Варшавський договір директорії УНР з Польщею

ВАРША́ВСЬКИЙ ДО́ГОВІР ДИРЕКТО́РІЇ УНР З ПО́ЛЬЩЕЮ – політичні й військові конвенції, підписані відповідно 22 і 24 квітня 1920 представниками Польщі й Директорії УНР. Невдачі у боротьбі проти наступу більшов. військ, денікінців і Польщі та перехід УГА на службу до А. Денікіна змусили Директорію змінити зовн.-політ. курс і шукати нових союзників, що зумовило прийняття укр. урядом рішення про направлення до Польщі дипломат. місії, яка повинна була врегулювати широке коло політ., торг. і військ. проблем, а головне – домогтися офіц. визнання УНР Польщею. До складу місії, крім представників УНР Л. Михайліва, Б. Ржепецького і М. Мишанецького, увійшли також представники ЗО УНР С. Витвицький, А. Горбачевський і М. Новаковський. Головою місії став в. о. Міністра закордон. справ УНР А. Лівицький. На першому засіданні переговорів 28 жовтня 1919 укр. дипломати оголосили декларацію, в якій гол. принципом у підході до питання про визначення укр.-польс. кордону був етнографічний. Водночас декларація порушувала питання визнання Польщею самостійності УНР. Польс. сторона розцінила проголошену укр. стороною декларацію підходів щодо вирішення спірних питань як невідповідну домаганням польс. уряду і категорично наполягала на тому, щоб у декларації було чітко визначено держ. кордони між Україною і Польщею, а також визнано приналежність Сх. Галичини до Польщі. Представники польс. уряду дали зрозуміти, що у разі неприйняття їхніх умов вони підуть на договір із урядом УСРР. Після довгих нарад з’явився проект нової декларації, де польс. домагання було взято до уваги. Цей документ став своєрід. ілюстрацією тогочас. політ. реалій, однією з яких було катастрофічне становище укр. уряду, який фактично вступив у стадію самоліквідації. 2 грудня 1919 у Варшаві на п’ятому засіданні переговорів А. Лівицький вручив польс. стороні текст нової декларації, у якій польс.-укр. кордон встановлювався по р. Збруч, закріплюючи тим самим зречення Україною суверен. прав на Сх. Галичину. З приводу вручення полякам нової редакції декларації представники ЗО УНР С. Витвицький, А. Горбачевський та М. Новаковський оголосили протест і подали заяву про свій вихід зі складу місії. На наступ. засіданнях обговорювалися умови польс.-укр. договору. Протест укр. сторони був викликаний другим пунктом польс. проекту, за яким Україна, крім Сх. Галичини, повинна була поступитися ще й Зх. Волинню, Холмщиною, Підляшшям і Поліссям. Переговори у Варшаві опинилися під загрозою зриву, оскільки польс. сторона зайняла непримиренну позицію щодо спільних кордонів, внаслідок чого польс.-укр. переговори дійшли до тієї межі, коли одна із сторін під тиском ін. мала піти на кардинальні поступки у принциповому питанні. Розуміючи трагічність і безнадійність становища, нарада укр. дипломат. місії у Польщі за участі голови Директорії С. Пет-люри прийняла остаточне рішення: підписати договір у польс. редакції, вважаючи, що він прислужиться справі боротьби за незалежну Україну. Договір був підписаний о 1-й год. 40 хвилин ночі з 21 на 22 квітня 1920, хоча у самому документі зазнач. дата 21 квітня 1920. Його підписали: А. Лівицький – голова укр. дипломат. місії у Польщі – з одного боку, та Я. Домбський – міністр закордон. справ Польщі – з іншого. У договорі польс. сторона обумовила все до найменших подробиць на свою користь за рахунок обмеження інтересів укр. сторони, у ньому навіть не передбачалося жодних санкцій до Польщі у випадку недотримання нею своїх зобов’язань. В. д. був оформлений двома осн. документами – політ. конвенцією від 22 квітня 1920 і військ. – від 24 квітня 1920, яка вважалася інтеграл. частиною політ. конвенції. Військ. конвенцію, за якою польс. і укр. війська проголошувалися союзниками, підписали генерал-хорунжий В. Сінклер і підполковник М. Дідковський від УНР та майор В. Славек і капітан В. Єнджеєвич від Польщі. У першому пункті В. д. закріплювалось визнання Польщею Директорії УНР верхов. владою на Україні, наступ. – вирішувалися питання про територію і кордони. Уряд Ю. Пілсудського загалом байдуже поставився до евентуал. кордонів УНР з третіми державами і зобов’язувався не укладати ніяких угод з країнами, які вороже ставляться до України, однак право УНР на територію визнавав лише східніше польс. кордону 1772. Таким чином Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною значних територіал. поступок: до Польщі відходили Сх. Галичина, Холмщина, Підляшшя, частина Полісся і 7 повітів Волині, що становило майже 162 тис. км² з насел. 11 млн осіб. Українці, що проти своєї волі потрапили до складу Польс. держави, виявилися позбавленими нещодавно відвойованих свобод, оскільки укр. закони на цих територіях були відразу скасовані. Договір мав таємний характер, тому вперше укр. тексти конвен-цій опублікував 1926 у Празі С. Шелухін, переклад політ. конвенції франц. мовою здійснив Р. Мартель 1931, а переважну більшість її статей польс. мовою оприлюднив Л. Василевський 1934. В. д. не був одномоментним актом укр. дипломатії, оскільки велася тривала, сповнена драматизму боротьба укр. делегації за нац. інтереси України, і лише катастрофічне внутр. та міжнар. становище Директорії УНР і тактика відвертого політ. шантажу з боку польс. уряду змусила укр. дипломатів піти на значні поступки.

Літ.: Варшавський договір між поляками й С. Петлюрою 21 квітня 1920 р. Б. м., 1920; Сціборський М. Договір ганьби // Розбудова нації. Прага, 1933. № 3/4; Михайлюк Б. Варшавський договір: В світлі націоналістичної критики. Вінніпеґ, 1950; Кедрин І. Паралелі в історії України. Ч. 2. Документи. Варшавський договір, квітень 1920. Нью-Йорк, 1971; Комар В. Варшавський договір 1920 року: Необхідність чи закономірність // Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження: Наук. зб. Хм., 1995; Литвин С. Симон Петлюра і проблема Варшавського договору в українській та польській історіографії // 4-й Міжнар. конгрес україністів. О.; К.; Л., 1999. Ч. 2; Терещенко Ю. Варшавський договір 1920 року і його оцінка українською дипломатією // Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань: Зб. наук. пр. Фастів, 1999; Кучерепа М. М. Варшавський договір 1920 року: Проблеми, наслідки // Наук. вісн. Волин. університету. Істор. науки. 2001. № 5.

В. П. Капелюшний

Рекомендована література

Варшавський договір між поляками й С. Петлюрою 21 квітня 1920 р. Б. м., 1920;
Сціборський М. Договір ганьби // Розбудова нації. Прага, 1933. № 3/4;
Михайлюк Б. Варшавський договір: В світлі націоналістичної критики. Вінніпеґ, 1950;
Кедрин І. Паралелі в історії України. Ч. 2. Документи. Варшавський договір, квітень 1920. Нью-Йорк, 1971;
Комар В. Варшавський договір 1920 року: Необхідність чи закономірність // Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження: Наук. зб. Хм., 1995;
Литвин С. Симон Петлюра і проблема Варшавського договору в українській та польській історіографії // 4-й Міжнар. конгрес україністів. О.; К.; Л., 1999. Ч. 2;
Терещенко Ю. Варшавський договір 1920 року і його оцінка українською дипломатією // Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань: Зб. наук. пр. Фастів, 1999;
Кучерепа М. М. Варшавський договір 1920 року: Проблеми, наслідки // Наук. вісн. Волин. університету. Істор. науки. 2001. № 5.