобії та ін­спіруван­ню між­національної ворожнечі. Лише 2002–03 викрито 156 протиправних проявів із ознаками тероризму й екс­тремізму. Від 2001 функціонує Департамент з охорони державної таємниці та ліцензува­н­ня СБУ, від 2012 — Департамент контр­розвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної без­пеки. Під­готовку, пере­підготовку та під­вище­н­ня кваліфікації оперативних і керівних кадрів контр­розвідувального профілю здійснює Національна академія СБУ (Київ). Налагоджено спів­робітництво українських контр­розвідників із понад 100 контр­розвідувальними й право­охорон­ними органами іноземних країн.