Агроекологія

Визначення і загальна характеристика

АГРОЕКОЛО́ГІЯ (від агро… і екологія) — наука, що ви­вчає закономірності існува­н­ня, формува­н­ня і функціонува­н­ня біо­логічних систем усіх рівнів за певного стану агроландшафтів та агро­промислового виробництва. Перші спроби синтезу агроном. і екол. науки зробили Д. Ацці та В. Тишлер. Про­блеми збереже­н­ня та рац. викори­ста­н­ня природних ресурсів роз­глядалися у роботах В. Докучаєва, О. Жученка, О. Янати, Й. Пачоського та ін. Серед зарубіж. науковців пита­н­нями А. за­ймалися Ґ. Мюл­лер, E. Кел­лер, Ґ. Кант та ін. У 90-і рр. зʼявляються глибокі дослідже­н­ня з А. в Україні, зо-крема роботи М. Городнього, В. Писаренка, А. Бабича, О. Зінченка та ін. Цьому сприяє заснува­н­ня 1992 Агро­екології і біо­технології ін­ституту УААН, де сформувалися згодом наук. школи агро­екологів (О. Татаріко, М. Масюка, О. Созинова). Предметом А. є посіви і насадже­н­ня с.-г. культур, тварин­ництво, агроландшафти у взаємозвʼязку з довкі­л­лям. А. ви­вчає закономірності екол. процесів і об­ґрунтованість технол. рішень у галузі с.-г. виробництва. Осн. зав­да­н­ня А. — оптимізація системи землеробства й рослин­ництва; роз­робле­н­ня теор. і практ. основ екологічно без­від­ходного і не­шкідливого виробництва продукції рослин­ництва, тварин­ництва, формува­н­ня агроландшафтів, що зберігають гармонійну рівновагу з біо­сферою; орієнтація технології вирощува­н­ня с.-г. культур і тварин на створе­н­ня балансу природ. ресурсів; оцінка екол. об­ґрунтованості заходів і екол. рішень у системі АПК. Для цього А. використовує такі методи, як кількісний облік, моделюва­н­ня і систем. аналіз, екол. екс­пертиза, екомоніторинг. А. послуговується даними різних наук, тісно повʼязана з усіма біол. дисциплінами й обслуговує всі галузі АПК. А. досліджує організми аграр. ландшафту; методи агро­екологізації; за­брудне­н­ня повітр. і вод. басейнів та їх вплив на с.-г. виробництво; іонізуюче ви­промінюва­н­ня як екол. чин­ник у системі аграр. виробництва; ґрунт. покрив, його охорону; екол. про­блеми викори­ста­н­ня добрив і пестицидів; методи вирощува­н­ня екологічно чистої продукції на базі енергозаощаджувальних, екологічно доцільних технологій; екол. про­блеми тварин­ництва; без­від­ход. технології пере­робки с.-г. продукції; екол. паспортизація аграр. виробництва та ін. Особливої уваги в А. заслуговує охорона ґрунт. покриву від ерозії та необачного викори­ста­н­ня родючих земель під пром. забудову. У аграр. виробництві використовують бл. 30 % земель, з них 11 % (1,5 млрд га) — в обробітку, а 1,19 % — природ. луки й пасовища. Якщо нині на одну людину припадає у середньому 0,3 га ріллі, то 30 р. тому — вдвічі більше. У багатьох регіонах планети руйнува­н­ня ґрунт. покриву досягає ката­строф. роз­мірів. Остан. часом втрачено понад 2 млрд га угідь, бл. половини з них — унаслідок вітр. і вод. ерозії. Вирубуються ліси, де­градують природні корм. угі­д­дя, руйнується гумус. шар. Необхід. умовою збереже­н­ня ґрунтів є ґрунтозахисна система землеробства з контурно-меліор. організацією територ. землекористува­н­ня, ґрунт. моніторинг з від­повід. службою. Великою екол. і сусп. за­грозою є без­думна, екологічно необ­ґрунт. хімізація АПК, зокрема за­стосува­н­ня пестицидів, що становлять сер­йозну небезпеку для агроландшафтів і природ. середовища взагалі. Вони є мутаген. факторами. Накопиче­н­ня їх від­бувається по ви­східній: у рослині їх більше, ніж у ґрунті, у тварині більше, ніж у рослині, в організмі людини більше, ніж у тварин. Аналог. стан із викори­ста­н­ням ресурсів прісної води річок, озер, водо­ймищ. Звідси важливе зав­да­н­ня А.: опрацюва­н­ня і пропаганда альтернативних — біол. і агротех. — методів вирощува­н­ня с.-г. культур, ощадливе викори­ста­н­ня мінерал. добрив. Велику за­грозу для України становить радіо­активне за­брудне­н­ня агроландшафтів, його щільність. Необхідно вживати заходи для його зниже­н­ня — вапнува­н­ня, гі­псува­н­ня, органічне удобре­н­ня, спец. системи обробітку ґрунту, під­бір видів і сортів с.-г. культур, що не по­глинають або, навпаки, інтенсивно по­глинають радіонукліди, та ін.; за від­носно високої щільності радіо­актив. за­брудне­н­ня пере­профільовувати тварин­ництво. С.-г. радіо­екологія як складова частина моніторингу повин­на за­йматися джерелами радіо­актив. за­брудне­н­ня агроландшафтів, пита­н­нями запобіга­н­ня надходже­н­ня радіонуклідів у ґрунт, на­громадже­н­ня їх, дез­активації продукції с.-г. виробництва, спеціалізов. пере­робкою. Високий рівень екологізації с.-г. виробництва є необхід. умовою виріше­н­ня сучас. про­блем аграр. виробництва. Це ви­значає необхідність широкої екол. освіченості спеціалістів АПК. Фахівців з А. готують Нац. аграр. університет, Держ. агроекол. академія України (Житомир), Дні­проп. аграр. університет та ін. Пита­н­ня А. висвітлюють зб. наук. праць «Агро­екологія і біо­технологія», «Вісник агроекол. академії», «Наук. вісник Нац. аграр. університету» та ін.

Літ.: Пачоский И. К. Основы фитосоцилогии. Хн., 1921; Ацци Д. Сельскохозяйствен­ная экология / Пер. с итал. Москва; Ленин­град, 1932; Тишлер Л. Сельскохозяйствен­ная экология. Москва, 1971; Кант Г. Биологическое растениеводство: возможности биологических агросистем. Москва, 1988; Агро­екологія: Під­руч. К., 1993; Жученко А. А. Стратегия адаптивной интенсификации сельского хозяйства. Пущино, 1994; Куценко О. М., Писаренко В. М. Агро­екологія. К., 1995; Бабич А. О. Світові земельні, продовольчі і кормові ресурси. К., 1996; Біо­логічне рослин­ництво: Навч. посіб. К., 1996; Созінов О. О. Про­блеми агро­сфери і навколишнього середовища в контекс­ті сталого роз­витку. К., 1998; Тараріко О. Г. Пер­спективи сталого роз­витку аграрних виробничих систем України в 21 століт­ті // Агро­екологія і біо­технологія. 1999. Вип. 3.

О. І. Зінченко

Завантажити статтю