Ліга Націй
ЛІ́ГА НА́ЦІЙ (англ. League of Nations, франц. Société des Nations) — міжнародна міжурядова організація. Засн. на Паризькій мирній конференції 1919–20. Знаходилася у м. Женева (Швейцарія). Її статут, розроблений спец. комісією на чолі з президентом США Т.-В. Вільсоном, схвалений 28 квітня 1919. Його підписали 44 держави, серед них і країни, до складу яких входили укр. землі — Польща, Румунія, Чехо-Словаччина.
Текст статуту, включений до мирних договорів, укладених державами-переможницями у 1-й світ. війні з Німеччиною, Австрією, Болгарією, Угорщиною, Туреччиною, набув чинності 10 січня 1920 (сенат США відмовився від вступу до Л. Н. і ратифікації Версальського мирного договору). Він передбачав принципи колективної безпеки (спільних дій країн-членів організації проти агресора) та відкритої дипломатії, обмеження озброєнь і відмову від війн як засобу розвʼязання міжнародних суперечностей, збереження «вічного миру» і безпеки народів та розвиток співпраці між націями.
Найвищі органи Л. Н.: Асамблея (скликалася щорічно), Рада (складалася з постій. та непостій. чл., з часом склад і кількість чл. змінювалися), Постій. секретаріат (його роботу очолював ген. секр.). У структурі Л. Н. також створено Постійну палату міжнар. правосуддя, Міжнародну організацію праці, низку постійних та тимчасових комісій. Статутом Л. Н. запроваджено мандатну систему управління колоніальних й підопічних територій, її складовою частиною стала Мандатна комісія.
1920 заявку про вступ до Л. Н. подав уряд УНР, однак країни Антанти (засновниці Л. Н.) не визнали її суверенності. Безуспішними виявилися й різноманітні звернення до Л. Н. урядів УНР на еміграції та уряду ЗУНР. Лише 23 лютого 1921 у звʼязку з протестом Є. Петрушевича Л. Н. визнала, що Галичина не є під суверенністю Польщі, а тимчасово перебуває під окупацією цієї держави до остаточного вирішення її долі й що на цій окупованій території польська влада проводить політику утисків українського населення. Однак уже 14 березня 1923 конференція послів своїм рішенням віддала Галичину Польщі. Одними із завдань Л. Н. були юридична й гуманітарна опіка над біженцями та емігрантами з радянських республік (цим займалася т. зв. Комісія Нансена; див. Ф. Нансен), а також захист гарантованими міжнародними договорами прав національних меншин, зокрема щодо українців такі договори підписали Польща, Румунія та Чехо-Словаччина під час Паризької мирної конференції 1919–20. Провідники українського національно-визвольного руху в цих країнах неодноразово зверталися до Л. Н. із петиціями й скаргами про порушення прав українців на національне освітнє життя, розвиток кооперативного руху в Галичині, ненадання їм автономних прав, з приводу пацифікації на зх.-укр. землях тощо. Українські інтереси захищали Є. Петрушевич, С. Витвицький, О. Шульгін, а також українські товариства, що входили у створену для співпраці з Л. Н. та поширення її ідей Міжнародну унію, серед них — Українське товариство для Л. Н. (діяло 1921–24) та Західноукраїнське товариство Л. Н. І хоча українські вимоги переважно залишалися поза увагою Л. Н., однак такі звернення сприяли поширенню інформації про українське питання в міжнародних колах у міжвоєнні роки.
Із проблем життя українців в УСРР у Л. Н. розглядали лише питання, повʼязані з наданням допомоги потерпілим внаслідок голоду 1921–23 та голодомору 1932–33. Провідну роль у Л. Н. відігравали Велика Британія й Франція, що використовували її як інструмент міжнар. політики переможців у 1-й світ. війні для збереження існуючого становища у поділеному ними світі. 1934, після виходу з Л. Н. Німеччини та Японії, її чл. (на запрошення 34-х держав) став СРСР. Л. Н. не змогла створити ефектив. системи міжнар. безпеки, що спричинило поступ. занепад її авторитету. Навіть засудження агресії СРСР проти Фінляндії та виключення зі складу чл. СРСР у грудні 1939 не відродило його. Напередодні 2-ї світової війни Л. Н. фактично зійшла з міжнар. політ. арени. У квітні 1946 на 21-й сесії Ген. асамблеї Л. Н. ця організація самоліквідувалася, а все її майно передано Організації Обʼєднаних Націй, одним із чл.-засн. якої була УРСР.
Рекомендована література
Завантажити статтю
