ВАСИ́ЛЬКО Василь Степанович (справж. — Миляєв; 26. 03(07. 04). 1893, с. Бурти, нині Шполян. р-ну Черкас. обл. — 18. 03. 1972, Одеса) — режисер, актор, педагог, театро­знавець. Чоловік Л. Гак­кебуш. Народний артист СРСР (1944). Державні нагороди СРСР. Навч. в Університеті св. Володимира (1913–15) та в режисер. лаб. «Березоля» (1922–26) у Києві. Дебютував 1912 в Києві у Театрі М. Садовського. Працював у Т-ві укр. артистів під керівництвом І. Марʼяненка з участю М. Заньковецької та П. Саксаганського (1915–16), Молодому театрі (Київ, 1918–19), «Кийдрамте» (1920–21), «Березолі» (1922– 26), очолював Одес. (1926–28, 1939–41, 1948–55), Харків. Червонозавод. театр (1928–33), Сталін. (нині Донецьк, 1933– 39), Львів. ім. Лесі Українки (1941), Чернів. ім. О. Кобилянської (1943–48) укр. муз.-драм. театри. В. як реж. притаман­не по­єд­на­н­ня традицій укр. театру корифеїв з пошуками нових театр. форм. Пед. діяльність почав 1929 у Харків. муз.-драм. ін­ституті; при всіх театрах, які очолював, організовував студії. Серед учнів — В. Галицький, В. Добровольський, В. Довбищенко, Б. Оселедчик, Є. Пономаренко. У перед­мові до зб. спогадів «Лесь Курбас» (К., 1969), яка ви­йшла за його редакцією, В. першим узагальнив творчі досягне­н­ня і пошуки театру «Березіль». В. — один із засн. театр. музею в Києві (1923, нині МТМК України).

На могилі В. споруджено памʼятник (1973, скульптор М. Степанов). Його порт­рети створили художники А. Петрицький, В. Мел­лер, М. Жук та ін.