Концепт

КОНЦЕ́ПТ (від лат. conceptus — поня­т­тя) — 1) термін середньовічної схолас­­тичної філософії і логіки на по­значе­н­ня загального в одиничних предметах; на його основі виникає поня­т­тя, виражене сло­­вом. У дис­кусіях про універсалії концептуалісти заперечували існува­н­ня заг. понять незалежно від окремих речей. Але на від­міну від номіналістів, які трак­­тували загальне лише як імʼя і ніщо більше, концептуалісти проголошували, що загальне в окремих предметах не є тільки одне імʼя, а й значе­н­ня цього імені (voxet significatio). Концеп­­туалісти стверджували, що в одинич. речах існує дещо спіль­­не, загальне, на основі чого в ро­зумі виникає К. — особливе заг. поня­т­тя, виражене словом. Це загальне, виражене К. (роди і види), існує лише в ро­зумі, а не в дійсності, воно не має са­­мост. онтол. реальності. Засн. концептуалізму і автор терміна «К.» — П. Абеляр. У новій філософії про­блемами К. за­ймався Дж. Локк, який пояснював походже­н­ня універсалій діяльністю ро­зуму, що із подібності, яка спо­стерігається між речами, робить перед­умову для утворе­н­ня абстракт. заг. ідей і встановлює їх у ро­зумі разом із від­повід­ними їм на­звами. У сучас. фі­­лософії під К. ро­зуміють поня­т­тя — ідею, що містить певний під­хід до дійсності. Роз­горта­н­ня змісту К. у системі суджень утворює концепцію. 2) У логіч. семантиці — смисл імені, інтенційні значе­н­ня імені (знака), або інтенсіонал. У сучас. семантиці замість терміна «поня­т­тя» вживають «К.», який знаходиться у тому ж категоріал. ряду, що й термін «значе­н­ня слова». Однак якщо значе­н­ня слова роз­глядають у системі мовних звʼязків, то К. — у системі логіч. від­ношень і форм, які досліджують у мово­знавсті та логіці.

Завантажити статтю