Б

Б — друга літера української абетки. Є в усіх абетках, створених на основі слов’яно-кириличного графіки. Походить від старослов’янської кириличної літери «Б» (буки), утвореної графічним видозміненням грецької «β» (віта), яка раніше позначала звук [b] (бета). Цим пояснюють різне написання латинської «В» і слов’янської «Б», оскільки римляни запозичили грецьку абетку близько 6 ст. до н. е., коли «β» позначала у греків звук [b], а у 9 ст. н. е., коли на основі грецької абетки творилася кирилиця, цю літеру греки вимовляли як [v]. Мала варіанти написання у давньоукраїнській графіці, зумовлені типом письма та належністю писаря до певної писемної школи. Від 16 ст. з’являється друкована форма. У сучасній українській літературній мові позначає [б] — дзвінкий проривний губно-губний приголосний звук, що виступає послідовно незалежно від позиції у слові та місця наголосу. Назва літери «бе» вживається як іменник середнього роду. Буває велике і мале. У старослов’янській писемності не мала числового значення, оскільки числове значення «два», властиве грецькій «β», перейняла кирилична літера «В». В українській мові використовують у класифікаційному поділі зі значенням «другий» (група «Б»), вживають також при цифрової нумерації предметів, понять тощо як додаткову ознаку при однаковому номері, наприклад будинок 34б. Позначає на письмі варіант частки би при дієсловах умовного і бажаного способів, а також вживається у складі сполучників якщо б, коли б, хоча б тощо.

Завантажити статтю