Вина

ВИНА́ — психічне ставле­н­ня субʼєкта правопоруше­н­ня до свого протиправного дія­н­ня (дії чи без­дії) та його наслідків. Роз­різняють В. у кримінал., цивіл., між­нар. і деяких інших галузях права.

Перед­умовами В. у кримінал. праві є здатність особи, що вчинила злочин, усві­домлювати свої дії і керувати ними та досягне­н­ня нею встановленого за такий злочин віку, з якого починається кримінал. від­повід­альність. Чинне кримінал. законодавство України роз­різняє 2 форми В.: умисел (намір) та не­обережність. Злочин вважається вчиненим умисно, коли особа, що його вчинила, усві­домлювала сусп. небезпеч. характер свого дія­н­ня або без­діяльності, перед­бачала його наслідки і бажала їх або сві­домо припускала на­ста­н­ня цих наслідків. Умисел у теорії кримінал. права поділяється на 2 види: прямий і непрямий. При прямому умислі особа усві­домлює характер свого дія­н­ня; перед­бачає на­ста­н­ня сусп. небезпеч. наслідків; бажає їх на­ста­н­ня. При вчинен­ні злочину з непрямим умислом особа усві­домлює характер свого дія­н­ня; перед­бачає його сусп. небезпечні наслідки; сві­домо допускає їх на­ста­н­ня. До різновидів умислу від­носять: ви­знач. (бажа­н­ня досягти конкрет. злочин. наслідку), неви­знач. (бажа­н­ня небезпеч. наслідків лише у заг. рисах), альтернатив. (бажа­н­ня на­ста­н­ня одного з кількох можливих злочин. наслідків). З урахува­н­ням часу формува­н­ня умислу, він може бути заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово; афектов. (що виникає у процесі сильного душев. хвилюва­н­ня). Злочин ви­значається скоєним з не­обережності, коли особа, що його вчинила, перед­бачала можливість на­ста­н­ня сусп. небезпеч. наслідків своєї дії або без­діяльності, але роз­раховувала на їх від­верне­н­ня або не перед­бачала можливості на­ста­н­ня таких наслідків, хоча повин­на була і могла їх перед­бачити. Роз­різняють 2 види не­обереж. В.: злочин­на само­впевненість — коли особа перед­бачає можливість на­ста­н­ня сусп. небезпеч. наслідків свого дія­н­ня, однак легковажно роз­раховує на їх від­верне­н­ня; злочин­на не­дбалість — коли особа не перед­бачає можливості на­ста­н­ня сусп. небезпеч. наслідків своєї дії, хоча повин­на була б і могла їх перед­бачити.

Формами В. у цивіл. праві також є умисел і не­обережність, хоча у даному випадку вони не на­стільки впливають на обсяг правової від­повід­альності. Умисел має місце тоді, коли субʼєкт правопоруше­н­ня усві­домлює протиправ. характер свого дія­н­ня, перед­бачає на­ста­н­ня шкідливих наслідків такої поведінки, але навмисно не здійснює заходів до їх подола­н­ня або байдуже до них ставиться. Не­обережність характеризується тим, що субʼєкт правопоруше­н­ня перед­бачає можливість на­ста­н­ня шкідливих наслідків своєї протиправ. поведінки, однак легковажно роз­раховує на їх від­верне­н­ня або не перед­бачає можливості на­ста­н­ня таких наслідків, хоча повинен був і міг їх перед­бачити. В. у цивіл. праві є умовою від­повід­альності не тільки фіз. (громадян), а й юрид. осіб (фірм, під­приємств), які повин­ні від­повід­ати за шкоду, заподіяну їх працівниками. У винятк. випадках цивіл. право допускає від­повід­альність при від­сутності В. правопорушника, тобто за самий факт збитків, які організація повин­на від­шкодувати.

Хоча категорія В. у між­нар. праві недо­статньо роз­роблена, вона перед­бачається у будь-яких випадках поруше­н­ня державою її між­нар. зобовʼязань. На від­міну від простих правопорушень, які можуть виявлятися і у формі не­обережності і у формі умислу, між­нар. злочини здійснюються тільки з прямим (зокрема військ. агресія) чи непрямим (зокрема пропаганда війни з метою реалізації зброї без конкрет. мети викликати війну, яка при цьому сві­домо допускається) умислами.

Завантажити статтю