Агрономічна освіта

АГРОНОМІ́ЧНА ОСВІ́ТА – різновид професійної освіти, що дає теоретичні знання і практичні навички з вирощування рослин, організації виробництва та первинного перероблення сільськогосподарської продукції. В Україні з прадавніх часів знання про нар. агрономію тогочасної системи натурального господарства з найпростішими засобами оброблення та угноєння ґрунту, збирання збіжжя та його перероблення для споживання передавалися з покоління в покоління. У 2-й пол. 19 ст. поряд з поширенням гуманітарних знань, розвитком природничих і технічних наук зароджується і поширюється агрономія. Це зумовило виникнення інститутів, лаб., дослід. станцій і полів. Наприкінці 19 ст. під наглядом губерн. і повітових земств силами укр. землероб. інтелігенції організовано мережу перших дослід. агроном. установ: Полтавську (1884), згодом – Херсонську, Одеську та ін. контрольно-насіннєві станції, що спочатку мали назву дослід. полів. У Рос. імперії, до складу якої входила частина земель України, наприкінці 19 ст. систему с.-г. освіти складали вищі, середні та нижчі навч. заклади, а також різноманітні курси. Навчання залежно від рівня підготовки тривало 2,5–5,5 років. У підросійській Україні діяло лише 3 середні с.-г. заклади: Харків. землероб. училище (засн. 1855), Уман. училище землеробства і садівництва (утвор. 1864) та Херсон. земське с.-г. училище (засн. 1883). Були також нижчі с.-г. навч. заклади 1-го та 2-го розрядів – казенні та приватні. Поширенню А. о. сприяла діяльність двох мереж дослід. полів із центром у Києві, всерос. товариства цукровозаводчиків та київ. товариства с. господарства, а також вихід с.-г. часописів «Хозяйство» (орган Пд.-рос. товариства с. господарства) і «Южно-русская сельскохозяйственная газета» (вид. Харків. товариства с. господарства). Визначну роль у становленні та розвитку агроном. науки й освіти відіграла активна громад., пед. та наук. діяльність Д. Менделєєва, П. Сльозкіна, В. Колкунова, Є. Вотчала, М. Кулешова, Б. Рождественського, О. Соколовського, М. Малюшицького, М. Годліна, А. Михаловського, О. Ізмаїльського, С. Рубіна, В. Ротмістрова, Ф. Попова, П. Власюка, О. Душечкіна, В. Лебедєва, І. Толмачова та ін. На Зх. Україні наприкінці 19 – поч. 20 ст. існувало декілька центрів А. о. і науки. Велику роль у розповсюдженні агроном. знань серед селян Галичини відігравала «Просвіта». До 1908 із 332 виданих нею найменувань книжок – 80 присвячені с.-г. тематиці. Після 1908 розпочалося видання серії госп. книжок, всього вийшло 6 підручників у 8 томах. Агрономи «Просвіти» В. Король, А. Гарасевич, С. Кузик, окрім викладання у читальнях, закладали дослідні поля. Після 1910 цю діяльність перебрали на себе фахівці товариства «Сільський господар», яке від 1912 призначало своїх фахівців окружними агрономами. «Просвіта» і «Сільський господар» практикували направлення стипендіатів на навчання у вищі с.-г. заклади у Дублянах, Кракові, Відні. Від 2-ї пол. 20-х рр. до 1939 товариство «Сільський господар», очолюване Є. Храпливим, згуртувало понад 150 агрономів для наук.-практ. роботи серед укр. селян. При товаристві активно діяв Хлібороб. вишкіл молоді, видавалися ж. «Сільський світ», «Сільський господар» (тижневик і річний календар), «Нове село» з додатками, «Молоде село», «Колосся», «Золотий колос». 1925 засн. Агрономів українських спілку, яка від 1927 діяла в тісній співпраці з товариством «Сільський господар» і видавала під ред. Є. Храпливого «Український агрономічний вісник». Найвизначніші агрономи цієї доби: Є. Храпливий, Є. Архипенко, П. Зелений, Р. Голод, О. Дучимінська, А. Романенко, П. Дубрівний, В. Вакулевський, М. Снітинський, В. Вацик, Б. Підлісецький, Б. Саболта. Агроном. наука і освіта розвивались також завдяки діяльності Галиц. госп. товариства. Його зусиллями і коштами 1856 засн. біля Львова Дублян. рільничу школу, на базі якої згодом постав Львів. аграр. університет. Товариство заснувало також низку серед. і нижчих с.-г. шкіл, провело сотні курсів та семінарів з найрізноманітніших проблем с. господарства. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. сформувався Дублян. с.-г. навч.-вироб. комплекс, який і став гол. осередком А. о. і наук. агрономії. Діяли наук. школи проф. К. Мічинського, Й. Мікуловського-Поморського, К. Шульца. Після 1-ї світової війни виникли агроном. школи Б. Свєнтоховського, Ч. Канафойського, М. Мусєровича, Д. Шимкевича. По 2-й світ. війні було створ. Львів. с.-г. інститут (від 1996 – університет), де склалися наук. школи Г. Кияка, Г. Андрущенка, І. Нечипорчука, Г. Западнюка, М. Гіліса, В. Ступакова, І. Проскури. Його випускниками були понад 12 тис. фахівців-агрономів, понад 7 тис. агрономів пройшли перепідготовку. Нині в Україні фахівців-агрономів готують 20 ВНЗів: 12 університетів, 6 академій і 2 інститути, а також 110 технікумів і 18 коледжів, з яких 8 входять до складу Нац. аграр. університету (Київ). Відомі своїми наук. школами з агрономії Харків., Крим., Білоцерків. аграрні університети, Уман. та Кам’янець-Поділ. с.-г. академії. Навч. процес на ф-тах агроном. напрямку (агрономічному, агрохімії та ґрунтознавства, захисту рослин, плодоовочевому, селекції та генетики с.-г. рослин) у ВНЗах забезпечують понад 11 тис. наук.-пед. і пед. працівників, у складі яких бл. 500 д-рів і 3 тис. канд. наук, що становить понад 75 % виклад. складу; понад 60 % мають наук. звання професора чи доцента. Поповнення наук.-пед. кадрів здійснюється через їх підготовку в магістратурі, аспірантурі та докторантурі, що діють в аграр. ВНЗах 3–4-го рівнів акредитації, а також шляхом отримання спеціалістами с. господарства другої вищої освіти на пед. ф-тах. Нині з понад 170 тис. студентів, що навчаються у аграр. ВНЗах України, бл. 10 тис. є студентами факультетів агроном. напрямку, зокрема за спеціальністю агрономія – 6,5 тис., плодоовочівництво та переробка – бл. 2 тис., на ф-тах агрохімії та ґрунтознавства і захисту рослин – відповідно бл. 500 і 800 студентів. Структура прийому до аграр. ВНЗів передбачає підготовку за держзамовленням 54 %, решта – за рахунок юрид. та фіз. осіб. Щорічний випуск зі стаціонару становить понад 8 тис. молодих фахівців усіх напрямків із ВНЗів 3–4-го рівнів акредитації та понад 15 тис. випускників із ВНЗів 1–2-го рівнів акредитації, з яких 90 % отримують направлення на роботу. В останні 5 років підготовка фахівців у аграр. ВНЗах ведеться за ступеневою формою: від мол. спеціаліста, бакалавра, спеціаліста до магістра, канд. і д-ра с.-г. наук.

Літ.: Яхінсон І. З історії хліборобської культури. К., 1926; Храпливий Є. Ширення сільськогосподарських знань серед українців на західноукраїнських землях // Наук. зап. Укр. Технічно-Господар. Інституту. т. І, 1948; Парахнин Н. В., Вартанянц В. Г. Высшее сельскохозяйственное образование в СССР. К., 1991; Аграрна освіта України: Буклет. К., 2000.

В. П. Гудзь, П. П. Дяченко, П. Д. Завірюха, С. А. Різель, В. В. Снітинський

Рекомендована література

Яхінсон І. З історії хліборобської культури. К., 1926;
Храпливий Є. Ширення сільськогосподарських знань серед українців на західноукраїнських землях // Наук. зап. Укр. Технічно-Господар. Інституту. т. І, 1948;
Парахнин Н. В., Вартанянц В. Г. Высшее сельскохозяйственное образование в СССР. К., 1991;
Аграрна освіта України: Буклет. К., 2000.