БАЛАШО́В Микола Іванович (13. 07. 1919, Херсон — 25. 11. 2006, Москва) — літературо­знавець. Син І. Балашова. Доктор філологічних наук (1975), професор (1977), академік РАН (1992). Закін. Моск. ін­ститут історії філософії та літ-ри (1941). Працював доцент Моск. пед. ін­ституту (1944–55); м. н. с., ст. н. с., від 1957 — зав. сектору, від 1976 — завідувач від­ділу нових зарубіж. літ-р Ін­ституту світ. літ-ри РАН (1955–90); від 1990 — радник РАН. 1985–91 — віце-президент Між­нар. асоц. з порівнял. літературо­знавства. Осн. напрями наук. діяльності: літературо­знавство, ви­вче­н­ня поетики рос. вірша у прозі, роз­виток нім. та франц. літ-р 19-20 ст., літ-ри та мистецтва епохи Від­родже­н­ня. У праці «Испанская клас­сическая драма в сравнительном и текс­тологическом аспектах» (Москва, 1975) доводить інтенсивність не опосередкованих через Польщу та Італію, а прямих звʼязків між Україною та Іспанією в 17 ст. Цю тезу роз­вивав на конф. в доповіді, присвяч. укр.-ісп. звʼязкам (Ужгород, 1976), та на зʼ­їзді Між­нар. асоціації з порівнял. літературо­знавства (Бордо, 1970). Присвятив памʼяті академік М. Гудзія ста­т­тю «Апол­линер и его место во французской поэзии» // «Апол­линер. Стихи», Москва, 1967 та памʼяті О. Білецького — працю «Структура стихотворения Брентано "Лорелея" и неформальный анализ» // «Филологические науки», 1963, № 3. Здійснив ґрунтовно під­готовл. ви­да­н­ня багатьох зх.-європ. поетів у рос. пере­кладах в академ. серії «Литературные памятники» (Ш. Бодлер, А. Рембо, Р.-М. Рільке, Ґ. Апол­лінер, Б. Сандрар та ін.). Протягом багатьох років досліджував поезію М. Волошина, один із творців його бібліо­графії.