Корабель військовий

КОРАБЕ́ЛЬ ВІЙСЬКО́ВИЙ  — судно, що належить до збройних сил держави, перебуває під командуванням офіцера на служ­­бі уряду даної країни, має характерні зовнішні ознаки та екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні. К. в. є власністю держави, знаходиться у межах її юрисдикції і в іноз. порту користується правом екстериторіальності. На сучас. К. в. у якості двигунів встановлюють паросилові, дизел., газотурбінні, атомні та комбінов. енергет. установки. Залежно від призначення, вони озброєні ра­­кет., артилер., торпед., мінною зброєю, мають радіоелектронну та обчислюв. техніку для упр. озброєнням, тех. засоби кораб­леводіння, спостереження за по­­вітр., надвод. і підвод. обстановкою. Осн. ударна сила авіаносців — літаки, К. в. ін. класів також оснащують літаками та вертольотами (переважно для ведення розвідки, протичовн. боротьби, рятувал. робіт тощо). Корпуси усіх К. в. складаються із набору, що забезпечує міцність, зовн. обшивки, верхньої і проміж. палуб та водонепроник. перегородок, які розділяють внутр. приміщення корабля на відсіки і відділ. з метою забезпечення його непотоплюваності. Для успіш. виконання бойових завдань вони повинні мати високі мореплавні якості: плавучість, остійність, непотоплюваність, ходовість, керованість.

У різний час перші К. в. (невеликі гребні судна різних форм) розпочали будувати у Стародав. Китаї, Єгипті, Фінікії, Персії та ін. країнах, однак найвищого тех. розвитку сягнуло військ. кораблебудування Стародав. Греції та Риму. У грец. флоті найпоширенішим типом К. в. стала трієра (гребне судно з 3-ма рядами весел; пряме вітрило використовували лише у якості допоміж. рушія при попут. віт­­рі), у рим. — трирема (аналог трі­­єри) і пентера (більший корабель з 5-ма рядами весел). Кіль­­кість екіпажів сягала декількох сот осіб. Осн. тактич. прийомами тогочас. флотів були таран і абордаж, також у носовій частині кораблів встановлювали балісти та катапульти, що стріляли камінням і запалюв. снарядами (глиняними горщиками зі смолою чи нафтою). У 7 ст. н. е. венеціанці створили галеру — військ. гребне судно довж. 40–50 м і шир. бл. 7,5 м, яке мало 1 ряд весел і 2 мачти з косими парусами та розвивало швидкість бл. 7 вузлів на год. (1 вузол дорівнює 1,85 км). У 10–11 ст. у середземномор. країнах з’явилися вітрил. судна — нефи. З часом вітрил. К. в. витіснили гребні. У 17 ст. у Великій Британії, Франції і Нідерландах для будівництва кораблів і упр. флотом уперше створ. верфі та організов. адміралтейства, тоді ж вста­­новлено класифікацію вітрил. К. в. і окреслено їхні завдання. Залежно від водотоннажності, чисельності гармат та екіпажу кораблі поділяли на 6 рангів: ко­­раблі перших 3-х рангів — лінійні (водотоннажність 500–1800 т, екіпаж 450–750 осіб, 41–100 гармат), вони становили ядро флоту і призначалися для ведення артилер. бою (з цією метою шикувалися у лінію); 4–5-го рангів — фрегати (водотоннажність 250–500 т, екіпаж 130–250 осіб, 35–50 гармат), які використовували для розвідки та дій на мор. комунікаціях; 6-го рангу — посильні судна (водотоннажність 50–250 т, екіпаж 100 осіб, 6–36 гармат). У 18 ст. водотоннажність ліній. кораблів сягнула 4000 т, кількість гармат — 135-ти. Винайдення парового двигуна спричинило появу в 1-й пол. 19 ст. колісних пароплавів-фрегатів (водотоннажність до 1400 т, потужність машин 250–300 к. с., швидкість 8–9 вузлів, 28–30 гармат малого калібру або 16 — великого). Пароплави-фрегати разом із вітрил. кораблями входили до складу воєн. флотів і використовувалися для розвідки, як посил. судна та для буксирування вітрил. К. в. Після Крим. війни 1853–56 всі країни перейшли до будівництва парового броненос. флоту.

Деякий час у якості рушіїв на К. в. застосовували і гвинт, і колесо, однак згодом гвинт довів свою перевагу і май­­же повністю витіснив колесо. Калібр гладкоствол. артилерії зріс до 460 мм, товщина броні — до 610 мм. Знач. вплив на будівництво флоту справила поява мінної зброї і рухомих мін (торпед), що викликало необхідність посилення живучості та непотоплюваності К. в. Осн. удар. силою флотів стали ескадрені броненосці (водотоннажність до 12 тис. т, швидкість 16–18 вузлів, гол. артилерія — чотири 305-мм гармати, товщина броні 300–450 мм). Для розвідки та дій на мор. комунікаціях будували крейсери, що мали дещо слабше, ніж броненосці, озбро­­єння та броньовий захист, але вищу швидкість ходу. Розвиток мінно-торпед. зброї призвів до появи у 2-й пол. 19 ст. міноносців — невеликих швидкіс. К. в., гол. озброєння яких становили торпеди. Після рос.-япон. вій­­ни 1904–05 удосконалення бро­­неносців йшло у напрямі збільшення швидкості, кількості ство­­лів гол. артилерії та посилення броні. Перший корабель, який повністю відповідав новим вимогам, — британ. «Дредноут» (1905–06), що дав узагальнену назву К. в. цього типу. Однак під час 1-ї світової війни лінійні кораблі, унаслідок збільшення не­­безпеки від мінної зброї та підвод. човнів, використовували об­­межено. Натомість широкого застосування набули легкі крейсери, водотоннажність яких наприкінці війни зросла до 8-ми тис. т, швидкість ходу — до 30-ти вузлів і більше, озброєння — до 8-ми гармат калібру 152 мм. Кораблями універсал. призначення стали ескадрені міноносці (есмінці) — найчисель­­ніші К. в. в усіх флотах. Їхня водотоннажність сягнула 2-х тис. т, швидкість ходу — до 38-ми вузлів, озброєння — 3–4 гармати калібру 102–152 мм, 2–4 торпед. апарати. В окремий рід ВМФ, спроможний самостійно вирішувати оперативні завдання, перетворили підводні човни, що особливо ефективно діяли проти торг. суден. Наприкінці 1930-х рр. розпочато будівництво потуж. ліній. кораблів, серед яких нім. «Бісмарк» (водотоннажність 45 тис. т, гол. артилерія — вісім 381-мм гармат, товщина броні 330 мм), амер. «Вашинґтон» (водотоннажність 35 тис. т, гол. артилерія — дев’ять 406-мм гар­­мат, товщина броні 406 мм), британ. «Кінґ Джордж V» (водотоннажність 35 тис. т, гол. артиле­­рія — дев’ять 356-мм гармат, тов­­щина броні 406 мм), япон. «Яма­­то» (водотоннажність 67 тис. т, гол. артилерія — дев’ять 457-мм гармат, товщина броні 410 мм).

Тоді ж виник новий тип К. в. — авіаносець, першим з яких був британ. «Ф’юріес», переобладнаний з недобудов. крейсера. Він ніс 4 розвідув. літаки і 6 винищувачів. 1937–38 США, Велика Британія та Японія перейшли до серій. будівництва авіаносців (стандартна водотоннажність 17–23 тис. т, швидкість ходу до 34-х вузлів), які несли на борту 30–80 літаків різного призначення. На поч. 2-ї світової війни у ВМФ США було 8 авіаносців, Великої Британії — 7, Японії — 6, Франції — 1. ВМФ СРСР авіаносців у своєму складі не мав. Інтенсивно будували К. в. ін. класів — крейсери, есмінці, підводні чов­­ни, торпедні катери, тральщики тощо. Знач. розвиток отримала артилер. і торпедна зброя, з’я­­вилися нові неконтактні міни, протичовнове озброєння. Після 2-ї світової війни провідні мор. держави осн. зусилля зосере­­дили на буд-ві атом. підвод. чов­­нів, озброєних балістич., крилатими та протичовновими ракетами, авіаносців, багатоцільо­­вих надвод. кораблів класів крейсер, есмінець, фрегат, кор­­вет, признач. для вирішення ши­­рокого кола завдань (від бороть­­би з підвод. човнами і силами флоту противника до ударів по об’єктах у глибині його тер.), десант. кораблів, тральщиків та кораблів спец. призначення.

Масштабне будівництво К. в. для рос. ВМФ на укр. землях розпочалося наприкінці 18 ст. у Херсоні та Миколаєві, зокрема у січні 1790 на верфі Микол. адміралтейства закладено перший 44-гармат. фрегат «Св. Миколай», у листопаді — 90-гармат. ліній. корабель «Св. Павло». За­­галом до 1910 на верфях Микол. адміралтейства збудовано 680 К. в. і суден; 1897–1917 на заводі «Наваль» (Миколаїв) — 1 ліній. корабель, 2 крейсери, 24 мі­­ноносці, 3 підвод. човни та 1 під­­вод. мінний загороджувач (див. «Краб»). Напередодні 2-ї світової війни тільки на Чорномор. суднобуд. заводі (колиш. «Наваль») спущено на воду 6 крейсерів, 17 есмінців, 4 лідери есмінців, 4 сторожові кораблі, 21 середній та 21 малий підвод. човен. Загалом на заводах, розташ. на тер. УРСР, побудовано бл. половини надвод. К. в. СРСР: на заводі ім. 61-го комунара (Миколаїв) — великі протичовнові кораблі про­­екту 61 (гол. — «Комсомолець України») та проекту 1134-Б (гол. — «Миколаїв»), ракетні крей­­сери проекту 1164 (гол. — «Слава»); на Чорномор. суднобуд. заводі — протичовнові крейсери проекту 1123 (вертольотоносці) «Москва» і «Ленінград», важкі авіа­­несучі крейсери «Київ», «Мінськ», «Новоросійськ», «Баку», «Адмірал Кузнецов»; на заводі «Море» (м. Феодосія) — унікал. десантні кораблі на повітр. подушці типу «Зубр»; на заводі «Затока» (м. Керч) — протичовнові кораблі проекту 1135, серед них — флагман ВМС України фрегат «Гетьман Сагайдачний»; на заводі «Ленін. кузня» (Київ) — малі протичовнові кораблі проекту 1124, серед них — перший корвет ВМС України «Луцьк». Див. також Військово-морські сили.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю