ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури)

Визначення і загальна характеристика

ВАПЛІТЕ́ (Вільна академія пролетарської літератури) — письменницька організація. Заснована у Харкові в кінці 1925. До неї увійшли в основному члени літературної групи «Урбіно», яку очолював Микола Хвильовий, декотрі члени спілки селянських письменників «Плуг», літературні організації «Жовтень»: М. Бажан, Василь Вражливий, Іван Дніпровський, О. Довженко, Олесь Досвітній, Г. Епік, Л. Іванів, М. Йогансен, Олекса Слісаренко, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, Микола Хвильовий, Ю. Яловий, Ю. Яновський та ін. (всього бл. 30 осіб). Президенти ВАПЛІТЕ — М. Яловий (1925–26), М. Куліш (1926–28); секретар — А. Любченко.

Організація, приймаючи основні засади ідеологічної політики більшовицької влади, в конкретних питаннях літературного життя обстоювала ідею творення нової української літератури високопрофесійними майстрами художнього слова на рівні найрозвиненіших літератур інших народів. Микола Хвильовий, ідейний провідник В., вважав, що реальне майбутнє українського письменства і всього національного відродження можливе лише за умови подолання офіційно пропагованого масовізму «просвітянщини» й рабської залежності від «російського месіанізму» (саме в цьому сенс його гасла «Геть від Москви!», як головну осідку непережитого імперства й «центру всесоюзного міщанства», яке «ґвалтує нашу психіку») і що орієнтація на багатовікові західноєвропейські духовні цінності, на «психологічну Європу» сприятиме оздоровленню українського суспільства, коли нація врешті-решт «найде їй одній властивий шлях культурного розвитку» (в лапках — цитати з творів Миколи Хвильового).

Цю концепцію підтримали неокласики та багато інших письменників, діячів культури. Однак ортодоксально-запартієні критики (С. Щупак, С. Пилипенко, В. Коряк та ін.) негативно її оцінили; гострий осуд позиції ВАПЛІТЕ прозвучав у виступах політичної верхівки УСРР (В. Чубар, В. Затонський, Л. Каганович, Г. Петровський, М. Скрипник, А. Хвиля) і в ряді партійних ухвал (тези пленуму ЦК КП(б)У «Про підсумки українізації», червень 1926, прийняті відповідно до вказівок Й. Сталіна в листі до Л. Кагановича від 26 квітня 1926; постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про політику партії в справі української художньої літератури», червень 1927). Не врятували організацію покаянна заява Олеся Досвітнього, Миколи Хвильового і Ю. Ялового (грудень 1926) та відрахування їх трьох з організації (січень 1927): у зв’язку з публікацією надто ідейно шкідливого, з погляду партії, роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» (власне, його початкової частини) було конфісковано № 6 ж. «ВАПЛІТЕ», після чого і видання журналу заборонили, і організація ВАПЛІТЕ мусила самоліквідуватися (січень 1928). Подальші видання хвильовістів — альманах «Літературний ярмарок» (грудень 1928 — лютий 1930) та журнал «Пролітфронт» (квітень–грудень 1930) однойменної літературної групи — засвідчили вимушений поступовий перехід від високохудожності до соцреаліст. псевдолітератури на підході до голодоморних і великотерорних 30-х рр.

Завантажити статтю