Концептуалізм

КОНЦЕПТУАЛІ́ЗМ (від лат. conceptus — думка, уяв­лення) — літературно-художній напрям, що склався в середині 1960-х років у США та Європі, позначив перехід від модернізму і неоавангарду до постмодернізму, глибоко вплинув на подальший мистецький розвиток. Ін. назва — концептуал. мистецтво. Авторство цього терміна приписують філософу та музиканту Г. Флінту (вжив 1961 в есе) і художнику С. Левіту. К. виник як опозиція поп-арту, зосередженому на предмет. світі, та неоекспресіонізму як виразу емоц.-інтуїтив. худож. імпульсів. На тлі заг. комерціалізації мистецтва, що особливо посилилася від 2-ї пол. 20 ст., коли на його продукування почали активно впливати немист. фактори (реклама, менеджмент), К. наголошував на мистецтві як особливій сфері твор. інтелектуал. діяльності, що опе­­рує певними прийомами, цілями та закономірностями, апелюючи не до емоц. сприйняття, а до інтелектуал. осмислення. Творчість художника розглядали у співвідношенні із внутр.-мист. і позамист. світами, де головною є ідея, концепція твору, а не його формал.-пластичне втілення. Із К. пов’язане розширення кордонів мистецтва, програмна увага до принципів його сприйняття, інтерпретації та функціонування. К. зняв проблему якості худож. форми, «естетичності» як однієї з його складових, що переноситься до сфери «худож. ремесла». Домінуючим у мистецтві та творчості вважають позицію автора, запропоновану ним кон­цепцію, ідею. К. вплинув на заг. розвиток мистецтвознавства, зокрема версії історії мистецтва, яку розглядають перш за все як історію худож. ідей, а не творів, форм і стилів. К. перетлумачив самі виміри «худож. твору» та «мистецтва», які зближуються з мист. діяльністю, містять автор. наміри, процесуал. практики, художні жести, ідейні програми тощо. Полемізуючи з традиц. мист. формами, концептуал. мистецтво використовує найрізноманітніші засоби, здатні розкрити ідею художника, — фотографії, письмові тексти, масову друк. продукцію, різноманітні схе­ми та графіки, звук, відеоматеріали, пром. вироби, природні об’єкти. Зміст мистецтва розгортається між інтелектуал. творчістю митця та дослідж. природи, особливостей, функціонування, сприйняття, мови мистецтва. К. по­­єднав методи філософії, лінгвістики, естетики, математики, теорії мистецтва; актуалізував проб­лему контексту, у якому виник та існує худож. твір, і мистецтво загалом, вплив на нього немист. факторів (сусп. історії, політики, психології, економіки). Значне місце в ньому належить документації: зафіксованим у той чи ін. спосіб худож. акціям та виступам (фото, відео, тексти), автор. і глядац. інтерпретаціям. Завдяки заг. аналітичності та теоретизуванню К. варто назва­ти «мистецтвом про мистецтво». Витоки К. простежуються у дадаїзмі — худож. напрямі серед. 1910–20-х рр., що наголошував на кризі традиц. твору мистецтва, вичерпаності проблем його мор­­фології та актуальності функціонування; порушив питання дослідж. засобів, завдяки яким мистецтво набувало культурно-сусп. значення й статусу; розглядав перехід від «явища» до концепції, позначені М. Дюшаном.

Серед теоретиків К. — С. Левіт, Дж. Кошут, А. Капроу, Б. Ноуман. Одним із перших творів вважається «Стертий малюнок Де Кунінґа» Р. Раушенберґа (1953). В одному з гол. програмно-теор. текстів — есе «Art after philo­so­phy» («Мистецтво після філо­софії» // «Studio international», 1969, vol. 178, № 11) Дж. Кошута проголошено засадничі тези про до­­корінне переосмислення того, яким чином функціонує твір мистецтва або сама культура; мистецтво — сила ідеї, а не матеріалу; все мистецтво (після М. Дю­­шана) концептуальне за своєю природою, тому що воно існує лише як ідея. Класич. зразком К. стала його композиція «Один і три стільці» (1965). Від серед. 1950 — на поч. 60-х рр. відбулися важливі для становлення худож. напрямку акції І. Кляйна, Р. Раушенберґа, П. Манцоні, Х. Явашева та ін. Першу вистав­ку «Концептуал. мистецтво і концептуал. художники» проведено 1970 у Нью-Йорку.

К. проявив себе у широкому діа­­пазоні худож. висловлювань, уві­­бравши різноманітні акційні фор­ми мистецтва (перформанси, гепенінги та ін.), боді-арт, ленд-арт, арте повера (бідне мистецтво), відео-арт, літризм, культурне мистецтво, в якому як матеріал використовують твори різних епох, концептуал. складова визначає особливості мінімалізму. К. проявився у діяльності європ. руху «Флуксус», арґентин. «Групі Розаріо», англ. «Мистецтво і дис­курс» та ін. Гол. художники — Р. Раушенберґ, І. Кляйн, С. Браун, Т. Еткінсон, Я. Діббенс, Х. Явашев, П. Манцоні, Йоко Оно, Дж. Латхам, Р. Баррі, Д. Хюблер, Г. Хааке, Ф. Форест, Й. Бойс, Л. Вайнер, Р. Лонґ, Крісто; скульптори — С. Левіт, Р. Смітсон, Р. Серра; художники-теоретики — Дж. Кошут, Дж. Бальдессарі; акціоністи — В. Аккончі, Б. Наумен; відео­художник Нам Джун Пайк.

1960 склалося поняття «концептуал. дизайн», яке визначило методи систем. проектування середовища, що виходило за межі традиц. тех. естетики та гар­монізації форм пром. виробів. Сучасні комп’ютерні технології віртуал. реальності можна розглядати як нову форму концептуал. мистецтва.

К. набув обширів глобал. міжнар. явища. У його формуванні брали участь різні локал. нац. школи, що часто формувалися паралельно у США та Європі; заг. концептуаліст. спрямованість поєднувалася в них із регіон. проблематикою, яка надавала цим проявам особливості, неповторності. Зокрема в СРСР К. виник в умовах неофіц. мистецтва — андеґраунду. На противагу західному, який перебував в опозиції до «суспільства споживання» та «масової культури», вітчизн. К. склався у полеміці з пануючою рад. культурою і мистецтвом соцреалізму, спричинений розумінням їхньої штучності та відірваності від дійсності, індивідуал. ідеол. і духовно-худож. спротивом, що позначилося на суто зовн.-формал. прикметах — певній камерності, мовній «роз­­митості». Відмінними були й самі інтенції, де зацікавлення визначали не стільки заг.-теор. проблеми мистецтва, а перш за все аналіз своєрідності рад. суспільно-культур. контексту, особливість його змістів та значень, парадоксальність побут., ідеол. і куль­тур. просторів. Спільною залишалася критика мистецтва, яка у вітчизн. версії залучала досвід рос. та укр. авангарду поч. 20 ст.

Найбільш знач. явищем, що отри­мало світ. визнання, став моск. К., який сформувався у 1970-і рр. (у складі були й митці з України). Термін з’явився у статті одного з його провід. дослідників — Б. Грой­са («Московский романтический концептуализм» // «А–Я», Париж, 1979, № 1). Його гол. представ­никами стали І. Кабаков, А. Монастирський і група «Колективні дії», Е. Булатов, Д. Пригов, В. Пи­­воваров, В. Захаров, М. Алексєєв, І. Нахова, Л. Рубінштейн, В. Комар та О. Меламід (заснували 1972 напрям «соц-арт»), група «Гніздо» (Г. Донськой, М. Ро­­шаль, В. Скерсис), Н. Аба­­лакова, А. Жигалов, І. Чуйков, Ю. Альберт, А. Філіпов, Р. та В. Гер­­ловіни, група «Мед. герменевтика» (С. Ануфрієв, П. Пеппер­штейн, Ю. Лейдерман).

Одним із перших вітчизн. концептуалістів став харків. художник В. Бахчанян (переїхав до Москви, згодом — до США). Учень В. Єрмилова та Б. Косарева, він від кін. 1950-х рр. звернувся до концептуал. практик (колажі, автор. тексти, малюнки), певною мірою інтерпретуючи в них досвід укр. авангарду 1920-х рр. (зокрема В. Єрмилова, М. Семенка), де парадоксальність зро­стала на принципі мовної гри. В Україні К. не став визначеним та окресленим напрямом, інтерес до нього пунктирно простежується у творчості художників від 2-ї пол. 20 ст. до сучасності.

Концептуал. практики використовували харків. фотохудожник Б. Михайлов, київ. художники Ф. Те­­тянич, А. Степаненко. Кон­­цептуаліст. середовище склало­ся наприкінці 1970-х — на поч. 80-х рр. в Одесі (Л. Войцехов, С. Ануфрієв, Ю. Лейдерман, І. Чацкін, О. Музиченко, Д. Нужин, А. Петреллі, С. Мартинчик, І. Стьопін, Л. Скрипкіна, В. Саль­ников, Л. Резун, О. Петренко та ін.); його заг. спрямування через акції, перформанси, малюн­ки, автор. книжки, об’єкти та ін. зосереджено на іроніч. «дослідж.» парадоксальності рад. культури з її розбіжністю між декларов. ідеями та реальністю. У поєд­­нанні із засвоєнням ідей пост­модернізму досвід К. присутній у творчості художників «нової хви­­лі» (2-а пол. 1980 — серед. 90-х рр.; В. Раєвський, І. Копистинсь­кий, А. Савадов, В. Бажай, О. Тістол, В. Реунов, М. Маценко, В. Старух, В. Кауфман, В. Цаголов, А. Ганкевич, О. Мігас, І. Гусєв та ін.). Послідовно в його руслі працювали група львів. митців «Фонд З. Мазоха» (1990-і рр.), І. Дюрич та І. Подольчак.

У сучас. укр. мистецтві поряд із митцями, які програмно продовжують концептуал. практики (А. Кахідзе), інтерес до акцій, пер­­формансів, гепенінгів, мистецтва об’єкта та ін. його видів присут­­ній у творчості широкого кола авторів (Р. Мінін, С. Попов, В. Куз­­нецов та ін.; групи «Р.Е.П.», «SOSка»).

Рекомендована література

1. N. Meyer. Concеptual art. New York, 1973;
   Google Scholar Internet
2. Модернизм. Анализ и критика основных направлений. Москва, 1987;
   Google Scholar Internet
3. Лейдерман Ю. Полагание трактатов, положение шлюзов («Научно-попу­­ляр­ное искусство» М. Скрипкиной и О. Пет­­ренко) // Искусство. 1989. № 10;
   Google Scholar Internet
4. Рап­попорт А. Г. Концепции и реальность // Сов. искусствознание’27. Москва, 1991;
   Google Scholar Internet
5. Другое искусство. Москва 1956–1976. К хронике художественной жизни. Т. 1– 11. Москва, 1991;
   Google Scholar Internet
6. Голдберг Р. Перфор­манс. Золотой век // Декор. искусство. 1991. № 5;
   Google Scholar Internet
7. Турчин В. С. По лабиринтам авангарда. Москва, 1993;
   Google Scholar Internet
8. Гройс Б. Утопия и обмен. Москва, 1993;
   Google Scholar Internet
9. Бобрин­ская Е. А. Концептуализм. Москва, 1994;
   Google Scholar Internet
10. Инспекция «Медицинская герменевтика» (С. Ануфриев, Ю. Лейдер­ман, П. Пепперштейн). Идеотехника и рекреация. Москва, 1994;
    Google Scholar Internet
11. Кабаков И. О «тотальной» инсталляции. Мюнхен, 1995;
    Google Scholar Internet
12. Тупицин В. «Другое искусство». Беседы с художниками, критиками, фи­­лософами. 1980–1995. Москва, 1997;
    Google Scholar Internet
13. Тараненко А. «Фонд Мазоха»: былое и думы // Art line. 1997. № 9;
    Google Scholar Internet
14. Коллек­тив­ные действия. Поездки за город. Москва, 1998;
    Google Scholar Internet
15. Словарь терминов московской концептуальной школы. Москва, 1999;
    Google Scholar Internet
16. Деготь Е. Русское искусство ХХ века. Москва, 2002;
    Google Scholar Internet
17. Московский концептуализм. Москва, 2005;
    Google Scholar Internet
18. Вишеславсь­кий Г. Сучасне візуальне мистецтво України періоду постмодернізму // Нариси з історії образотвор. мистецтва України ХХ ст.: У 2 кн. Кн. 2. К., 2006;
    Google Scholar Internet
19. Склярен­ко Г. Я. Твори Алевтини Кахідзе: окрема історія, розказана про кожного // ОМ. 2008. № 1;
    Google Scholar Internet
20. Її ж. Мистецтво Анато­ля Степаненка: між метеликом та пе­­сиголовцем // Faine Art. 2008. № 2;
    Google Scholar Internet
21. Її ж. Художник Федір Тетянич: між небом і землею // Там само. № 4;
    Google Scholar Internet
22. Пыркина Д. Идеологический концептуализм. Кон­­цептуальное искусство испано-амери­канского мира // Худож. журн. Москва, 2008. № 70;
    Google Scholar Internet
23. Скляренко Г. «Пунктир концептуалізму»: До картини українського мистецтва другої половини ХХ сторіччя // Сучасне мистецтво: Наук. зб. К., 2010. Вип. 7;
    Google Scholar Internet
24. Її ж. Харківський художник Вагрич Бахчанян: початок віт­чизняного концептуалізму // Faine Art. 2010. № 3;
    Google Scholar Internet
25. Її ж. «У котлах, що холонули». Про одеський концептуалізм 1980-х — початку 1990-х років // Там само. 2011. № 2(14).
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю