Концентраційні табори, концтабори

Визначення і загальна характеристика

КОНЦЕНТРАЦІ́ЙНІ ТАБОРИ́ — місця, де за ріше­н­ням вищих органів державної влади або ор­ганів без­пеки з політичних, воєн­них, національних чи релігійних мотивів примусово утримували, як правило, у тимчасових приміще­н­нях і за вкрай примітивних побутових умов великі групи увʼязнених людей. Існують різні версії щодо за­провадже­н­ня практики «концентрува­н­ня» затриманих або полоне­них у таборах, зокрема їх створювали під час громадян. війни у США 1861–65, від 1895 організовували пред­ставники іспан. колоніал. влади на Кубі. Під час англо-бурської війни 1899–1902 британці утримували у місцях, які називали К. т., полонених фер­­мерів-партизанів (від­тоді термін набув пошире­н­ня). На тер. УСР­Р–УРСР такі табори створювали за більшов. і нацист. тоталітар. режимів. К. т. стали важливою складовою реалізації їхніх ідеологій (більшов. версії марксизму та нім. — націонал-соціалізму) і політ. практики з елемента­ми т. зв. соц. інженерії. Водночас вʼязні К. т. були важливим ресурсом над­дешевої робочої сили. Кожен режим мав власну типологію та структуру К. т. Фак­тичні дані про табори, створ. за комуніст. режиму, вперше стали до­ступ. для широкої громадськості лише на поч. 1990-х рр. На основі архів. документів рос. дослідники під­готували кілька довід­ників про виправно-трудо­ві табори (ВТТ) у СРСР, серед яких — «Система исправительно-тру­­до­вых лагерей в СССР, 1923–1960» (1998), а також 7-томне зі­бра­н­ня документів «История сталин­ского ГУЛАГа. Конец 1920-х — первая половина 1950-х го­­дов» (2004–05; обидві — Москва). Укр. вчені уклали і оприлюднили 3-том. зб. документів «Оста­н­ня адреса. До 60-річчя соловецької трагедії» (К., 1997–99), в якому пред­ставлено матеріали про долю укр. вʼязнів у Соловец. таборах. Документи про нацист. К. т. зʼявилися у багатьох збірниках, ви­даних після заверше­н­ня 2-ї світової війни, а також у спец. дослідж., зокрема М. Марунчака, Л. Сушона, В. Короля, О. Кругло­ва. Однак існують значні трудно­щі з їхньою класифікацією, що мають не лише наук., а й практ. значе­н­ня — ви­зна­н­ня або неви­зна­н­ня колиш. вʼязнів тих чи ін. таборів такими, що мають право претендувати на матеріал. ком­пенсацію від уряду Німеч­чини.

Нацист. К. т., різноманітні за ха­­рактером і при­значе­н­ням, за умо­­вами утримува­н­ня вʼязнів майже всі належали до категорії та­­борів з високою смертністю, го­­лодом, тортурами, масовими роз­­­­стрілами. Спробу їхньої ком­­плекс. класифікації зроблено у «Довід­нику про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944)» (К., 2000), хоча й не всі пита­н­ня укладачам вдалося роз­крити. Загалом тема організації та діяльності К. т. на тер. УСР­Р–УРСР все ще залишається малови­вченою. Вперше на укр. землях К. т. почали створювати карал. структури більшов. влади РСФРР (у них утримували політ. противників рад. влади). У секрет. наказі ВЧК від 2 вересня 1918 наголошено на необхідності за­провадити прак­тику арештів ворожих до рад. влади прошарків насел. — пред­ставників буржуазії, духовенства, поміщиків, фабрикантів, торговців, офіцерів. Заарештованих пропонувалося утримува­ти у К. т., а також примушувати працювати під конвоєм. 5 вересня 1918 РНК РСФРР офіційно проголосила політику ізоляції класових ворогів у труд. К. т., під­ві­дом. губерн. ВЧК. Більшість із таких осіб увʼязнювали без рі­ше­н­ня судових органів. Від квіт­ня 1919 ці К. т., а також табори для військовополонених, під­порядк. Центр. колегії у справах полонених та біженців при Наркоматі військ. і мор. справ, почали називати таборами примус. робіт. Офіційно всі вони пере­йшли у ві­да­н­ня НКВС РСФРР, але фактично частина їх під­порядковувалася ВЧК. У той час функціонувало 5 типів таборів примус. робіт: особл. при­значен­­ня, заг. типу, вироб., для війсь­ковополонених, роз­подільники. Однак така класифікація була умовною: у К. т. утримували як політично неблагонадій. осіб, так і кримінал. злочинців, хоча для остан­ніх у Наркоматі юстиції створ. окрему систему місць увʼязне­н­ня. 1920 за вказівкою голови РНК РСФРР В. Леніна почали організовувати К. т. для заарешт. за звинуваче­н­ням у контр­рев. злочинах. Саме тоді виникли табори у м. Холмогори (нині село Архангел. обл.) і на Соловец. о-вах (обидва — РФ). Одними з перших вʼязнів цих та­­борів стали колишні вояки УГА, від поч. 1930-х рр. туди спрямо­вували багатьох пред­ставників інтелігенції та компарт. функціонерів з УСРР (більшість роз­стріляно 1937–38). В УСРР від 1920 К. т. створювали губерн. і повіт. органи ВУЧК. Заг. кількість таборів, що припинили існуван­ня 1922 після ліквідації ВУЧК і створе­н­ня Держ. політ. упр. УСРР, неві­дома. Від 1923 місця утрима­н­ня політ. вʼязнів, засудж. за вироком суду, пере­бували у ві­дан­ні ОГПУ СРСР; місця покара­н­ня, де утримували вʼязнів за неполіт. злочини, — Наркомату юстиції УСРР. Від кін. 1920-х рр. працю увʼязнених почали вико­­ристовувати для освоє­н­ня багатих на корисні копалини пн. р-нів СРСР. По­становою РНК СРСР від 11 липня 1929 справи всіх засудж. до по­збавле­н­ня волі на термін від 3-х р. пере­давалися у ві­да­н­ня ОГПУ, справи ін. увʼязнених залишалися у систе­мі респ. наркоматів юстиції. На­­­прикінці 1929 — на поч. 1930-х рр. на Пн. РСФРР, а згодом і на всій тер. СРСР, для увʼязнених ОГПУ організовано мережу ВТТ. Від 1930 ці табори під­порядковувалися Гол. упр. виправно-труд. таборів ОГПУ СРСР (див. ГУЛАГ).

1935 у НКВС УСРР створ. від­діл труд. поселень та місць увʼяз­не­н­ня. В УСР­Р–УРСР ВТТ і колонії ГУЛАГу діяли впродовж 1930–50-х рр. Їхні вʼязні працю­вали на буд-ві шосей. доріг (від 1936 ГУЛАГ забезпечував робо­чою силою будівництво й капітал. ре­­монт автошляхів) і оборон. споруд. Так, на буд-ві дороги стратег. при­значе­н­ня смт Ємільчине (Житомир. обл.) — м. Могилів-Подільський (Вінн. обл.) по­стій­но працювало 5–6 тис. вʼязнів, під­порядк. упр. «Буд-во 211 та ВТТ», що 1938–40 роз­ташовувалося у с-щі Стрижавка (нині смт Вінн. обл.). 1938–39 упр. «Буд-во 210 та ВТТ» (кількість вʼязнів неві­дома) прокладало дорогу стратег. при­значе­н­ня Чер­­каси — с. Котюжани (Мурованокуриловец. р-ну Вінн. обл.). Піс­­ля при­єд­на­н­ня Зх. України до УРСР 1939–41 «Упр. будівництвом Зх.-Укр. дороги № 1» споруджувало магістраль Проскурів (нині Хмель­ницький) — Тернопіль (у його та­­борі утримували польс. військо­во­­полонених). Напередодні на­паду Німеч­чини на СРСР вʼязні ГУЛАГу, солдати буд. баталь­йонів, польс. військовополонені та колгоспники, мобілізов. місц. ор­­ганами влади, будували на тер. УРСР 82 аеро­дроми. У травні–вересні 1941 на залізнич. ст. побл. с. Білокоровичі (Олев. р-ну Житомир. обл.) існував табір НКВС Білорус. РСР. Його вʼязні працювали у камʼяному карʼєрі, копали протитанк. рови й окопи. Після 2-ї світової війни на буд-ві доріг певний час використовували військовополонених, яких утримували в таборах НКВС. 1949 створ. нові упр. будівництва Го­­ловного управлі­н­ня шосейних доріг (ГУШОСДОРу) МВС СРСР з ВТТ. Гол. контора «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 1 та ВТТ» роз­міщувалася у м. Красний Луч Ворошиловгр. (нині Лу­­ган.) обл. (1952–53 у його ВТТ по­стійно утримували понад 4 тис. вʼязнів). Вони будували ділянку дороги Київ — Харків — м. Ростов-на-Дону (РФ). 1948–53 у Харкові діяло упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 2 та ВТТ», що споруджувало дороги Харків–Сімферополь і Київ — Харків — ст. Закомельська (побл. с. Іванчуківка Ізюм. р-ну Харків. обл.). У його складі по­стійно пра­­цю­вало 2–5 тис. вʼязнів. Гол. кон­­тора «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 3 та ВТТ» 1950–52 знаходилася у м. Артемівськ (Сталін., нині Донец. обл.) і забезпечувала спорудже­н­ня ділян­ки дороги Київ–Харків–Ростов-на-Дону (у його ВТТ утримува­ли 4–5 тис. осіб). Упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 7 та ВТТ» 1949–50 роз­ташовувалося у м. Мелітополь (Запоріз. обл.), 1950–53 — у Полтаві. Вʼязні (2– 4 тис. осіб) будували дорогу Хар­ків–Сімферополь, а також ділян­ку дороги Київ–Харків–Ростов-на-Дону. Упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 8 та ВТТ» 1949–50 діяло у Запоріж­жі, 1950–51 — у Києві й забезпечувало будівництво дороги Київ — с. Чабани (нині смт Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) та ділянок доріг Харків–Сімферополь і Київ–Харків–Рос­тов-на-Дону (2–7 тис. вʼязнів). Від 1946 робочу силу ГУЛАГу по­­чали використовувати у Донбасі. 1946–47 понад 15 тис. вʼязнів Донец. табору («Донлагу») видобували вугі­л­ля, від­новлювали шахти Донбасу й рудники Криворіз. бас., будували житл. будинки, виконували вантажні ро­боти. Табірні під­роз­діли «Дон­лагу» роз­міщувалися у Сталін., Ворошиловгр. і Дні­проп. облас­тях. Після його ліквідації вʼязнів пере­дали до від­повід. від­діл. при Упр. МВС Сталін. області. 1947–51 упр. «Буд-во 882 (940) та ВТТ» споруджувало цехи на азототуковому комбінаті та металург. заводі ім. Ф. Дзержинського у м. Дні­продзержинськ (Дні­проп. обл.). Його вʼязні (у різний період від 1-ї до 6-ти тис. осіб) та­кож брали участь у зведен­ні дач для високопосадових наук. й інж.-тех. працівників на пд. узбе­реж­жі Криму. У травні–жовтні 1951 у м. Кривий Ріг (Дні­проп. обл.) упр. «Буд-во 462 та ВТТ» (5–7 тис. вʼязнів) будувало ком­­­­бі­­нат № 9, 3 шахти, ремонтно-мех. завод, житл. й комунал. обʼєк­ти, видобувало пісок та камінь, прокладало дороги. 1953 на його базі створ. Азов. ВТТ («Азовлаг»), що про­існував до 1955. У 1951 в Сімферополі засн. упр. «Буд-во 712» з влас. ВТТ, який 1953 отри­мав назву Гагарин. табірне від­діле­н­ня. Його вʼязні (1–2 тис. осіб) працювали на гірн. роботах, буд-ві дизел. електро­станції та бетон. заводу. 1951–55 на залізнич. ст. смт Делятин На­двірнян. р-ну Станіслав. (нині Івано-Фр.) обл. діяв ВТТ «ЕН» (1953 перейм. у Мостів. табірне від­діл.), який мав вищий рівень секретності. Бл. 2-х тис. вʼязнів працювало у нафторозвідув. екс­­педиції, на споруджен­ні дизел. електро­станції, бетон. заводу, тунелів. У серед. 1950-х рр. діяль­ність К. т. в УРСР припинено, 1960 ліквідовано ГУЛАГ. Пита­н­ня про кількість К. т. комуніст. режиму в УСР­Р–УРСР і заг. чисельність утримуваних у них вʼяз­­нів, умови їхнього життя й роботи потребує подальшого наук. дослідже­н­ня. З документів ві­домі лише деякі заг. дані (ймовірно, не повні) про кількість вʼяз­нів у виправно-труд. установах, під­порядк. територ. органам ГУЛАГу в УРСР (на 1 січня від­повід. року): 1935 — 57 тис. 568, 1937 — 47 тис. 657, 1939 — 42 тис. 690, 1941 — 58 тис. 396, 1945 — 38 тис. 381, 1949 — 156 тис. 825, 1953 — 89 тис. 261, 1957 — 32 тис. 611, 1960 — 31 тис. 976 осіб.

Після приходу 1933 до влади в Німеч­чині А. Гітлер проголосив про­граму «оздоровле­н­ня нації». Її суть полягала у знищен­ні політ. противників нацистів, «неповноцін.» народів (зокрема єв­­реїв і циган) та соц. груп (кримі­нал. злочинців, пред­ставників деяких реліг. громад), окремих «фізично або психічно непов­но­цін.» людей. Для виконан­ня цієї про­грами спочатку в самій Німеч­чині, а згодом і в окупов. країнах організовано К. т. Сло­вʼян. народи ви­знані нацис­та­ми «расово неповноцін­ними», тому на тер. їхніх країн, захоп­лених гітлерів. військами та їхні­ми союзниками, проводили від­­повід­ну окупац. політику. Нім. і румун. окупац. адміністрації ство­­рили на тер. УРСР мережу місць примус. утрима­н­ня військовополонених і цивіл. населе­н­ня. Сучасні дані про заг. кількість нацист. К. т. на тер. УРСР різнять­­ся. Найповнішу інформацію по­дано в «Довід­нику про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944)» (К., 2000), упорядк. згідно з нор­мами між­нар. класифікації, ви­знач. Між­нар. пошук. службою (Німеч­чина). На основі цих матеріалів ви­окремлено типи таборів: К. т., ВТТ, ґестапів. тюрма, ґетто, пере­сил. табір, табір для цивіл. насел., труд. табір, табір для військовополонених. Власне К. т. є табір, створ. для превентив. увʼязне­н­ня (а не для по­­кара­н­ня за злочин чи утрима­н­ня як заміни тюрем. строку) людей із політ., нац. чи реліг. мотивів за ріше­н­ням держ. таєм. поліції — ґестапо, без слідства й суду, встановле­н­ня терміну, з особ­ливо жорстким режимом утримува­н­ня, з метою по­ступ. знище­н­ня вʼязнів непосил. каторж. працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами. Характерні ознаки К. т.: повна ізоляція вʼязнів, реєстра­ція утримуваних і за­проваджен­ня спец. одягу та системи роз­пі­знавал. знаків і номерів, охорона військами СС (воєнізов. фор­мува­н­ня гітлерів. партії), ви­­кори­ста­н­ня праці увʼязнених гол. службою госп. упр. СС. За цими ознаками до категорії К. т. на тер. сучас. України належали 2 табори — у Львові (Янівський концентраційний табір) і Києві (Сирецький концентраційний табір); за сукупністю окремих ознак — ще 4: у Красному Лучі, Дні­пропетровську, м. Макіївка Сталін. обл., Сімферополі. Решту К. т. можна ви­значити як ВТТ — під­порядк. комендатурі СД (служ­ба без­пеки гітлерів. партії) та поліції без­пеки місце увʼязнен­ня з особливо жорстким режимом для утрима­н­ня мешканців під­леглих тер. упродовж ви­значеного строку (від 21-го до 56-ти днів, з можливим продовже­н­ням терміну) за ухиля­н­ня від труд. повин­ності чи труд. поруше­н­ня та направле­н­ня їх після від­бува­н­ня покара­н­ня на попереднє місце роботи або до К. т.; ґестапів. тюрма — місце поперед. увʼязне­н­ня й утрима­н­ня під­леглого насел. з політ. мотивів із за­стосува­н­ням до увʼязнених на­­сильниц. дій виняткової жорсто­кості, зокрема катувань і вбивств; табір примус. праці для євреїв — під­порядк. кер-ву поліції та СС місце утримува­н­ня осіб євр. національності для викори­стан­ня їх на важких роботах (колишнє ґетто або табір, створ. для праце­здат. євреїв, вивезених з ін. ґетто); труд. табір — місце для ізольов. утримува­н­ня бранців з місц. насел., які примусово пра­­цюють на під­приємствах, будівництвах та ін. роботах; табір для військовополонених — місце утримуван­ня військовополонених і партизанів (мали 2 стаціонар. під­типи: шталаг — для рядового та сержант. складу, офлаг — для офіцерів; існував також збір. і пере­сил. пункт для військовополонених й інтернов. цивіл. громадян, що називався дулаг); пе­­ресил. табір — збір. пункт для від­правки попередньо ві­ді­браних з числа місц. насел. бранців на примус. працю до Німеч­чини; табір для цивіл. насел. — умовна категорія для по­значен­ня місця примус. утримува­н­ня насел. у випадку, коли в документах щодо цього місця від­сутні чіткі дані, які б давали змо­гу зарахувати його до вже ви­значених типів таборів.

Нині ві­домі лише орієнтовні дані про кількість нацист. таборів примус. утримува­н­ня цивіл. насел. і військовополонених на укр. тер., згідно з якими у Вінн. обл. діяло: ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 127, таборів примус. праці для євреїв — 7, труд. таборів — 3, таборів для військовополонених — 19; Волин. обл.: ґетто — 7, таборів примус. праці для євреїв — 2, таборів для військовополонених — 4, таборів для цивіл. насел. — 1; Ворошиловгр. обл.: К. т. — 1, ґестапів. тюрем — 11, труд. таборів — 3, таборів для вій­ськовополонених — 7, пере­сил. таборів — 2, таборів для цивіл. насел. — 5; Дні­проп. обл.: К. т. — 1, ВТТ — 1, ґестапів. тюрем — 3, ґетто — 6, таборів примус. праці для євреїв — 2, таборів для військовополонених — 13, пере­сил. таборів — 1, таборів для цивіл. насел. — 5; Дрогоб. обл. (нині у складі Львів.): ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 12, таборів примус. праці для євреїв — 10, таборів для військовополонених — 2; Житомир. обл.: ВТТ — 1, ґестапів. тюрем — 3, ґетто — 6, таборів для військовополонених — 5; Запоріз. обл.: ґестапів. тюрем — 2, пере­сил. таборів — 1, таборів для військовополонених — 4, таборів для цивіл. насел. — 3; Ізмаїл. обл. (нині у складі Одес.): ґетто — 6, труд. таборів — 2, таборів для військовополонених — 3, та­­борів для цивіл. насел. — 1; Ка­­­мʼя­нець-Поділ. обл. (нині Хмельн.): ВТТ — 2, ґестапів. тюрем — 1, ґет­то — 16, таборів для військовополонених — 9; Київ. обл.: К. т. — 1, ґестапів. тюрем — 2, ґетто — 3, труд. таборів — 1, таборів для вій­­ськовополонених — 7, пере­сил. таборів — 2, таборів для цивіл. насел. — 2; Кіровогр. обл.: ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 2, таборів примус. праці для євреїв — 1, таборів для військовополонених — 14, пере­сил. таборів — 1, таборів для цивіл. насел. — 5; Львів. обл.: К. т. — 1, ВТТ — 1, ґес­­тапів. тюрем — 1, ґетто — 15, табо­рів примус. праці для євреїв — 21, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 3; Микол. обл.: ґестапів. тюрем — 3, ґетто — 7, таборів для військовополоне­них — 7, таборів для цивіл. насел. — 3; Одес. обл.: ґестапів. тюрем — 2, ґетто — 30, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 6, пере­сил. таборів — 3, таборів для цивіл. насел. — 5; Полтав. обл.: ґестапів. тюрем — 6, ґетто — 1, таборів для війсь­ковополонених — 12, пере­сил. таборів — 2, таборів для цивіл. насел. — 9; Рівнен. обл.: ВТТ — 1, ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 20, таборів примус. праці для євреїв — 1, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 9, таборів для цивіл. насел. — 2; Ста­­лін. обл.: К. т. — 1, ВТТ — 1, таборів для військовополонених — 29, пере­сил. таборів — 1, таборів для цивіл. насел. — 4; Станіслав. обл.: ґетто — 2, таборів примус. праці для євреїв — 4, таборів для війсь­­ковополонених — 1, таборів для цивіл. насел. — 1; Сум. обл.: ґес­­тапів. тюрем — 3, ґетто — 1, та­­бо­рів для військовополонених — 14, таборів для цивіл. насел. — 1; Терноп. обл.: ґестапів. тюрем — 2, ґетто — 24, таборів примус. праці для євреїв — 29, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 5; Харків. обл.: ґестапів. тюрем — 4, ґетто — 1, таборів для військовополонених — 28, пере­сил. таборів — 3, таборів для цивіл. насел. — 3; Херсон. обл.: ґестапів. тюрем — 5, ґетто — 1, таборів примус. праці для євреїв — 1, труд. таборів — 1, таборів для військовополоне­них — 10, пере­сил. таборів — 2, таборів для цивіл. насел. — 7; Чер­нів. обл.: ґетто — 6, пере­сил. та­­борів — 2, таборів для військовополонених — 1, таборів для цивіл. насел. — 5; Черніг. обл.: ґестапів. тюрем — 5, труд. таборів — 2, таборів для військовополонених — 2, таборів для цивіл. насел. — 1; Закарпа­т­тя: ґетто — 8, труд. таборів — 2, пере­сил. таборів — 2; Крим. АРСР у складі РРФСР (нині АР Крим): К. т. — 1, ґестапів. тюрем — 7, ґет­то — 2, таборів для військовополонених — 23, таборів для цивіл. насел. — 4. Загалом на тер. УРСР (разом із Закарпа­т­тям та Кримом) діяло 817 нацист. таборів примус. утримува­н­ня цивіл. насел. і військовополонених, серед них К. т. — 6, ВТТ — 7, ґестапів. тюрем — 68, ґетто — 304, таборів примус. праці для євреїв — 78, труд. таборів — 22, та­­борів для військовополонених — 242, пере­сил. таборів — 23, таборів для цивіл. насел. — 67. В УРСР гітлерівці та їхні союзники закатували в таборах і тюрмах та по­збавили життя у ході масових знищень людей до 6-ти млн осіб мирного насел. і військовополонених, зокрема бл. 1 млн 600 тис. євреїв. На Нюрнбер. процесі 1945–46 систему гітлерів. К. т. засуджено як прояв антилюдяності, офіц. між­нар. за­­судже­н­ня сталін. К. т. не було.

Літ.: Історія України: нове баче­н­ня. Т. 2: Ката­строфа і опір українського єврейства (1941–1944). К., 1996; Марун­чак М. Г. Українські політичні вʼязні в нацистських концентраційних таборах. Він­ніпеґ, 1996; Сушон Л. П. Транс­нис­трия: евреи в аду. О., 1998; Творчество и быт ГУЛАГа: Каталог музей. со­брания Об-ва «Мемориал». Москва, 1998; Нариси з історії Голокосту і Опору в Україні. К., 1999; ГУЛАГ (Главное управ­ление лагерей). 1917–1960. Москва, 2000; Дети ГУЛАГа. 1918–1956. Мос­ква, 2002; Політичний терор і тероризм в Україні. ХIХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002.

В. Ю. Васильєв

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю