Василенко Микола Прокопович

Визначення і загальна характеристика

ВАСИЛÉНКО Микола Прокопович (02(14). 02. 1866, с. Есмань, нині смт Червоне Глухів. р-ну Сум. обл. — 03. 10. 1935, Київ) — історик, право­знавець, політичний і громадський діяч. Брат К. Василенка, чоловік Н. Полонської-Василенко. Акад. ВУАН (1920). Дійсний член НТШ (1911). Навч. на мед., закін. істор.-філол. факультет Дерпт. університету (нині м. Тарту, Естонія, 1890). Того ж року пере­їхав до Києва, де став чл. редколегії ж. «Кіевская старовина», у якому опублікував свої перші наук. стат­ті, серед них — істор. роз­відки «К во­просу о децентрализации исторических архивов», «К истории малорус­ской историо­графии и малорус­ского обществен­ного строя», «Прикрепление крестьянства лев­обережной Малорос­сии в XVIII ст.» У 1893–1903 викладав історію та рос. мову у київ. гімназіях та Кадет. корпусі, водночас писав стат­ті для «Энциклопедического словаря» Ф. Брокгауза та І. Ефрона, зокрема «Литовско-рус­ское государство», «Малорос­сия», «Уния и униатская церковь в пределах Польши и Рос­сии». 1903– 05 — службовець губ. попечительства про нар. тверезість та губ. статист. комітету; 1905–06 — ред. українофіл. г. «Киевские отклики»; 1907 за публікацію матеріалів анти­урядового спрямува­н­ня був засудж. до одноріч. увʼязне­н­ня (покара­н­ня від­бував у С.-Петербурзі). Від 1910 — чл. заг.-рос. Кон­ституц.-демократ. партії та ТУПу, в про­грамі якого була вимога автономії України у рамках буржуаз. кон­ституц. Росії. Склав іспити на магістра рос. історії в Університеті св. Володимира у Києві; у 1911 було присвоєно зва­н­ня приват-доцент, однак влада по­збавила його права викладати; 1911–12 брав участь у написан­ні дослідж. «Всемирная история» під ред. Пфлуга — Гартунга, зокрема був автором статей «Очерк рус­ской истории», «Славянские народы (Рос­сия)»; 1913 — присяж. повірений Одес. судової палати, гол. правлі­н­ня Київ. обліково-позичкового товариства взаєм. кредиту; 1913–16 у Києві ви­йшли друком моно­графії «Исторические сведения о кабардинском народе» та «Очерки по истории Западной Руси и Украины». Під час 1-ї світової війни працював у київ. від­діл. «Союзу міст», «Воєн­но-пром. комітету», «Татьянін. комітету» і «Т-ві допомоги населен­ню Пд. Росії». У 1916 започаткував Київ. міський комітет для задоволе­н­ня потреб, повʼязаних з війною, працював захисником при канцелярії 12-го кримінал. від­діл. Київ. окружного суду. 22 березня 1917 Тимчас. уряд при­значив його попечителем Київ. учбової округи, 17 серпня — товаришем міністра освіти Росії. Повернувшись до Києва у листопаді 1917, працював викл. каф. історії Університету св. Володимира, водночас — проф. Укр. нар. університету та юрид. ін­ституту. Від квітня 1918 — чл. Ген. суду України, в. о. голови РМ в уряді геть­мана П. Скоропадського, Міністр нар. освіти (від 2-ї пол. червня — Міністр нар. освіти і мистецтв). За сумісництвом до травня 1918 — в. о. Міністра закордон. справ та голови Держ. Сенату Укр. Держави. Пере­буваючи на посту Міністра освіти, проводив політику українізації освіт. закладів, був одним із ініціаторів створ. УАН і Нац. б-ки, його заходами від­крито 50 нових укр. заг.-осв. шкіл, він був також одним з ініціаторів створе­н­ня Київ. та Укр. Камʼянець-Поділ. університетів. Від осені 1920 — голова Комісії для ви­учува­н­ня зх.-руського та укр. права при Соц.-екон. від­ділі УАН, ред. «Зві­домлень» цього від­ділу, водночас читав у Київ. ін­ституті соц.-екон. наук курси «Загальне вче­н­ня про право» та «Україно­знавство», у Київ. ко­оператив. ін­ституті — «Історію економіки побуту»; 1921–22 — президент ВУАН. 24 вересня 1923 — 24 жовтня 1925 пере­бував у вʼязниці в справі Київ. обл. центру дій, засудж. до 10 р. увʼязне­н­ня, був амністов. (реабіліт. лише у квітні 1991). Після звільне­н­ня продовжував працювати у ранзі позаштат. академік, у 1925– 33 очолював Соц.-екон. від­діл та Комісію для ви­учува­н­ня історії зх.-руського та укр. права при ньому, видавав «Записки» цього від­ділу та «Праці» комісії. У дослідже­н­нях історії права В. був прихильником порівняльно-істор. методу, започаткував нову галузь правничої науки — історію укр. держави і права. 1991 АНУ заснувала премію ім. В.

Пр.: О. М. Бодянский и его заслуги для изучения Малорос­сии. К., 1904; Прикрепление крестьян в Малорос­сии // Великая реформа: 1861–1911. Т. 1. Москва, 1911; Павло Полуботок. В двістолітню річницю його смерті // Україна. 1925. Кн. 6/15; Як скасовано Литовського Статута // Зап. соц.-екон. від­ділу ВУАН. Т. 2–3. К., 1926; Збірка матеріалів до історії Лів­обережної України та українського права ХVII–XVIII в. К., 1927; Територія України XVII віку (роз­відка з історії права) // Зб. Істор.-філол. від­ділу ВУАН. К., 1927. Т. 1, № 51; «Права, по которым судится малорос­сийский народ» як джерело до історії державного права України XVIII ст. // Там само. 1928. Т. 1, № 76; Правне положе­н­ня Чернігівщини за польської доби (1618– 1648) // Чернігів і Пів­нічне Лів­обереж­жя: Огляди, роз­відки, матеріали. К., 1928; Кон­ституция Филип­па Орлика // Ученые зап. Ин-та истории Рос. ассоц. на­учно-ис­следовател. ин-тов обществен. наук. Т. 3. Москва, 1929; Матеріали до історії Українського права. К., 1929.

Літ.: Полонська-Василенко Н. Д. Микола Прокопович Василенко — його життя та наукова діяльність // УІ. 1966. № 3/4; Вороненко В. В., Кістерська Л. Д., Матвєєва Л. В., Усенко І. Б. Другий президент: Істор.-біогр. нарис про М. П. Василенка // Вісн. АН УРСР. 1990. № 2; Микола Прокопович Василенко: Покажч. літ-ри. К., 1990; Вороненко В. В., Кістерська Л. Д., Матвєєва Л. В., Усенко І. Б. Микола Прокопович Василенко. К., 1991; Губицький Л. В. Василенко Микола Прокопович // Істор. факультет Київ. університету: Минуле й сьогоде­н­ня (1834–2004). К., 2004.

Л. В. Матвєєва

Завантажити статтю