ВАРА́В­ВА Олександер Олексі­йович (на еміграції — Воронин; псевд. — Зоя Вишгородська; 27. 12. 1926, Харків – 15. 05. 2013, м. Сілвер-Спрінґ, шт. Меріленд, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — богослов, прозаїк, публіцист і видавець. Син Олекси Варав­ви, чоловік О. Вікул. 1944 із батьками емігрував до Німеч­чини. Закін. Мюнхен. богослов. академію УАПЦ (диплом магістра богословʼя, 1954). Від 1950 — у США (м. Буф­фало, шт. Нью-Йорк). Працював ст. ред. радіо­станції «Голос Америки» (1971–89), гол. ред. і автором щотижневої радіо­про­грами «Голос УАПЦ» (1989–90), автор серії пере­дач «З літопису УАПЦ» (радіо­станція «Свобода», 1989–91), гол. ред. «Благовісника від­родже­н­ня УАПЦ» (1991–92). Видавав церк. бюлетень «Парафіяльне слово» (м. Буф­фало). Мешкав у м. Сілвер-Спрінґ (побл. Вашинґтона). Заснував видавництво «Воскресі­н­ня» (м. Кенсінґтон, діяло 1989–93), де опублікував свої кн. «Автокефалія Української Православної Церкви» (1990), «Ідемо до першої сповіді і Святого Причастя» (1991), «Історичний шлях УАПЦ» (1992). Друкував реліг.-просвітн. листки «Світло для світу». У твор. доробку В. — твори для дітей дидакт. характеру, на засадах християн. етики: казки «Різдвяна казка», «Ведмедикове свято», «Квітка на камені», «Королева весняного саду», пʼєса «Пригоди Різдвяної Зірки».