Агрономічна освіта

Визначення і загальна характеристика

АГРОНОМІ́ЧНА ОСВІ́ТА — різновид професійної освіти, що дає теоретичні зна­н­ня і практичні навички з вирощува­н­ня рослин, організації виробництва та первин­ного пере­робле­н­ня сільськогосподарської продукції. В Україні з прадавніх часів зна­н­ня про нар. агрономію тогочасної системи натурального господарства з най­простішими засобами обробле­н­ня та угноє­н­ня ґрунту, збира­н­ня збіж­жя та його пере­робле­н­ня для спожива­н­ня пере­давалися з поколі­н­ня в поколі­н­ня. У 2-й пол. 19 ст. поряд з пошире­н­ням гуманітарних знань, роз­витком природничих і технічних наук зароджується і поширюється агрономія. Це зумовило виникне­н­ня ін­ститутів, лаб., дослід. станцій і полів. На­прикінці 19 ст. під на­глядом губерн. і повітових земств силами укр. землероб. інтелігенції організовано мережу перших дослід. агроном. установ: Полтавську (1884), згодом — Херсонську, Одеську та ін. контрольно-насін­нєві станції, що спочатку мали назву дослід. полів. У Рос. імперії, до складу якої входила частина земель України, на­прикінці 19 ст. систему с.-г. освіти складали вищі, середні та нижчі навч. заклади, а також різноманітні курси. На­вча­н­ня залежно від рівня під­готовки тривало 2,5–5,5 років. У під­російській Україні діяло лише 3 середні с.-г. заклади: Харків. землероб. училище (засн. 1855), Уман. училище землеробства і садівництва (утвор. 1864) та Херсон. земське с.-г. училище (засн. 1883). Були також нижчі с.-г. навч. заклади 1-го та 2-го роз­рядів — казен­ні та приватні. Поширен­ню А. о. сприяла діяльність двох мереж дослід. полів із центром у Києві, всерос. товариства цукровозаводчиків та київ. товариства с. господарства, а також вихід с.-г. часописів «Хозяйство» (орган Пд.-рос. товариства с. господарства) і «Южно-рус­ская сельскохозяйствен­ная газета» (вид. Харків. товариства с. господарства). Ви­значну роль у становлен­ні та роз­витку агроном. науки й освіти ві­діграла активна громад., пед. та наук. діяльність Д. Менделєєва, П. Сльозкіна, В. Колкунова, Є. Вотчала, М. Кулешова, Б. Рождественського, О. Соколовського, М. Малюшицького, М. Годліна, А. Михаловського, О. Ізмаїльського, С. Рубіна, В. Ротмістрова, Ф. Попова, П. Власюка, О. Душечкіна, В. Лебедєва, І. Толмачова та ін. На Зх. Україні на­прикінці 19 — поч. 20 ст. існувало декілька центрів А. о. і науки. Велику роль у роз­по­всюджен­ні агроном. знань серед селян Галичини ві­ді­гравала «Просвіта». До 1908 із 332 ви­даних нею найменувань книжок — 80 присвячені с.-г. тематиці. Після 1908 роз­почалося ви­да­н­ня серії госп. книжок, всього ви­йшло 6 під­ручників у 8 томах. Агрономи «Просвіти» В. Король, А. Гарасевич, С. Кузик, окрім викла­да­н­ня у читальнях, закладали дослідні поля. Після 1910 цю діяльність пере­брали на себе фахівці товариства «Сільський господар», яке від 1912 при­значало своїх фахівців окружними агрономами. «Просвіта» і «Сільський господар» практикували направле­н­ня стипендіатів на на­вча­н­ня у вищі с.-г. заклади у Дублянах, Кракові, Відні. Від 2-ї пол. 20-х рр. до 1939 товариство «Сільський господар», очолюване Є. Храпливим, згуртувало понад 150 агрономів для наук.-практ. роботи серед укр. селян. При товаристві активно діяв Хлібороб. ви­шкіл молоді, видавалися ж. «Сільський світ», «Сільський господар» (тижневик і річний календар), «Нове село» з додатками, «Молоде село», «Колос­ся», «Золотий колос». 1925 засн. Агрономів українських спілку, яка від 1927 діяла в тісній спів­праці з товариством «Сільський господар» і видавала під ред. Є. Храпливого «Український агрономічний вісник». Найви­значніші агрономи цієї доби: Є. Храпливий, Є. Архипенко, П. Зелений, Р. Голод, О. Дучимінська, А. Романенко, П. Дубрівний, В. Вакулевський, М. Снітинський, В. Вацик, Б. Під­лісецький, Б. Саболта. Агроном. наука і освіта роз­вивались також завдяки діяльності Галиц. госп. товариства. Його зуси­л­лями і коштами 1856 засн. біля Львова Дублян. рільничу школу, на базі якої згодом по­став Львів. аграр. університет. Товариство заснувало також низку серед. і нижчих с.-г. шкіл, провело сотні курсів та семінарів з найрізноманітніших про­блем с. господарства. На­прикінці 19 — поч. 20 ст. сформувався Дублян. с.-г. навч.-вироб. комплекс, який і став гол. осередком А. о. і наук. агрономії. Діяли наук. школи проф. К. Мічинського, Й. Мікуловського-Поморського, К. Шульца. Після 1-ї світової війни виникли агроном. школи Б. Свєнтоховського, Ч. Канафойського, М. Мусєровича, Д. Шимкевича. По 2-й світ. війні було створ. Львів. с.-г. ін­ститут (від 1996 — університет), де склалися наук. школи Г. Кияка, Г. Андрущенка, І. Нечипорчука, Г. Западнюка, М. Гіліса, В. Ступакова, І. Проскури. Його випускниками були понад 12 тис. фахівців-агрономів, понад 7 тис. агрономів про­йшли пере­підготовку. Нині в Україні фахівців-агрономів готують 20 ВНЗів: 12 університетів, 6 академій і 2 ін­ститути, а також 110 технікумів і 18 коледжів, з яких 8 входять до складу Нац. аграр. університету (Київ). Ві­домі своїми наук. школами з агрономії Харків., Крим., Білоцерків. аграрні університети, Уман. та Камʼянець-Поділ. с.-г. академії. Навч. процес на ф-тах агроном. напрямку (агрономічному, агрохімії та ґрунто­знавства, захисту рослин, плодоовочевому, селекції та генетики с.-г. рослин) у ВНЗах забезпечують понад 11 тис. наук.-пед. і пед. працівників, у складі яких бл. 500 д-рів і 3 тис. канд. наук, що становить понад 75 % виклад. складу; понад 60 % мають наук. зва­н­ня професора чи доцента. Поповне­н­ня наук.-пед. кадрів здійснюється через їх під­готовку в магістратурі, аспірантурі та докторантурі, що діють в аграр. ВНЗах 3–4-го рівнів акредитації, а також шляхом отрима­н­ня спеціалістами с. господарства другої вищої освіти на пед. ф-тах. Нині з понад 170 тис. студентів, що на­вчаються у аграр. ВНЗах України, бл. 10 тис. є студентами факультетів агроном. напрямку, зокрема за спеціальністю агрономія — 6,5 тис., плодоовочівництво та пере­робка — бл. 2 тис., на ф-тах агрохімії та ґрунто­знавства і захисту рослин — від­повід­но бл. 500 і 800 студентів. Структура при­йому до аграр. ВНЗів перед­бачає під­готовку за держ­замовле­н­ням 54 %, решта — за рахунок юрид. та фіз. осіб. Щорічний випуск зі стаціонару становить понад 8 тис. молодих фахівців усіх напрямків із ВНЗів 3–4-го рівнів акредитації та понад 15 тис. випускників із ВНЗів 1–2-го рівнів акредитації, з яких 90 % отримують направле­н­ня на роботу. В остан­ні 5 років під­готовка фахівців у аграр. ВНЗах ведеться за ступеневою формою: від мол. спеціаліста, бакалавра, спеціаліста до магістра, канд. і д-ра с.-г. наук.

Літ.: Яхінсон І. З історії хліборобської культури. К., 1926; Храпливий Є. Шире­н­ня сільськогосподарських знань серед українців на західноукраїнських землях // Наук. зап. Укр. Технічно-Господар. Ін­ституту. т. І, 1948; Парахнин Н. В., Вартанянц В. Г. Высшее сельскохозяйствен­ное образование в СССР. К., 1991; Аграрна освіта України: Буклет. К., 2000.

В. П. Гудзь, П. П. Дяченко, П. Д. Завірюха, С. А. Різель, В. В. Снітинський

Завантажити статтю