ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури)

ВАПЛІТЕ́ (Вільна академія пролетарської літератури) — письмен­ницька організація. Заснована у Харкові в кінці 1925. До неї уві­йшли в основному члени літературної групи «Урбіно», яку очолював Микола Хвильовий, декотрі члени спілки селянських письмен­ників «Плуг», літературні організації «Жовтень»: М. Бажан, Василь Вражливий, Іван Дні­провський, О. Довженко, Олесь Досвітній, Г. Епік, Л. Іванів, М. Йогансен, Олекса Слісаренко, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, Микола Хвильовий, Ю. Яловий, Ю. Яновський та ін. (всього бл. 30 осіб). Президенти ВАПЛІТЕ — М. Яловий (1925–26), М. Куліш (1926–28); секретар — А. Любченко.

Організація, при­ймаючи основні засади ідеологічної політики більшовицької влади, в конкретних пита­н­нях літературного життя об­стоювала ідею творе­н­ня нової української літератури високо­професійними майстрами художнього слова на рівні найроз­виненіших літератур інших народів. Микола Хвильовий, ідейний провід­ник В., вважав, що реальне майбутнє українського письменства і всього національного від­родже­н­ня можливе лише за умови подола­н­ня офіційно пропагованого масовізму «просвітянщини» й рабської залежності від «російського месіанізму» (саме в цьому сенс його гасла «Геть від Москви!», як головну осідку непережитого імперства й «центру всесоюзного міщанства», яке «ґвалтує нашу психіку») і що орієнтація на багатовікові західноєвропейські духовні цін­ності, на «психологічну Європу» сприятиме оздоровлен­ню українського су­спільства, коли нація врешті-решт «найде їй одній властивий шлях культурного роз­витку» (в лапках — цитати з творів Миколи Хвильового).

Цю концепцію під­тримали неокласики та багато інших письмен­ників, діячів культури. Однак ортодоксально-запартієні критики (С. Щупак, С. Пилипенко, В. Коряк та ін.) негативно її оцінили; гострий осуд позиції ВАПЛІТЕ про­звучав у ви­ступах політичної верхівки УСРР (В. Чубар, В. Затонський, Л. Каганович, Г. Петровський, М. Скрипник, А. Хвиля) і в ряді партійних ухвал (тези пленуму ЦК КП(б)У «Про під­сумки українізації», червень 1926, прийняті від­повід­но до вказівок Й. Сталіна в листі до Л. Кагановича від 26 квітня 1926; по­станова Політбюро ЦК КП(б)У «Про політику партії в справі української художньої літератури», червень 1927). Не врятували організацію покаян­на заява Олеся Досвітнього, Миколи Хвильового і Ю. Ялового (грудень 1926) та від­рахува­н­ня їх трьох з організації (січень 1927): у звʼязку з публікацією надто ідейно шкідливого, з по­гляду партії, роману Миколи Хвильового «Вальдшнепи» (власне, його початкової частини) було конфісковано № 6 ж. «ВАПЛІТЕ», після чого і ви­да­н­ня журналу заборонили, і організація ВАПЛІТЕ мусила самоліквідуватися (січень 1928). Подальші ви­да­н­ня хвильовістів — альманах «Літературний ярмарок» (грудень 1928 — лютий 1930) та журнал «Пролітфронт» (квітень–грудень 1930) одно­ймен­ної літературної групи — засвідчили вимушений по­ступовий пере­хід від високохудожності до соцреаліст. псевдолітератури на під­ході до голодоморних і великотерорних 30-х рр.

Завантажити статтю