БАРВІ́НСЬКИЙ Олександр Григорович (псевд.: Подолянин, Австрієць, Verax та ін.; 08. 06. 1847, с. Шляхтинці, нині Гніздичка Терноп. р-ну Терноп. обл. — 25. 12. 1926, Львів) — історик, громадсько-політичний діяч, педагог. Чоловік Євгенії, батько Василя, Богдана та Олександра Барвінських. Голова НТШ (1893–97). Народився у священиц. сімʼї, що належала до ві­домого роду Барвінських, який від 17 ст. ви­значився як укр. (русинський). Закін. гімназію в Тернополі та філос. факультет Львів. університету (1868). У студент. роки брав участь в укр. громад. житті, був головою від­новленої львів. «Громади», спів­засн. часопису «Правда» (1867). Налагодив контакти з діячами укр. руху в Рос. імперії, зокрема з лідерами «Старої громади» В. Антоновичем та О. Кониським. Від 1868 вчителював у Бережанах, від 1871 — в Тернополі. У 1870–80-х рр. разом із братом Володимиром роз­робляв про­грами народниц. руху в Галичині, стояв біля витоків г. «Діло». Згодом керував групою львів. народовців, організовував наук. рух на Тернопільщині. 1891–1907 — депутат Держ. Ради у Відні, одночасно 1894–1903 — депутат Галиц. сейму. Б. роз­почав вид. «Руської історичної бібліотеки» (1886), де друкувалися дослідж. з історії України та українського народу. Брав участь в укр.-польс.-австр. пере­говорах, які при­звели до створе­н­ня т. зв. нової ери (1890), що мала на меті досягти поро­зумі­н­ня між поляками й галиц. українцями, дати їм можливість політ. й культурно-екон. роз­витку. Від­стоював широке баче­н­ня заг.-укр. пита­н­ня з урахува­н­ням між­нар. від­носин, укр.-польс. поро­зумі­н­ня, європеїзацію укр. су­спільства, ви­ступав за активну політику українців у Галиц. сеймі та Держ. Раді, союз укр. політиків із ГКЦ, проти русофіл. на­строїв в укр. політиці. Після невдачі «нової ери» продовжував наполягати на потребі укр.-польс. поро­зумі­н­ня, через що як політик втратив популярність серед галиц. українців. 1896 очолив Католиц. русько-нар. союз (1901 реорганіз. у політ. товариство «Руська Громада», а 1911 — у Християн.-сусп. партію), редагував орган цього політ. напряму — часопис «Руслан» (1897–1914). У різні періоди Б. керував діяльністю провід­них укр. культ.-осв. та наук. т-в у Галичині: був одним з ініціаторів реорганізації НТШ та редактором перших 4-х томів «Записок НТШ»; головою Укр. пед. товариства (1891–96) та редактором ж. «Учитель» (1889), «Дзвінок» (1890); в. о. голови (кін. 1884 — поч. 1885), за­ступник голови «Просвіти» (1889–95). У 1893– 1918 працював у «Руській Бесіді». Був чл. Кра­йової шкіл. ради, де від­стоював укр. інтереси у шкільництві, сприяв за­проваджен­ню в укр. шкільні під­ручники фонетич. правопису й терміну «україно-руський». 1917 Б. іменований довічним членом австр. Ради Панів. 1918– 19 очолював Держ. секретаріат освіти в уряді ЗУНР. Після паді­н­ня укр. державності ві­ді­йшов від політики й зосередився на літературо­знав. дослідже­н­нях.