Концепція

Визначення і загальна характеристика

КОНЦЕ́ПЦІЯ (від лат. conceptio — осягати, спри­ймати) — система по­глядів, понять про ті чи інші явища або процеси, спосіб їхнього ро­зумін­ня, тлумаче­н­ня; основна ідея будь-якої теорії, головний задум; ідея чи план нового, оригінального ро­зумі­н­ня; кон­структивний принцип художньої, технічної та інших видів діяльності. Для роз­кри­т­тя змісту К. необхідно схарактеризувати особ­ливості її генези, онтології, логіко-гносеологічних прикмет і праксео­логії. У генетичному плані К. — поня­т­тя як форма зна­н­ня. Тривалий час у теорії пізнання К. роз­глядали як форму знання, що виражає істотне в мислен­ні. У цьо­му плані К. проти­ставляли відчуттям, сприйманням, уявленням та су­дженням, що виражають окремі прикмети. Поня­т­тя — форма загального ро­зумі­н­ня обʼєкта пі­зна­н­ня, яке здійснюється на раціональному рів­ні. К. у цій ситуації ототожнювали з теорією або не ви­­діляли як окреме зна­н­ня.

Роз­виток нау­ки за новоєвропейської доби пішов шляхом диференціації, ма­­те­матизації, формалізації, технізації. Це надавало науці рис функціональних структур, тобто наука про­гресувала за рахунок зо­­середженості на роз­крит­ті від­повід­них операцій над обʼєктами, що су­проводжувалося абстрагува­н­ням положень науки від вписуваності цих операцій в екзис­тенційний світ людини. Смисли, цін­ності, культура загалом, соціальність у такому стані опинялися «по той бік науки»; вони були полем філософії, теології чи мистецтва. Наука ставала «інжене­рією», «технонаукою». К. Поп­­пер це пере­дав у виразі: наука — зна­н­ня обʼєкта без субʼєкта. На­ставав стан втрати ро­зумі­н­ня наукового зна­н­ня, бо ро­зумі­н­ня — це вираже­н­ня смислів, цін­ностей. Зро­зуміти щось — означає бачити це «щось» в якості складової культури як людського способу буття. Для вираже­н­ня ситуації ро­зумі­н­ня і почала формуватися ідея К. — окремої форми зна­н­ня, яка від­різняється від поня­т­тя, теорії, фактів і окреслює екзи­станційне поле в тих сферах зна­н­ня, які в своєму змісті явним чином не пере­дають за­значених рис.

Витоки дослідже­н­ня К. як зна­н­ня сягають доби європейського середньовіч­чя, зокрема, це зна­йшло від­ображе­н­ня у творчості П. Абеляра, який ви­вчав К. як концепт і стосовно ньо­го виділив таке: концепт фор­мується мовле­н­ням; він освячений Святим Духом і твориться в просторі душі; концепт максимально субʼєктивний, водночас перед­бачає іншого субʼєкта (слу­хача або читача); він акумулює смисли; памʼять і уява — невід­ʼєм­ні властивості концепта, спрямовані на ро­зумі­н­ня тут і зараз, але водночас концепт синтезує три способи душі і як акт памʼяті орієнтований в минуле, а як акт уявле­н­ня — в майбутнє, як акт судже­н­ня — у теперішнє. Ці міркува­н­ня П. Абеляра не втратили гносеологічного змісту. К. як окрему форму зна­н­ня тоді ще не виділили. Її почали досліджувати від 2-ї пол. 20 ст. Щоправда, це здійснюється своєрідно в тому плані, що під К. ро­зуміють виявле­н­ня соціокультурних (інколи на­­зивають філософськими) контекс­тів при­­родних і технічних знань. У гуманітарних зна­н­нях не проводили роз­ме­жува­н­ня теоретичного та кон­цеп­туального. Встановити, чітко окре­слити особливості побудо­ви К. та її мови складно, оскільки роз­маї­т­тя ви­значень, які пере­дають зміст К., її мова не під­­­даються формалізації. Це не є недоліком К., можливо навіть «пере­вагою» над формалізацією, яка притаман­на окремим науковим дисциплінам. Можливо, саме оця «неможливість формалізації» і є тією прикметою, яка спонукає окремі наукові теорії доповнювати К.

Зав­да­н­ням К. є вираже­н­ня сенсів (смислів) — таких висловлювань, які пере­дають цін­ності, що містяться у змісті К. Самі ж цін­ності — це те, що «потрібно людині». Поле «по­­трібного людині», тобто поле цін­ностей надто строкате й без­­­межне і, головне, цін­ності орієнтують людину на від­повід­ний спо­­сіб буття, налаштованість на той чи інший спосіб реалізації свого єс­­тва. Тому за способом висловлювань К. є модальним, операціональним та інтер­претативним зна­н­ням. Усі за­значені прикмети К. пере­дають смисли та значе­н­ня, які завжди є продуктами соціокуль­турного характеру.

За змістом К. є зна­н­ням, обʼєктами якого є неявне, можливе, транс­цендентне, тобто все те, що не існує без­посередньо, а є утаємниченим у культурі, соціальних процесах, комунікативних діях. Тому К. існують як кон­струкції, побудови, екс­плікації того, що явно не виражене в ін. зна­н­нях (наук., мист., реліг. тощо). Існує велике роз­маї­т­тя кон­струкцій К. Вони можуть бути роз­логою оповід­дю про ті приховані смисли і значе­н­ня, які міс­тять від­повід­ні наук. теорії. Скажімо, в науці механіка І. Ньютона фіксує певні чітко окреслені і виражені в законах процеси механічного руху, а процеси їх ро­зумі­н­ня, смисли залишаються прихованими, не входять в текст цієї теорії. Щоб роз­крити остан­ні, необхідно вдатися до роз­кри­т­тя соціокультурних процесів, що були характерні для творчості І. Ньютона. Окремі К. можуть бути досить лапідарно виражені, як це було щодо ро­зумі­н­ня спів­від­ноше­н­ня класичної і атомної фізики: принципом доповне­н­ня Бора, або ідеєю спів­від­ноше­н­ня неви­значеностей В.-К. Гейзенберґа, або ві­домим висловом І. Ньютона: «Фізико, бережись метафізики!», смисл якого — незалежність фізики від філос. положень, на­станов. У гуманітарних науках К. можуть ви­ступати про­грами, проекти, які в одному випадку презентують мету, план та про­гнози пев­них політ. дій, а в ін. є реклам. актами, репертуарами іміджу тощо. Істотне значе­н­ня мають К. в освітян. практиках. Тут вони покликані формувати цілісні уяв­ле­н­ня про обʼєкт ви­вче­н­ня і роз­­кривати смисли природн.-тех. та гуманітар. знань.

Літ.: Йолон П. Ф. Наукова теорія та її особливості в гуманітарних науках // Логіка і гуманітарні науки. К., 1971; Рыж­­ко В. А. На­учные концепции: социокуль­тур­ный, логико-гносеологический и практический аспекты. К., 1985; Добры­нин А. Концептуальная систематизация знания: философская традиция и методологическая новация // Науч. знание: концептуал. систематизация. Вильнюс, 1987; Лелюк В. А. Концептуальное проектирование систем с базами знаний. Х., 1990; Рижко В. А. Концепція як форма наукового зна­н­ня. К., 1995; Абеляр П. Логика «для начинающих» // Абеляр П. Теол. трак­­таты / Пер. с франц. Мос­ква, 1995; Не­­ретина С. С. Тропы и концепты. Мос­ква, 1999; Неретина С., Огурцов А. Пути к универсалиям. С.-Петербург, 2006; Степанов Ю. Концепты. Тонкая пленка цивилизации. Мос­ква, 2007; Делез Ж., Гват­тари Ф. Что такое фило­софия? / Пер. с франц. Мос­ква, 2009; Бадью А. Концепт моделі: Вступ до матеріалістичної епістемології математики / Пер. з франц. К., 2009.

В. А. Рижко

Завантажити статтю