Вид

Визначення і загальна характеристика

ВИД у б і о л о г і ї — сукупність особин, що характеризуються спадковою подібністю морфологічних, фізіологічних і біо­логічних ознак, у природних умовах вільно схрещуються між собою і за­ймають певний ареал. Видову належність того чи іншого індивідууму ви­значають за сукупністю певних ознак — критеріями, за якими В. від­різняються один від одного. 

Історично першим виник морфологічний критерій, який базується на тому, що всі особини одного В. мають низку спільних морфологічних ознак. Однак цей критерій не є абсолютним для ви­значе­н­ня різних В., які морфологічно дуже подібні (напр., види-двійники у комарів, тлі, плоских червів, деяких гризунів, птахів тощо). 

Генетичний критерій характеризується кількістю і структурою хромосом В., його специфічний каріотип. Кожному окремому В. властивий чітко ви­значений набір хромосом, їх індивідуальність, від­мін­ність у нуклеотидному складі ДНК. Генетичний критерій В. досить стійкий, однак не є абсолютним, тому що у межах одного В. кількість та будова хромосом може змінюватися у результаті мутацій. 

Фізіологічно-біо­хімічний критерій повʼязаний з біо­хімічними структурами, імунологічними реакціями, особливостями обміну речовин, фізіологічними процесами. Особини різних В. за­звичай не схрещуються між собою, хоча деякі з них можуть давати без­плідних гібридів. Наявність мутаційної мінливості призводить до синтезу різноманітних специфічних білків і нуклеїнових кислот. 

Гео­графічний критерій ви­значається певним ареалом, що його за­ймає В. у природі. Існують В. з ро­зірваним ареалом і В. з дуже широким ареалом пошире­н­ня (часто внаслідок людської діяльності). Різні В. можуть за­ймати один ареал. 

Екологічний критерій окреслений певними умовами та місцем існува­н­ня В., його екологічною нішею. Різні В. також можуть існувати в одній екологічній ніші. На території пошире­н­ня певного В. від­бувається його взаємодія з іншими. Усі за­значені критерії не є абсолютними для встановле­н­ня видової само­стійності будь-якого організму, для цього необхідний комплекс цих критеріїв.

Структурною одиницею В. є популяція — від­носно ізольована сукупність особин одного В., які за­ймають певну територію, від­різняються за генотипом і здатні вільно схрещуватися між собою. Кожна популяція входить до складу певного угрупова­н­ня (біогеоценозу). Поширеність популяцій у природі повʼязана з умовами існува­н­ня на тер., яку за­ймає В., чим різноманітніші умови існува­н­ня, тим більша кількість популяцій, з яких він складається.

Зародже­н­ня та роз­виток наукового уявле­н­ня про вид

Вче­н­ня про вид — ейдологія (від грец. εὶδος — вид і λόγος — слово, вче­н­ня) — зароджувалося у глибокій давнині з виникне­н­ням потреби від­різняти групи подібних між собою рослин і тварин, зокрема тих, що ві­ді­гравали важливу роль у житті людини. Вперше термін «вид» вжив Аристотель на по­значе­н­ня сукупності вихідних особин. 1693 англ. природо­знавець Дж. Рей першим дав на­ближене до сучасного ви­значе­н­ня поня­т­тя «вид». На основі анатомо-фізіологічних ознак вчений створив класифікацію хребетних тварин, а також у праці «Historia Plantarum» («Історія рослин», 1686–1704) описав понад 18 тис. видів, згрупованих у 19 класів. Завдяки його працям, а також дослідже­н­ням швед. вченого К. Лін­нея «Systema Naturae» («Система природи», 1735) та «Species Plantarum» («Види рослин», 1753) закладено основи сучасної систематики тварин­ного і рослин­ного світу. Обʼ­єд­навши близькі В. в роди, а подібні роди в ряди і класи, К. Лін­ней увів для по­значе­н­ня В. бінарну номенклатуру. Він стверджував, що В. — універсальні, дис­кретні й такі, що обʼєктивно існують. 

У 1-й пол. 19 ст. почали формуватися уявле­н­ня про мінливість В. у процесі роз­витку живої природи, які завершилися появою еволюційної теорії Ч. Дарвіна після виходу у світ його праці «On the Origin of Species by Means of Natural Selection» («Походже­н­ня видів шляхом природного добору», 1859). Одночасно з Ч. Дарвіном теорію природ. добору роз­робляв англ. натураліст А. Вол­лес, який дотримувався теорії еволюційного роз­витку живої природи, однак вважав, що не всі В. рослин і тварин утворилися шляхом природ. добору.

До кін. 19 ст. було зі­брано значний обсяг матеріалів з внутрішньовидової гео­графічні мінливості та введено поня­т­тя «під­вид». Збільше­н­ня кількості описаних В. та під­видів організмів (до серед. 20 ст. бл. 2 млн) при­звело, з одного боку, до дробле­н­ня В. та до опису локальних форм як окремих В., з іншого боку — почали описувати у якості В. групи або ряди гео­графічних рас (під­видів), повʼязаних родин­ними звʼязками. Внаслідок цього у систематиці зʼявилися поня­т­тя «дрібних» (жор­данони) та «великих» (лін­неони) В. Роз­різняли монотипні та політипні (складені з низки під­видів) В.

У 30-х рр. 20 ст. започатковано вче­н­ня про мікроеволюцію, що при­звело до пере­гляду основних ви­значень і концепцій у систематиці нижчих таксонів (див. Видоутворення). Сучасне уявле­н­ня про В. склалося лише в серед. 20 ст. завдяки появі синтетичній теорії еволюції, від­ображеної у працях біо­логів М. Вавилова, М. Тимофеєва-Ресовського, Е. Майра, І. Шмальгаузена, Ф. Добржанського.

Роз­різняють В. алопатричні, що мають гео­графічно роз­межовані ареали, і симпатричні, ареали яких частково пере­криваються або навіть спів­падають. Алопатричність та симпатричність В. у більшості випадків повʼязані з умовами їх виникне­н­ня і з тим, яка форма ізоляції — територіальна чи біо­логічна — мала основне значе­н­ня для утворе­н­ня даного В. Майже всі В. політипні; ступінь їх політипії зро­стає з роз­шире­н­ням ареалу, а також залежить від різномані­т­тя умов довкі­л­ля в окремих його частинах. Ві­домі т. зв. види-двійники, які здебільшого мають ареали, що пере­криваються. Ймовірно, такі В. виникають внаслідок біо­логічної ізоляції. 

Про­блемним є ви­значе­н­ня поня­т­тя «вид» у облігатно без­статевих (агамних), партеногенет. форм і у таких, що самозапліднюються. У таких випадках під В. ро­зуміють групи подібних клонів або ліній, що характеризуються морфо-фізіолологічною подібністю, за­ймають певний ареал і пере­бувають у від­повід­них стосунках з оточе­н­ням. Певні труднощі повʼязані також з порівняльною характеристикою сучасних та викопних В. У неонтології порівнюють одночасно наявні у просторі форми, тоді як у палеонтології цей процес ускладнюється неповнотою викопного матеріалу та про­блемами ви­значе­н­ня меж існува­н­ня В. у часі. Тому в палеонтології для ви­значе­н­ня поня­т­тя, еквівалентного В., науковцями за­пропоновано термін «фратрія».

Про­блема В., роз­кри­т­тя природи та особливостей видо­утворе­н­ня становлять одне з актуальних зав­дань теоретичної біо­логії, зокрема еволюційного вче­н­ня. Ця про­блема без­посередньо повʼязана з раціональним викори­ста­н­ням ресурсів біо­сфери, з роз­вʼяза­н­ням теоретичних і практичних зав­дань генетики та селекції, з опрацюва­н­ням раціональних заходів боротьби з інфекційними хворобами тощо.

Літ.: Вавилов Н. И. Лин­неевский вид как система // Тр. по прикладной ботанике, генетике и селекции. Ленин­град, 1931. Т. 26, вып. 3; Шмальгаузен И. И. Пути и закономерности эволюцион­ного процес­са. Москва; Ленин­град, 1939; Комаров В. Л. Учение о виде у растений. Москва; Ленин­град, 1944; Завадский К. М. Вид и видообразование. Ленин­град, 1968; Майр Э. Зоологический вид и эволюция / Пер. с англ. Москва, 1968; Його ж. Популяции, виды и эволюция / Пер. с англ. Москва, 1974; K. Petrusewicz. Osobnik, populacja, gatunek. Warszawa, 1978; Кучерявий В. П. Екологія. Л., 2001; Гродзинський Д. М., Шеляг-Сосонко Ю. Р. та ін. Про­блеми збереже­н­ня та від­новле­н­ня біо­різномані­т­тя в Україні. К., 2001.

М. М. Хомляк

Завантажити статтю