Видавничий знак

ВИДАВНИ́ЧИЙ ЗНАК — друкарська марка видавця, що вказує на походже­н­ня та належність ви­да­н­ня; один з елементів художнього оформле­н­ня книги, книжкової графіки; має охорон­не значе­н­ня. В. з. обʼ­єд­нує різноманітні за змістом книжки, акцентує спрямованість видавництва, роз­криває світо­гляд, ідеологію, коло зацікавлень, смак видавця, епохи. В. з. характеризує також мист. стиль, друкар. і графічні течії. Автори В. з. схилялися до створе­н­ня пере­важно зорового образу, звертаючись до фігурат. і орнам. рисунку. Не завжди цей образ від­повід­ав спрямуван­ню видавництва, від­ображаючи смаки замовника і роз­криваючи творче кредо художника. Сучас. титул. аркуш із вихід. даними роз­міщують на початку книги. У середньовіч­чі першо­друкарі ввели колофон, який роз­ташовували на­прикінці осн. текс­ту книги: місце й дата випуску, імʼя друкаря або фірмовий знак видавця, назва книги. У першому ві­домому колофоні за­значено назву — «Псалтир», імена друкарів — Й. Фуста і П. Шеф­фера, місце публікації — Майнц і дату — 14 серпня 1457. Колофон із В. з. цих друкарів (два щити з геральд. знаками, що висять на гілці дерева) вміщено у Лат. Біблії 1462. В. з. користувався у 15 ст. і друкар Н. Жансон. Досить рано зʼявилися В. з. у Чехії. Найдавніший з них зробив друкар, який видавав «Новий Завіт» 1475 (В. з. нагадує той, що належав Й. Фусту). З появою у 1-й чверті 16 ст. титул. аркуша В. з. став його склад. частиною. Зображе­н­ня друкар. і видавн. знаків набуло пошире­н­ня в багатьох країнах; вони стали окрасою й своєрід. візит. карткою старо­друків, зокрема титул. аркуш «Біблії руської» (Прага, 1517) білорус. першо­друкаря і просвітителя Ф. Скорини, фронтиспис і початк. сторінка «Апостола» (1591) ви­да­н­ня білорус. друкарів братів Л. і К. Мамоничів. Друкар. знаки франц. друкарів і видавців-гуманістів Етьєнів зображують садівника, який формує крону дерева. Кілька В. з. використовувала родина гол­ланд. друкарів, видавців Ельзевірів (самітник під деревом, глобус, орел, богиня Мінерва).

Досліджен­ню В. з. приділяється значна увага у країнах Європи. Книга Б. Рот-Шольтца «Insignia bibliopolarum et typographorum» (Nurnberg, 1728) — альбом з ре­продукціями 513 друкар. знаків, ви­гравірув. на міді; текст. частина до нього ін. автора ви­йшла 1730 у 2-х ви­да­н­нях.

На поч. 20 ст. колекціонува­н­ням і ви­вче­н­ням В. з. укр. видавництв захопилися П. Зленко, Я. Стешенко і В. Січинський. 1926 в укр. від­ділі Ви­ставки книжк. культури при Між­нар. кон­гресі бібліотекарів і приятелів книги в Празі В. Січинський екс­понував В. з. та екслібриси зі свого зі­бра­н­ня. Ви­дано літо­граф. способом «Каталог ви­ставки знаків українських видавництв». В. Січинський уклав реєстр укр. В. з. 16–18 ст. (не опубл.). На теренах УРСР В. з. не приваблював науковців. Після 1991 зʼявилися поодинокі публікації. В Україні найдавнішим є друкар. знак І. Федорова, вміщ. в «Апостолі» (Л., 1574) — дереворит із під­писом неві­домого гравера «W. S.». У видо­зміненому ви­гляді цей В. з. по­вторювався і в ін. львів. («Азбука», 1574) та остроз. ви­да­н­нях, зокрема в Остроз. Біблії (1581). Подіб. В. з. у ви­гляді руки, що тримає картуш з ініціалами «І. К.», зу­стрічаємо і на львівському «Октоїху» (1639; належить І. Кунотовичу, який згодом залишив Львів і працював учителем книго­друкува­н­ня в Румунії). Укр. книго­друкува­н­ня досить швидко засвоїло норму вміще­н­ня друкар. ремісн. знаку, однак вона не прижилася: на друках приват., монастир., ін. ви­да­н­нях 16–18 ст. ремісн. друкар. марка практично від­сутня, а місце друкува­н­ня книги подавалося у текс­товому варіанті. Разом з тим герби тих осіб, яким присвячувалося ви­да­н­ня чи які фінансували його, не могли претендувати на роль приват. В. з. громад. та церк. видавництв. За тогочас. традицією частини тиражів багатьох ви­дань мають присвяти і герби різних осіб. Удосконале­н­ня машин. виробництва на поч. 19 ст. при­звело до втрати зовн. ви­гляду ви­дань і занепаду В. з., які зображувалися пере­важно у формі моно­грам. Із від­родже­н­ням нової укр. книжки на­прикінці 19 — поч. 20 ст. зʼявилася значна кількість видавництв, В. з. яких характеризувалися етно­графізмом та ілюстраційністю: зображувалися події, краєвиди та ін. мотиви — О. Судомори (Вид-во «Укр. школа»), П. Лапина («Вернигора»), М. Дяченка («Космос»), М. Погребняка («Сіяч»), І. Бурячка («Дзвін»). Серед кращих — лаконічні й змістовні В. з. одес. видавництв «Матезіс» (1904), «Дні­про» (1912), «Народний стяг» (1917) А. Ждахи, київ. видавництва «Час» (1912), видавництва «Каменярі» та «Укр. видавництва в Січеславі», О. Судомори — «День» та «Сяйво»; Г. Нарбута — «Укр. товариство шкіл. освіти» (1917), «Сіверян. думка» (1918), «Всеукр. літ. комітет» (1919); А. Страхова — «Держлітвидав» (1922); Ю. Михайліва — «Спілка» (1922); В. Кричевського — кілька В. з. для Всеукр. кооп. видавничого союзу (1919), УНІКу (1925), «Руху» (Харків, 1929). Про роз­виток видавн. діяльності 1923 — поч. 1924 свідчить фундам. том «Весь СССР», де на­звано 57 укр. видавництв. Більшість з них мали кілька модифікацій В. з. Укр. видавництва дбають про естет. ви­гляд В. з., влаштовують мист. конкурси, замовляють їх графікам. Серед них — «Накладня М. Таранька» у Львові, Укр. наук. ін­ститут книго­знавства в Києві, Держ. видавництво України (Харків–Київ), Гурток діячів укр. мистецтва у Львові, видавництво «Слово» у Києві, «Українська архітектура» (Львів– Прага), «Книго­спілка» (Київ– Харків), Укр. товариство прихильників книги в Празі. Продовже­н­ня традицій Г. Нарбута — у В. з. М. Кирнарського для приват. київ. видавн. товариства «Слово» (1922), що по­стало замість видавництва «Друкар». 1922–29 воно обʼ­єд­нувало письмен­ників і робітників київ. друкарень. Видавало пере­важно твори неокласиків. 1922 датовано також В. з. для Всеукр. літ. комітету Головполіт­просвіти УСРР. Над видавн. маркою у 1920-х рр. працював П. Ковжун, роботи якого виконані з дотепом і декоративністю. Вираз. укр. стиль разом із вибагливим графіч. викона­н­ням демонструють В. з. Р. Лісовського. Оригін. знак видавництва «Укр. молодь» з профіл. жін. силуетом виконав І. Мозалевський. Продовже­н­ня кращих традицій — в оригін. знаках М. Алексієва (видавництво «Книго­спілка»), Л. Хижинського («Всеукраїнський архів актів»), М. Кирнарського («Слово», 1925; усі — Київ). Цікаві знаки неві­домих авторів для видавництв «Дні­просоюз» (колосок на тлі Дні­пра і ланів), «Радянський селянин», «Червона калина». Для укр. видавництв за межами УРСР виконали знаки В. Січинський («Сіяч», Прага, 1926), С. Гладкий («Українська архітектура», Париж, 1929), М. Бутович («Українська архітектура», Берлін, 1927; «Вістник», 1930; «Наша культура», 1934; обидва — Прага); М. Кричевський («Пчілка», Ужгород, 1925), П. Холодний («Українська архітектура», Варшава, 1928). У 1931 виконав два варіанти В. з. для УРЕ В. Єрмилов.

Одне з найдавніших ві­домих зображень В. з. в укр. діаспорі — у Він­ніпез. (Канада) ви­дан­ні Укр. видавн. спілки «Короткий огляд українського письменства від XI до XIII ст. для ужитку молодіжи» (1917). «Укр. видавництво» працювало й під час 2-ї світової війни. Свідче­н­ням цього є повість «Три поколі­н­ня» (Краків; Л., 1943) Ф. Мелешка з обкладинкою й В. з. на ній М. Бутовича. Після 2-ї світової війни в містах Німеч­чини, Австрії та Франції зʼявилися осередки наук. та культурно-мист. життя українців. У Німеч­чині діяла потужна філія Катеринослав. укр. видавництва. 1919– 32 у Ляйпцизі й Берліні працювало пере­несене сюди видавництво «Укр. накладня», власником якого був Я. Оренштайн. Зі знаком цього видавництва ви­йшло понад 200 назв творів укр. класиків і сучас. авторів. Особливо плідними були повоєн­ні роки. Я. Гніздовський роз­робляв книжк. й журнал. обкладинки, де органічно по­єд­нував шрифт. написи із В. з. Серед кращих робіт — дит. ж. «Світ дитини», «Наш приятель», обкладинки 1947–48 до ж. «Арка», літ.-мист. зб. «Хорс» (1948), «Українська трибуна» (поема Л. Мосендза «Волинський рік», Мюнхен, 1948). Мюнхен. видавництво «Дні­прова хвиля» випустило понад 60 укр. книг. В. з. користувалися видавництва «Нові дні», «Світ» (Зальцбурґ), «Пере­мога» (Буенос-Айрес), «Чайка» (Лондон), «Пробоєм» (Торонто), «Смолоскип» ім. В. Симоненка (Париж– Балтімор). Багато видавництв працювало у США — «Україна», «Пролог», автор В. з. — П. Андрусів, «Київ» (Філадельфія), «Життя і мистецтво», «Видавництво М. Денисюка» (Чикаґо). У 1950-х рр. нові В. з. видавництв УРСР створили І. Хотінок («УРЕ»), М. Пікалов («Дні­про», «Молодь»), К. Калугін («Рад. письмен­ник»), пізніше В. з. виконали В. Пере­вальський («Мистецтво», 1969), Ю. Щепкін («Вища школа»), В. Вечерський (до ви­дань з нагоди 1500-річчя Києва, 1982) та ін.

Від поч. 1990-х рр. спо­стерігається сплеск утворе­н­ня нових і реорганізація старих видавництв. Серед них — Всеукр. багато­профіл. видавництво «Січ» (Дні­пропетровськ, художник Г. Іващенко), ж. «Зелена Буковина» (Чернівці, художник О. Криворучко). Класич. мотив крислатого дерева викори­став для В. з. «Центр Європи» (Львів– Київ, 1994) С. Фрухт. Видавн. дім «Києво-Могилян. академія» користується знаком В. Васильєва (1994), видавництво «Криниця» — К. Лавра.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю