ПОЛО́НСЬКА-ВАСИЛЕ́НКО Наталія Дмитрівна (31. 01(12. 02). 1884, Харків — 08. 06. 1973, м. Дорнштадт, Німеч­чина) — історик, археолог, архівіст. Дочка Д. Меньшова, дружина М. Василенка та О. Моргуна. Доктор історичних наук (1940), дійсний член НТШ (1947) і УВАН (1948). У 1900 закінчила Фундуклеївську жіночу гімназію, 1911 — історико-філологічне від­діле­н­ня Вищих жіночих курсів (учениця М. Довнар-Запольського) у Києві, де від 1912 й працювала. 1916 обрана приват-доцентом Університету святого Володимира у Києві (стала однією з перших жінок на цій посаді), де також завідувала музеєм старожитностей (1918–20). Брала участь у археологічних роз­копках у Києві під керівництвом В. Хвойки. Дійсний член Київського товариства охорони памʼяток старовини та мистецтва (1911), Історичного товариства Нестора-літописця (1912), Таврійської ученої архівної комісії (1916). Викладала на Вищих жіночих курсах А. Жекуліної (1917–20); водночас — одна із фундаторів та вчений секретар Київського археологічного ін­ституту (1917–24); від 1924 — у ВУАН, де працювала під керівництвом Д. Багалія, зокрема від 1929 — завідувач від­ділу діячів геть­манської доби Комісії для скла­да­н­ня біо­графічного словника українських діячів, 1929–34 — вчений секретар Комісії для ви­учува­н­ня соціально-економічної історії України, 1930–34 — дійсний член Архео­графічної комісії; 1925–27 — архівний реєстратор і помічник ученого архівіста Київського центрального архіву давніх актів. 1934–38 — науковий спів­робітник рукописного від­ділу Всенародної бібліотеки України; 1938–41 — старший науковий спів­робітник Ін­ституту історії АН УРСР (обидва — Київ); за сумісництвом 1940–41 — професор Київського університету. Під час німецької окупації Києва від 1941 очолювала Археологічний ін­ститут і Центральний архів давніх актів, 1942 — спів­робітник Музею-архіву пере­ходової доби Києва. 1943 виїхала до Львова, звідти — за кордон. Професор (від 1944), декан філософського факультету (1966) УВУ; водночас — професор Української православної академії (1946) у м. Мюнхен (Німеч­чина). Дійсний член Українського історико-філологічного товариства у Празі (1943), Церковно-архео­графічної комісії (1944 — у Львові, від 1946 — у Мюнхені), Українського історичного товариства (1965; очолювала його Мюнхенську філію). Спеціалізувалася на пита­н­нях історії Пів­ден­ної України 18 ст. Досліджувала архіви Києва, Одеси, Сімферополя, м. Феодосія (нині АР Крим), Москви. Авторка біо­графічних нарисів про ви­значних україно­знавців та діячів культури, низки статей в ЕУ, мемуарів, доведених до 1918 (на­друковані 2011 у Києві). У Києві та Дні­прі її імʼям на­звано вулиці.