Концепція

КОНЦЕ́ПЦІЯ (від лат. conceptio – осягати, сприймати) – система поглядів, понять про ті чи інші явища або процеси, спосіб їхнього розумін­ня, тлумачення; основна ідея будь-якої теорії, головний задум; ідея чи план нового, оригінального розуміння; конструктивний принцип художньої, технічної та інших видів діяльності. Для розкриття змісту К. необхідно схарактеризувати особ­ливості її генези, онтології, логіко-гносеологічних прикмет і праксео­логії. У генетичному плані К. – поняття як форма знання. Тривалий час у теорії пізнання К. розглядали як форму знання, що виражає істотне в мисленні. У цьо­му плані К. протиставляли відчуттям, сприйманням, уявленням та су­дженням, що виражають окремі прикмети. Поняття – форма загального розуміння об’єкта пізнання, яке здійснюється на раціональному рів­ні. К. у цій ситуації ототожнювали з теорією або не ви­­діляли як окреме знання.

Розвиток нау­ки за новоєвропейської доби пішов шляхом диференціації, ма­­те­матизації, формалізації, технізації. Це надавало науці рис функціональних структур, тобто наука прогресувала за рахунок зо­­середженості на розкритті відповідних операцій над об’єктами, що супроводжувалося абстрагуванням положень науки від вписуваності цих операцій в екзис­тенційний світ людини. Смисли, цінності, культура загалом, соціальність у такому стані опинялися «по той бік науки»; вони були полем філософії, теології чи мистецтва. Наука ставала «інжене­рією», «технонаукою». К. Поп­­пер це передав у виразі: наука – знання об’єкта без суб’єкта. Наставав стан втрати розуміння наукового знання, бо розуміння – це вираження смислів, цінностей. Зрозуміти щось – означає бачити це «щось» в якості складової культури як людського способу буття. Для вираження ситуації розуміння і почала формуватися ідея К. – окремої форми знання, яка відрізняється від поняття, теорії, фактів і окреслює екзистанційне поле в тих сферах знання, які в своєму змісті явним чином не передають зазначених рис.

Витоки дослідження К. як знання сягають доби європейського середньовіччя, зокрема, це знайшло відображення у творчості П. Абеляра, який вивчав К. як концепт і стосовно ньо­го виділив таке: концепт фор­мується мовленням; він освячений Святим Духом і твориться в просторі душі; концепт максимально суб’єктивний, водночас передбачає іншого суб’єкта (слу­хача або читача); він акумулює смисли; пам’ять і уява – невід’єм­ні властивості концепта, спрямовані на розуміння тут і зараз, але водночас концепт синтезує три способи душі і як акт пам’яті орієнтований в минуле, а як акт уявлення – в майбутнє, як акт судження – у теперішнє. Ці міркування П. Абеляра не втратили гносеологічного змісту. К. як окрему форму знання тоді ще не виділили. Її почали досліджувати від 2-ї пол. 20 ст. Щоправда, це здійснюється своєрідно в тому плані, що під К. розуміють виявлення соціокультурних (інколи на­­зивають філософськими) контекстів при­­родних і технічних знань. У гуманітарних знаннях не проводили розме­жування теоретичного та кон­цеп­туального. Встановити, чітко окре­слити особливості побудо­ви К. та її мови складно, оскільки розмаїття визначень, які передають зміст К., її мова не під­­даються формалізації. Це не є недоліком К., можливо навіть «перевагою» над формалізацією, яка притаманна окремим науковим дисциплінам. Можливо, саме оця «неможливість формалізації» і є тією прикметою, яка спонукає окремі наукові теорії доповнювати К.

Завданням К. є вираження сенсів (смислів) – таких висловлювань, які передають цінності, що містяться у змісті К. Самі ж цінності – це те, що «потрібно людині». Поле «по­­трібного людині», тобто поле цінностей надто строкате й без­­межне і, головне, цінності орієнтують людину на відповідний спо­­сіб буття, налаштованість на той чи інший спосіб реалізації свого єс­­тва. Тому за способом висловлювань К. є модальним, операціональним та інтерпретативним знанням. Усі зазначені прикмети К. передають смисли та значення, які завжди є продуктами соціокуль­турного характеру.

За змістом К. є знанням, об’єктами якого є неявне, можливе, трансцендентне, тобто все те, що не існує безпосередньо, а є утаємниченим у культурі, соціальних процесах, комунікативних діях. Тому К. існують як конструкції, побудови, експлікації того, що явно не виражене в ін. знаннях (наук., мист., реліг. тощо). Існує велике розмаїття конструкцій К. Вони можуть бути розлогою оповіддю про ті приховані смисли і значення, які міс­тять відповідні наук. теорії. Скажімо, в науці механіка І. Ньютона фіксує певні чітко окреслені і виражені в законах процеси механічного руху, а процеси їх розуміння, смисли залишаються прихованими, не входять в текст цієї теорії. Щоб розкрити останні, необхідно вдатися до розкриття соціокультурних процесів, що були характерні для творчості І. Ньютона. Окремі К. можуть бути досить лапідарно виражені, як це було щодо розуміння співвідношення класичної і атомної фізики: принципом доповнення Бора, або ідеєю співвідношення невизначеностей В.-К. Гейзенберґа, або відомим висловом І. Ньютона: «Фізико, бережись метафізики!», смисл якого – незалежність фізики від філос. положень, настанов. У гуманітарних науках К. можуть виступати програми, проекти, які в одному випадку презентують мету, план та прогнози пев­них політ. дій, а в ін. є реклам. актами, репертуарами іміджу тощо. Істотне значення мають К. в освітян. практиках. Тут вони покликані формувати цілісні уяв­лення про об’єкт вивчення і роз­кривати смисли природн.-тех. та гуманітар. знань.

Літ.: Йолон П. Ф. Наукова теорія та її особливості в гуманітарних науках // Логіка і гуманітарні науки. К., 1971; Рыж­­ко В. А. Научные концепции: социокуль­тур­ный, логико-гносеологический и практический аспекты. К., 1985; Добры­нин А. Концептуальная систематизация знания: философская традиция и методологическая новация // Науч. знание: концептуал. систематизация. Вильнюс, 1987; Лелюк В. А. Концептуальное проектирование систем с базами знаний. Х., 1990; Рижко В. А. Концепція як форма наукового знання. К., 1995; Абеляр П. Логика «для начинающих» // Абеляр П. Теол. трак­­таты / Пер. с франц. Мос­ква, 1995; Не­­ретина С. С. Тропы и концепты. Мос­ква, 1999; Неретина С., Огурцов А. Пути к универсалиям. С.-Петербург, 2006; Степанов Ю. Концепты. Тонкая пленка цивилизации. Мос­ква, 2007; Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое фило­софия? / Пер. с франц. Мос­ква, 2009; Бадью А. Концепт моделі: Вступ до матеріалістичної епістемології математики / Пер. з франц. К., 2009.

В. А. Рижко

Рекомендована література

1. Йолон П. Ф. Наукова теорія та її особливості в гуманітарних науках // Логіка і гуманітарні науки. К., 1971;
   Google Scholar Internet
2. Рыж­­ко В. А. Научные концепции: социокуль­тур­ный, логико-гносеологический и практический аспекты. К., 1985;
   Google Scholar Internet
3. Добры­нин А. Концептуальная систематизация знания: философская традиция и методологическая новация // Науч. знание: концептуал. систематизация. Вильнюс, 1987;
   Google Scholar Internet
4. Лелюк В. А. Концептуальное проектирование систем с базами знаний. Х., 1990;
   Google Scholar Internet
5. Рижко В. А. Концепція як форма наукового знання. К., 1995;
   Google Scholar Internet
6. Абеляр П. Логика «для начинающих» // Абеляр П. Теол. трак­­таты / Пер. с франц. Мос­ква, 1995;
   Google Scholar Internet
7. Не­­ретина С. С. Тропы и концепты. Мос­ква, 1999;
   Google Scholar Internet
8. Неретина С., Огурцов А. Пути к универсалиям. С.-Петербург, 2006;
   Google Scholar Internet
9. Степанов Ю. Концепты. Тонкая пленка цивилизации. Мос­ква, 2007;
   Google Scholar Internet
10. Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое фило­софия? / Пер. с франц. Мос­ква, 2009;
    Google Scholar Internet
11. Бадью А. Концепт моделі: Вступ до матеріалістичної епістемології математики / Пер. з франц. К., 2009.
    Google Scholar Internet

завантажити статтю