Копистинський Теофіл Дорофійович

КОПИСТИ́НСЬКИЙ Теофіл Дорофі­йович (15. 04. 1844, м. Пере­мишль, нині Польща — 05. 07. 1916, Львів) — графік, живописець, ре­ставратор. На­вчався у Краківській школі образотворчих мистецтв (1868–71; викладачі В. Дембовський, В. Лущкевич), Ві­денській АМ (1872). Від 1873 — у Львові: викладач української академічної гімназії (1873–81) та жіночої школи сестер Василіянок. Учасник художніх ви­ставок від 1870. Основний жанр — порт­рет. Полотна від­значаються продуманим трактува­н­ням образів і ретельним викона­н­ням у традиціях українського порт­ретного живопису 17–18 ст. Персонажі зображені крупним планом на нейтральному тлі; заокруглені лінії силуету при маловираженому світло-тіньовому моделюван­ні форми надають картинам ре­презентативності. Ранні твори К. виконано під впливом академічного мистецтва, пізніші — у реалістичних традиціях (алегоричні композиції з елементами романтизму і символізму). Ре­ставрував картини та стін­ні роз­писи, зокрема у Львові — вівтарне полотно і фрески на склепін­ні костелу бернардинців (1883–84), картини «Єрусалим» і «Гора Афон» (1885) Т. Малиновського, фрески С. Строїнського у костелі св. Мартина (1886) та костелі бернардинців у м. Лежайськ (Польща), демонтував чотири фрагменти для збереже­н­ня (нині у Львівській галереї мистецтв), близько 150 ікон зі збірки Ставропігійського ін­ституту для Археолого-бібліо­графічної ви­ставки у Львові (1888), а також вівтарну ікону «Благовіще­н­ня» у церкві с. Загірʼя, нині Пустомитівського р-ну Львівської обл. (1878, зробив з неї копію). Остан­ні роки життя провів у притулку Р. Домса. Окремі роботи зберігаються в Національному музеї, ЛНБ, Історичному музеї, Музеї історії релігії (усі — Львів).

Тв.: серія «Діячі української культури» (1867–90-і рр.); живопис — «Вид Пе­ремишля» (1870), «Подільські євреї», «Коломийки», «Сліпець з поводирем», «Курна хата» (усі — 1871), «Погорільці», «Петрува­н­ня» (обидва — 1873), «У селянській хаті» (1876), «Селянка з-під Жовкви» (1880), «Українські дівчата», «О. Довбуш», «Удова» (усі — 1884), «Нічний краєвид» (1886), три­птих «Гальшка Острозька» (1890-і рр.), «Притча про Лазаря» (1891), «Христос у вʼязниці» (1894), «Різдво Богородиці» (1897, церква у м. Щирець, нині смт Пу­с­томитів. р-ну), «Преображе­н­ня» (вели­ка вівтарна картина у львів. Преобра­жен. церкві, 1898–1900), «Лемківська не­діля», «Гуцул», «Гуцулка» (усі — 1900), «Воздвиже­н­ня св. Хреста» (церква у с. Стенятин, нині Сокал. р-ну Львів. обл.), «Успі­н­ня Богоматері» (обидва — 1901), «Став одужа­н­ня» (1902), «Суд ХХ сторіч­чя» (1913), «Сон русалки (Алего­рія від­родже­н­ня України)» (1914); порт­рети — «Старець», «Жіночий порт­рет» (обидва — 1870), «Автопорт­рет» (1870; 1872), «Далматинка», «Жінка з ка­меєю» (обидва — 1872), «Пере­миський єпис­коп І. Ступницький» (1874), «Дружина у гу­цульському вбран­ні», «Гуцул із Липовиці» (обидва — 1884), «Син Олександр» (1910); ікони — у церквах на Львівщині, ікони для церкви Благовіще­н­ня у Коломиї (1876); іл. — до поеми «Лис Мики­та» І. Франка (ж. «Дзвінок», 1890; окре­мо — 1891; 1896; 1902; 1909; усі — Львів), «Пригоди Дон Кіхота» М. де Сервантеса у перекл. І. Франка (ж. «Дзвінок», 1891; окремо — 1892; 1899; 1913; усі — Львів); «Історії України-Руси» М. Аркаса (Краків, 1912); карикатури — для ж. «Зеркало», «Страхопудъ» (1880–90), ка­лендаря товариства «Просвіта» (1880-і рр.), «Нове зеркало» (1882); іконостаси — у Миколаєві, Миклашеві (1908, нині Пус­томитів. р-ну) та Жидачеві (1911, нині Львів. обл.).

Літ.: Ткаченко М. Теофіл Копистинський. К., 1972; Купчинська Л. Малові­домі порт­рети Теофіла Копистинського // Народо­знавчі зошити. 1999. Ч. 5; Її ж. Творчість Теофіла Копистинського у контекс­ті роз­витку образотвор­­чого мистецтва західноукраїнських земель другої половини ХІХ — початку ХХ століть. Л.; Філадельфія, 2009.

Ю. О. Бірюльов

Завантажити статтю