Буквар

БУКВА́Р — підручник для початкового навчання читання й письма. Перші друковані книжки, які вважаються Б., з’явилися в 16 ст. До 17 ст. в Україні його називали «азбукою» (за найменуванням перших двох літер слов’ян. алфавіту). В 16–18 ст. Б. часто виходили під назвою «Граматика» (звідси укр. народна назва Б. — «граматика»). Термін «буквар» увів М. Смотрицький за зразком лат. abecedarium на поч. 17 ст. Найдавнішим укр. надрукованим уважають «Буквар» І. Федорова (Л., 1574; Острог, 1578; назва умовна, бо стародрук не має заголовка) та Л. Зизанія — «Наука ку читаню и розумѣню писма словенскаго…» (Вільно, 1596).

Спочатку Б. мали релігійний характер, від 18 ст. містили світські тексти. Б. базувалися на матеріалі церковнослов’ян. (словенороської) мови української редакції. У старожитніх Б. часом давалися відомості з граматики, просодії, т. зв. повсякденні молитви. І. Федоров у своїх Б. друкував азбучну молитву, сентенції з Біблії на теми виховання. В острозькому (грецько-словенороському) Б. він уперше опублікував твір чорноризця Храбра «О письменехъ» під заголовком «Сказаніє, како состави с[вя]тыи Кирилъ Философъ азъбуку по языку словеньску и книги преведеw[т] греческихъ на словеньскыи языкъ». У ньому ж подано грецький алфавіт, а також щоденні молитви грец. та церковнослов’ян. (словенороською) мовами. Словенороські Б. друкувалися в Україні протягом 17–18 ст. У «Букварі языка словенского» (Тирнава, 1699), випущеному для закарпатців, подано щоденні молитви в кирилич. транскрипції, деякі твори церк. поезії, елементи катехізису.

На матеріалі живої української мови Б. укладаються від 19 ст. Серед відомих — «Граматка» П. Куліша (С.-Петербургъ, 1857; 1861), «Букварь южнорусскій» Т. Шевченка (С.-Петербургъ, 1861), «Українська абетка» М. Гатцука (Москва, 1861). Складений О. Потебнею 1864–65 український Б. для недільних шкіл тривалий час залишався в рукописі. У 2-й пол. 19 ст. українські Б. друкувалися тільки на західноукраїнських землях. На Наддніпрянщині вони знову виходять лише у 20 ст.: «Граматика» С. Черкасенка (П., 1907), «Українська граматика до науки читання й писання» Б. Грінченка (К., 1907) та ін. Виняток — «Граматка, або Перша читанка задля початку вченья» О. Кониського (К., 1883). «Граматка» П. Куліша, «Українська абетка» М. Гатцука та «Домашня наука» К. Шейковського (1860) будувалися за традиційним на той час буквоскладальним методом, розрахованим на заучування великої кількості складів.

Створений Т. Шевченком «Букварь южнорусскій» був надрукований на зв’язних текстах, що опрацьовувалися після вивчення абетки та читання мікротекстів, де слова поділялися на склади з позначенням наголосу. У дібраних для читання текстах використовувалися прислів’я та приказки, часто соціально спрямовані. 1899 у ж. «Киевская старина» надруковано Б. О. Потебні як додаток до журналу без права розповсюджувати окремими відбитками. Пізніше цей Б., підготовлений С. Русовою, виходив у світ кілька разів. 1917 перевидано «Українську граматику…» Б. Грінченка, у якій учням пропонувалися «малюнки для розмови» та графічні вправи «для перемальовування», підготовчі вправи з письма, тексти для читання, більшість яких побудовано на фольклор. основі. Аналогом букваря Б. Грінченка був «Український буквар», складений А. Савчуком і виданий 1918 у Західній Україні. Завершальна частина підручника («Читанка») складалася з віршів Т. Шевченка, Л. Глібова, С. Руданського, Б. Грінченка та перекладів оповідань для дітей К. Ушинського і Л. Толстого. Для запровадження звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти, розробленого К. Ушинським, велике значення мали українські підручники Т. Лубенця (псевд. Т. Норець). Його «Граматика з малюнками» (укр. Б.) витримала багато видань, опублікована на зразках живої української мови, близьких і доступних для дітей. У підручнику представлено усну народну творчість — вірші, дитячі пісні, народні ігри, прислів’я і приказки тощо.

Після 1917 в Україні тривалий час не було постійних підручників. Виходили Б. з різними назвами: «Сонечко» С. Титаренка, «Граматка» Г. Неводовського (обидва — 1918), «Ясне сонечко» П. Ковалевського (1919), «Веселка» Я. Чепіги, «Азбука в малюнках» Л. Кротевич (посібник для домаш. навчання грамоти; обидва — 1920). У 20-х рр., у період функціонування комплекс. програм, в Україні створювалися Б., які навчали грамоти запозиченим з амер. школи методом цілих слів. Серед них — «Первоцвіт» О. Сковороди-Зачиняєва (1925), «Читаймо!» Е. Мухіної (1926), «Буквар» Я. Чепіги (1933). Букварі Л. Деполович, Н. Гов’ядовської, Б. та М. Саженюків, за якими навчалися у 30–70-х рр., побудовані на звуковому аналіт.-синтет. методі. У зв’язку з переходом на навчання дітей у школі з шестиріч. віку 1978 видано перший Б. для шестиліток (автори М. Вашуленко, Н. Скрипченко). За ним навчалися й семирічні першокласники (шестилітки опановують грамоту протягом року, а семилітки — за три місяці). Від середини 90-х рр. у школах України функціонують кілька Б., рекомендованих Міністерством освіти і науки України: М. Вашуленка, Н. Скрипченко, К. Прищепи, В. Колесниченко, Д. Луцика та ін. Усі вони побудовані за звуковим аналітико-синтет. методом і призначені для шестиріч. першокласників чотирирічної початкової школи. Особливість сучасного Б. в тому, що за ним школярі не тільки опановують грамоту, а й одержують комплексне уявлення про рідну мову як засіб спілкування.

Розмір шрифту

Буквар

Рекомендована література

Інформація про статтю