БОБРО́В Володимир Олексі­йович (08. 01. 1943, Запоріж­жя — 24. 08. 2014, Київ) — лікар-кардіолог. Чоловік Валентини, батько Олени Бобрових. Доктор медичних наук (1980), професор (1982), член-кореспондент НАНУ (1991), член-кореспондент АМНУ (1993). Премія ім. М. Стражеска (1994). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990). Закін. Дні­проп. мед. ін­ститут (1966). Працював асист., доцент (від 1969) каф. шпитал. терапії Запоріз. мед. ін­ституту (1966–76); завідувач кафедри терапії Запоріз. ін­ституту вдосконале­н­ня лікарів (1976–85); від 1985 — завідувач кафедри кардіології Київ. ін­ституту вдосконале­н­ня лікарів (нині каф. кардіології та функціон. діагностики Київ. мед. академії післядиплом. освіти). Водночас 1989–98 — директор Київ. НДІ кардіології; гол. терапевт (1985–90) та гол. кардіолог (1990–98) МОЗ України; 1994–95 — Міністр охорони здоровʼя України. Досліджував поруше­н­ня ритму серця. За­пропонував концепцію «аритмоген­ного серця» для кращого ро­зумі­н­ня фундам. аспектів патогенезу аритмій і об­ґрунтува­н­ня нових під­ходів до стратегії й тактики їх діагностики та лікува­н­ня. Ви­вчав патогенез, діагностику, лікува­н­ня та профілактику ішемії серця, гіпертонії. Під керівництвом та з участю Б. створено держ. про­граму з кардіології, до якої входять 5 напрямів з наук. та практ. про­блем боротьби з серц.-судин. захворюва­н­нями. Голова президії правлі­н­ня Укр. наук. товариства кардіологів, президент Асоц. кардіологів України, гол. ред. «Українського кардіологічного журналу».