Концентраційні табори, концтабори

КОНЦЕНТРАЦІ́ЙНІ ТАБОРИ́ — місця, де за рішенням вищих органів державної влади або органів безпеки з політичних, воєнних, національних чи релігійних мотивів примусово утримували, як правило, у тимчасових приміщеннях і за вкрай примітивних побутових умов великі групи ув’язнених людей. Існують різні версії щодо запровадження практики «концентрування» затриманих або полонених у таборах, зокрема їх створювали під час громадян. війни у США 1861–65, від 1895 організовували представники іспан. колоніал. влади на Кубі. Під час англо-бурської війни 1899–1902 британці утримували у місцях, які називали К. т., полонених фермерів-партизанів (відтоді термін набув поширення). На тер. УСРР–УРСР такі табори створювали за більшов. і нацист. тоталітар. режимів. К. т. стали важливою складовою реалізації їхніх ідеологій (більшов. версії марксизму та нім. — націонал-соціалізму) і політ. практики з елементами т. зв. соц. інженерії. Водночас в’язні К. т. були важливим ресурсом наддешевої робочої сили. Кожен режим мав власну типологію та структуру К. т. Фактичні дані про табори, створ. за комуніст. режиму, вперше стали доступ. для широкої громадськості лише на поч. 1990-х рр. На основі архів. документів рос. дослідники підготували кілька довідників про виправно-трудові табори (ВТТ) у СРСР, серед яких — «Система исправительно-трудовых лагерей в СССР, 1923–1960» (1998), а також 7-томне зібрання документів «История сталинского ГУЛАГа. Конец 1920-х — первая половина 1950-х годов» (2004–05; обидві — Москва). Укр. вчені уклали і оприлюднили 3-том. зб. документів «Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії» (К., 1997–99), в якому представлено матеріали про долю укр. в’язнів у Соловец. таборах. Документи про нацист. К. т. з’явилися у багатьох збірниках, виданих після завершення 2-ї світової війни, а також у спец. дослідж., зокрема М. Марунчака, Л. Сушона, В. Короля, О. Круглова. Однак існують значні труднощі з їхньою класифікацією, що мають не лише наук., а й практ. значення — визнання або невизнання колиш. в’язнів тих чи ін. таборів такими, що мають право претендувати на матеріал. компенсацію від уряду Німеччини.

Нацист. К. т., різноманітні за характером і призначенням, за умовами утримування в’язнів майже всі належали до категорії таборів з високою смертністю, голодом, тортурами, масовими розстрілами. Спробу їхньої комплекс. класифікації зроблено у «Довіднику про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944)» (К., 2000), хоча й не всі питання укладачам вдалося розкрити. Загалом тема організації та діяльності К. т. на тер. УСРР–УРСР все ще залишається маловивченою. Вперше на укр. землях К. т. почали створювати карал. структури більшов. влади РСФРР (у них утримували політ. противників рад. влади). У секрет. наказі ВЧК від 2 вересня 1918 наголошено на необхідності запровадити практику арештів ворожих до рад. влади прошарків насел. — представників буржуазії, духовенства, поміщиків, фабрикантів, торговців, офіцерів. Заарештованих пропонувалося утримувати у К. т., а також примушувати працювати під конвоєм. 5 вересня 1918 РНК РСФРР офіційно проголосила політику ізоляції класових ворогів у труд. К. т., підвідом. губерн. ВЧК. Більшість із таких осіб ув’язнювали без рішення судових органів. Від квітня 1919 ці К. т., а також табори для військовополонених, підпорядк. Центр. колегії у справах полонених та біженців при Наркоматі військ. і мор. справ, почали називати таборами примус. робіт. Офіційно всі вони перейшли у відання НКВС РСФРР, але фактично частина їх підпорядковувалася ВЧК. У той час функціонувало 5 типів таборів примус. робіт: особл. призначення, заг. типу, вироб., для військовополонених, розподільники. Однак така класифікація була умовною: у К. т. утримували як політично неблагонадій. осіб, так і кримінал. злочинців, хоча для останніх у Наркоматі юстиції створ. окрему систему місць ув’язнення. 1920 за вказівкою голови РНК РСФРР В. Леніна почали організовувати К. т. для заарешт. за звинуваченням у контррев. злочинах. Саме тоді виникли табори у м. Холмогори (нині село Архангел. обл.) і на Соловец. о-вах (обидва — РФ). Одними з перших в’язнів цих таборів стали колишні вояки УГА, від поч. 1930-х рр. туди спрямовували багатьох представників інтелігенції та компарт. функціонерів з УСРР (більшість розстріляно 1937–38). В УСРР від 1920 К. т. створювали губерн. і повіт. органи ВУЧК. Заг. кількість таборів, що припинили існування 1922 після ліквідації ВУЧК і створення Держ. політ. упр. УСРР, невідома. Від 1923 місця утримання політ. в’язнів, засудж. за вироком суду, перебували у віданні ОГПУ СРСР; місця покарання, де утримували в’язнів за неполіт. злочини, — Наркомату юстиції УСРР. Від кін. 1920-х рр. працю ув’язнених почали використовувати для освоєння багатих на корисні копалини пн. р-нів СРСР. Постановою РНК СРСР від 11 липня 1929 справи всіх засудж. до позбавлення волі на термін від 3-х р. передавалися у відання ОГПУ, справи ін. ув’язнених залишалися у системі респ. наркоматів юстиції. Наприкінці 1929 — на поч. 1930-х рр. на Пн. РСФРР, а згодом і на всій тер. СРСР, для ув’язнених ОГПУ організовано мережу ВТТ. Від 1930 ці табори підпорядковувалися Гол. упр. виправно-труд. таборів ОГПУ СРСР (див. ГУЛАГ).

1935 у НКВС УСРР створ. відділ труд. поселень та місць ув’язнення. В УСРР–УРСР ВТТ і колонії ГУЛАГу діяли впродовж 1930–50-х рр. Їхні в’язні працювали на буд-ві шосей. доріг (від 1936 ГУЛАГ забезпечував робочою силою будівництво й капітал. ремонт автошляхів) і оборон. споруд. Так, на буд-ві дороги стратег. призначення смт Ємільчине (Житомир. обл.) — м. Могилів-Подільський (Вінн. обл.) постійно працювало 5–6 тис. в’язнів, підпорядк. упр. «Буд-во 211 та ВТТ», що 1938–40 розташовувалося у с-щі Стрижавка (нині смт Вінн. обл.). 1938–39 упр. «Буд-во 210 та ВТТ» (кількість в’язнів невідома) прокладало дорогу стратег. призначення Черкаси — с. Котюжани (Мурованокуриловец. р-ну Вінн. обл.). Після приєднання Зх. України до УРСР 1939–41 «Упр. будівництвом Зх.-Укр. дороги № 1» споруджувало магістраль Проскурів (нині Хмельницький) — Тернопіль (у його таборі утримували польс. військовополонених). Напередодні нападу Німеччини на СРСР в’язні ГУЛАГу, солдати буд. батальйонів, польс. військовополонені та колгоспники, мобілізов. місц. органами влади, будували на тер. УРСР 82 аеродроми. У травні–вересні 1941 на залізнич. ст. побл. с. Білокоровичі (Олев. р-ну Житомир. обл.) існував табір НКВС Білорус. РСР. Його в’язні працювали у кам’яному кар’єрі, копали протитанк. рови й окопи. Після 2-ї світової війни на буд-ві доріг певний час використовували військовополонених, яких утримували в таборах НКВС. 1949 створ. нові упр. будівництва Головного управління шосейних доріг (ГУШОСДОРу) МВС СРСР з ВТТ. Гол. контора «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 1 та ВТТ» розміщувалася у м. Красний Луч Ворошиловгр. (нині Луган.) обл. (1952–53 у його ВТТ постійно утримували понад 4 тис. в’язнів). Вони будували ділянку дороги Київ — Харків — м. Ростов-на-Дону (РФ). 1948–53 у Харкові діяло упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 2 та ВТТ», що споруджувало дороги Харків–Сімферополь і Київ — Харків — ст. Закомельська (побл. с. Іванчуківка Ізюм. р-ну Харків. обл.). У його складі постійно працювало 2–5 тис. в’язнів. Гол. контора «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 3 та ВТТ» 1950–52 знаходилася у м. Артемівськ (Сталін., нині Донец. обл.) і забезпечувала спорудження ділянки дороги Київ–Харків–Ростов-на-Дону (у його ВТТ утримували 4–5 тис. осіб). Упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 7 та ВТТ» 1949–50 розташовувалося у м. Мелітополь (Запоріз. обл.), 1950–53 — у Полтаві. В’язні (2– 4 тис. осіб) будували дорогу Харків–Сімферополь, а також ділянку дороги Київ–Харків–Ростов-на-Дону. Упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 8 та ВТТ» 1949–50 діяло у Запоріжжі, 1950–51 — у Києві й забезпечувало будівництво дороги Київ — с. Чабани (нині смт Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) та ділянок доріг Харків–Сімферополь і Київ–Харків–Ростов-на-Дону (2–7 тис. в’язнів). Від 1946 робочу силу ГУЛАГу почали використовувати у Донбасі. 1946–47 понад 15 тис. в’язнів Донец. табору («Донлагу») видобували вугілля, відновлювали шахти Донбасу й рудники Криворіз. бас., будували житл. будинки, виконували вантажні роботи. Табірні підрозділи «Донлагу» розміщувалися у Сталін., Ворошиловгр. і Дніпроп. областях. Після його ліквідації в’язнів передали до відповід. відділ. при Упр. МВС Сталін. області. 1947–51 упр. «Буд-во 882 (940) та ВТТ» споруджувало цехи на азототуковому комбінаті та металург. заводі ім. Ф. Дзержинського у м. Дніпродзержинськ (Дніпроп. обл.). Його в’язні (у різний період від 1-ї до 6-ти тис. осіб) також брали участь у зведенні дач для високопосадових наук. й інж.-тех. працівників на пд. узбережжі Криму. У травні–жовтні 1951 у м. Кривий Ріг (Дніпроп. обл.) упр. «Буд-во 462 та ВТТ» (5–7 тис. в’язнів) будувало комбінат № 9, 3 шахти, ремонтно-мех. завод, житл. й комунал. об’єкти, видобувало пісок та камінь, прокладало дороги. 1953 на його базі створ. Азов. ВТТ («Азовлаг»), що проіснував до 1955. У 1951 в Сімферополі засн. упр. «Буд-во 712» з влас. ВТТ, який 1953 отримав назву Гагарин. табірне відділення. Його в’язні (1–2 тис. осіб) працювали на гірн. роботах, буд-ві дизел. електростанції та бетон. заводу. 1951–55 на залізнич. ст. смт Делятин Надвірнян. р-ну Станіслав. (нині Івано-Фр.) обл. діяв ВТТ «ЕН» (1953 перейм. у Мостів. табірне відділ.), який мав вищий рівень секретності. Бл. 2-х тис. в’язнів працювало у нафторозвідув. експедиції, на спорудженні дизел. електростанції, бетон. заводу, тунелів. У серед. 1950-х рр. діяльність К. т. в УРСР припинено, 1960 ліквідовано ГУЛАГ. Питання про кількість К. т. комуніст. режиму в УСРР–УРСР і заг. чисельність утримуваних у них в’язнів, умови їхнього життя й роботи потребує подальшого наук. дослідження. З документів відомі лише деякі заг. дані (ймовірно, не повні) про кількість в’язнів у виправно-труд. установах, підпорядк. територ. органам ГУЛАГу в УРСР (на 1 січня відповід. року): 1935 — 57 тис. 568, 1937 — 47 тис. 657, 1939 — 42 тис. 690, 1941 — 58 тис. 396, 1945 — 38 тис. 381, 1949 — 156 тис. 825, 1953 — 89 тис. 261, 1957 — 32 тис. 611, 1960 — 31 тис. 976 осіб.

Після приходу 1933 до влади в Німеччині А. Гітлер проголосив програму «оздоровлення нації». Її суть полягала у знищенні політ. противників нацистів, «неповноцін.» народів (зокрема євреїв і циган) та соц. груп (кримінал. злочинців, представників деяких реліг. громад), окремих «фізично або психічно неповноцін.» людей. Для виконання цієї програми спочатку в самій Німеччині, а згодом і в окупов. країнах організовано К. т. Слов’ян. народи визнані нацистами «расово неповноцінними», тому на тер. їхніх країн, захоплених гітлерів. військами та їхніми союзниками, проводили відповідну окупац. політику. Нім. і румун. окупац. адміністрації створили на тер. УРСР мережу місць примус. утримання військовополонених і цивіл. населення. Сучасні дані про заг. кількість нацист. К. т. на тер. УРСР різняться. Найповнішу інформацію подано в «Довіднику про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944)» (К., 2000), упорядк. згідно з нормами міжнар. класифікації, визнач. Міжнар. пошук. службою (Німеччина). На основі цих матеріалів виокремлено типи таборів: К. т., ВТТ, ґестапів. тюрма, ґетто, пересил. табір, табір для цивіл. насел., труд. табір, табір для військовополонених. Власне К. т. є табір, створ. для превентив. ув’язнення (а не для покарання за злочин чи утримання як заміни тюрем. строку) людей із політ., нац. чи реліг. мотивів за рішенням держ. таєм. поліції — ґестапо, без слідства й суду, встановлення терміну, з особливо жорстким режимом утримування, з метою поступ. знищення в’язнів непосил. каторж. працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами. Характерні ознаки К. т.: повна ізоляція в’язнів, реєстрація утримуваних і запровадження спец. одягу та системи розпізнавал. знаків і номерів, охорона військами СС (воєнізов. формування гітлерів. партії), використання праці ув’язнених гол. службою госп. упр. СС. За цими ознаками до категорії К. т. на тер. сучас. України належали 2 табори — у Львові (Янівський концентраційний табір) і Києві (Сирецький концентраційний табір); за сукупністю окремих ознак — ще 4: у Красному Лучі, Дніпропетровську, м. Макіївка Сталін. обл., Сімферополі. Решту К. т. можна визначити як ВТТ — підпорядк. комендатурі СД (служба безпеки гітлерів. партії) та поліції безпеки місце ув’язнення з особливо жорстким режимом для утримання мешканців підлеглих тер. упродовж визначеного строку (від 21-го до 56-ти днів, з можливим продовженням терміну) за ухиляння від труд. повинності чи труд. порушення та направлення їх після відбування покарання на попереднє місце роботи або до К. т.; ґестапів. тюрма — місце поперед. ув’язнення й утримання підлеглого насел. з політ. мотивів із застосуванням до ув’язнених насильниц. дій виняткової жорстокості, зокрема катувань і вбивств; табір примус. праці для євреїв — підпорядк. кер-ву поліції та СС місце утримування осіб євр. національності для використання їх на важких роботах (колишнє ґетто або табір, створ. для працездат. євреїв, вивезених з ін. ґетто); труд. табір — місце для ізольов. утримування бранців з місц. насел., які примусово працюють на підприємствах, будівництвах та ін. роботах; табір для військовополонених — місце утримування військовополонених і партизанів (мали 2 стаціонар. підтипи: шталаг — для рядового та сержант. складу, офлаг — для офіцерів; існував також збір. і пересил. пункт для військовополонених й інтернов. цивіл. громадян, що називався дулаг); пересил. табір — збір. пункт для відправки попередньо відібраних з числа місц. насел. бранців на примус. працю до Німеччини; табір для цивіл. насел. — умовна категорія для позначення місця примус. утримування насел. у випадку, коли в документах щодо цього місця відсутні чіткі дані, які б давали змогу зарахувати його до вже визначених типів таборів.

Нині відомі лише орієнтовні дані про кількість нацист. таборів примус. утримування цивіл. насел. і військовополонених на укр. тер., згідно з якими у Вінн. обл. діяло: ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 127, таборів примус. праці для євреїв — 7, труд. таборів — 3, таборів для військовополонених — 19; Волин. обл.: ґетто — 7, таборів примус. праці для євреїв — 2, таборів для військовополонених — 4, таборів для цивіл. насел. — 1; Ворошиловгр. обл.: К. т. — 1, ґестапів. тюрем — 11, труд. таборів — 3, таборів для військовополонених — 7, пересил. таборів — 2, таборів для цивіл. насел. — 5; Дніпроп. обл.: К. т. — 1, ВТТ — 1, ґестапів. тюрем — 3, ґетто — 6, таборів примус. праці для євреїв — 2, таборів для військовополонених — 13, пересил. таборів — 1, таборів для цивіл. насел. — 5; Дрогоб. обл. (нині у складі Львів.): ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 12, таборів примус. праці для євреїв — 10, таборів для військовополонених — 2; Житомир. обл.: ВТТ — 1, ґестапів. тюрем — 3, ґетто — 6, таборів для військовополонених — 5; Запоріз. обл.: ґестапів. тюрем — 2, пересил. таборів — 1, таборів для військовополонених — 4, таборів для цивіл. насел. — 3; Ізмаїл. обл. (нині у складі Одес.): ґетто — 6, труд. таборів — 2, таборів для військовополонених — 3, таборів для цивіл. насел. — 1; Кам’янець-Поділ. обл. (нині Хмельн.): ВТТ — 2, ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 16, таборів для військовополонених — 9; Київ. обл.: К. т. — 1, ґестапів. тюрем — 2, ґетто — 3, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 7, пересил. таборів — 2, таборів для цивіл. насел. — 2; Кіровогр. обл.: ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 2, таборів примус. праці для євреїв — 1, таборів для військовополонених — 14, пересил. таборів — 1, таборів для цивіл. насел. — 5; Львів. обл.: К. т. — 1, ВТТ — 1, ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 15, таборів примус. праці для євреїв — 21, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 3; Микол. обл.: ґестапів. тюрем — 3, ґетто — 7, таборів для військовополонених — 7, таборів для цивіл. насел. — 3; Одес. обл.: ґестапів. тюрем — 2, ґетто — 30, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 6, пересил. таборів — 3, таборів для цивіл. насел. — 5; Полтав. обл.: ґестапів. тюрем — 6, ґетто — 1, таборів для військовополонених — 12, пересил. таборів — 2, таборів для цивіл. насел. — 9; Рівнен. обл.: ВТТ — 1, ґестапів. тюрем — 1, ґетто — 20, таборів примус. праці для євреїв — 1, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 9, таборів для цивіл. насел. — 2; Сталін. обл.: К. т. — 1, ВТТ — 1, таборів для військовополонених — 29, пересил. таборів — 1, таборів для цивіл. насел. — 4; Станіслав. обл.: ґетто — 2, таборів примус. праці для євреїв — 4, таборів для військовополонених — 1, таборів для цивіл. насел. — 1; Сум. обл.: ґестапів. тюрем — 3, ґетто — 1, таборів для військовополонених — 14, таборів для цивіл. насел. — 1; Терноп. обл.: ґестапів. тюрем — 2, ґетто — 24, таборів примус. праці для євреїв — 29, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 5; Харків. обл.: ґестапів. тюрем — 4, ґетто — 1, таборів для військовополонених — 28, пересил. таборів — 3, таборів для цивіл. насел. — 3; Херсон. обл.: ґестапів. тюрем — 5, ґетто — 1, таборів примус. праці для євреїв — 1, труд. таборів — 1, таборів для військовополонених — 10, пересил. таборів — 2, таборів для цивіл. насел. — 7; Чернів. обл.: ґетто — 6, пересил. таборів — 2, таборів для військовополонених — 1, таборів для цивіл. насел. — 5; Черніг. обл.: ґестапів. тюрем — 5, труд. таборів — 2, таборів для військовополонених — 2, таборів для цивіл. насел. — 1; Закарпаття: ґетто — 8, труд. таборів — 2, пересил. таборів — 2; Крим. АРСР у складі РРФСР (нині АР Крим): К. т. — 1, ґестапів. тюрем — 7, ґетто — 2, таборів для військовополонених — 23, таборів для цивіл. насел. — 4. Загалом на тер. УРСР (разом із Закарпаттям та Кримом) діяло 817 нацист. таборів примус. утримування цивіл. насел. і військовополонених, серед них К. т. — 6, ВТТ — 7, ґестапів. тюрем — 68, ґетто — 304, таборів примус. праці для євреїв — 78, труд. таборів — 22, таборів для військовополонених — 242, пересил. таборів — 23, таборів для цивіл. насел. — 67. В УРСР гітлерівці та їхні союзники закатували в таборах і тюрмах та позбавили життя у ході масових знищень людей до 6-ти млн осіб мирного насел. і військовополонених, зокрема бл. 1 млн 600 тис. євреїв. На Нюрнбер. процесі 1945–46 систему гітлерів. К. т. засуджено як прояв антилюдяності, офіц. міжнар. засудження сталін. К. т. не було.

Літ.: Історія України: нове бачення. Т. 2: Катастрофа і опір українського єврейства (1941–1944). К., 1996; Марунчак М. Г. Українські політичні в’язні в нацистських концентраційних таборах. Вінніпеґ, 1996; Сушон Л. П. Транснистрия: евреи в аду. О., 1998; Творчество и быт ГУЛАГа: Каталог музей. собрания Об-ва «Мемориал». Москва, 1998; Нариси з історії Голокосту і Опору в Україні. К., 1999; ГУЛАГ (Главное управление лагерей). 1917–1960. Москва, 2000; Дети ГУЛАГа. 1918–1956. Москва, 2002; Політичний терор і тероризм в Україні. ХIХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002.

В. Ю. Васильєв