Азербайджан, Азербайджанська Республіка

Визначення і загальна характеристика

АЗЕРБАЙДЖА́Н, Азербайджанська Республіка (Azәrbaycan Respublikası) — держава в Закавказькому регіоні. На Пн. межує з Росією, на Пн. Зх. — Грузією, на Пд. — Іраном, на Зх. — Вірменією. На Сх. омивається Ка­спій. м. А. також належить Нахчеван. АР, від­ділена тер. Вірменії. Площа 86,6 тис. км². Насел. 8,1 млн осіб (2001). Кількість азербайджанців у країні значно зросла за рахунок біженців (бл. 1 млн) із сусід. Вірменії внаслідок азерб.-вірмен. конфлікту з приводу Нагірно-Карабаського регіону, що роз­почався від серед. 80-х рр. 20 ст. Чимало пред­ставників інших національностей (вірмени, росіяни) залишили А. Етнічний склад насел.: азербайджанці — 83 %, росіяни й вірмени — по 6 %, є також лезгини, курди, талиші, татари, грузини, аварці й українці. Держ. мова — азербайджанська. Азербайджанці здебільшого мусульмани; різні течії християнства сповід­ують грузин., укр., рос. і вірмен. меншини. Столиця — Баку (1,78 млн мешканців, 2001). Найбільші міста: Ґянджа, Сумґаїт. Держ. устрій — республіка. Глава держави — президент. Від жовтня 1993 Президентом є Г. Алієв, від 1998 пере­обр. на другий термін. Законодавча влада — однопалат. парламент (125 депутатів). Осн. політ. партії: «Єні Азербайджан», «Мусават», Партія Нац. незалежності, Демократ. партія, Партія Нар. фронту, Партія «Ана Ветен», Селян. партія, Партія Демократ. Власників, Комуніст. партія, Ліберал. партія, Партія Юрд­даш. Грош. одиниця — манат. Рельєф гористий: на Пн. Сх. — хребти Великого Кавказу, на Пд. Зх. — Малого Кавказу. Найвища точка країни — г. Базардюзю на Головному, або Вододільному, хребті (вис. 4466 м). На Пд. Сх. — Талиські гори. У серед. частині країни — Кура-Араксинська, на Пд. Сх. — Ленкоранська, на Пн. Сх. — Самур-Дивичинська низовини. Клімат країни змінюється від субтроп. на низовинах (серед. температура січня +1 °С, липня +26 °С) до помір. у гір. р-нах (від­повід­но 0 та –10 °С і +10, +20 °С). На тер. А. протікають 8400 річок: гол. ріка — Кура з притокою Араксом. Найбільше озеро — Ка­спійське м. (пл. — 400 тис. км², глиб. — 1025 м). На схилах гір — широколистяні ліси (за­ймають бл. 11,5 % тер. А.), які змінюються субальп. та альп. луками. Водяться ведмеді, олені, рисі, дикі кабани. У засушл. регіонах багато ящірок, отруйних змій та ін. рептилій. В А. є 3 заповід­ники: Закатальський (неза­ймані ліси, гір. луки; водяться даге­стан. тури, камʼяні і лісові куниці); Турианчанський (фісташково-арчове рідколіс­ся) і найві­доміший Кизилагацький (зимівля водоплавних птахів).

Землі сучас. А. заселяли давні племена: матіені, куті, лулубеї, гур­ріті, про що є дані шумер. і аккад. мовами у міхінських текс­тах 3 тис. до н. е. На­прикінці 2 — поч. 1 тис. до н. е. в А. утворилися перші класові су­спільства. У 9 ст. до н. е. на тер. А. виникла перша велика держава — Манейське царство зі столицею в Ізирту. На­прикінці 7 — поч. 6 ст. до н. е. виникає Мідійська держава. Після занепаду перської імперії Ахменідів під ударами військ Александра Македонського у 20-х рр. 4 ст. до н. е. зʼявилася нова самост. держава під на­звою Атропатена, тобто земля, яка належить азерб. володареві Атропату. За даними Страбона, у 4 ст. до н. е. на пн. землях А. виникає Албанське царство, яке веде боротьбу проти Рим. імперії. У 4 ст. н. е. в Албанії поширюється християнство, яке стає держ. релігією. Згідно угоди 387 р. між іран. державою Сасанидів та Візантій. імперією Албанія разом з Іберією входили до складу сасанидської держави. Внаслідок 30-річної боротьби азербайджанці від­новили політ. незалежність Албанії, але 7 ст. вона була заво­йована арабами. На­прикінці 8 — поч. 9 ст. роз­почався новий нац.-визв. рух під проводом нац. героя Бабека. На поч. 16 ст. від­булося обʼ­єд­на­н­ня азерб. земель і утворе­н­ня великої держави Сефевідів. 1722–23 — перша екс­пансія Росії в Закавказ­зі. 17 липня 1723 — жорстокий об­стріл рос. військ. кораблями Баку та загарба­н­ня тер. А. Від 1828 А. поділено на дві частини між Іраном та Росією. 28 травня 1918 проголошена незалежна Азерб. Демократ. Республіка, котра існувала до 28 квітня 1920, до часу встановле­н­ня більшов. влади. 1922 А. спільно з Грузією та Вірменією, у яких так само було встановлено більшов. владу, утворив Закавказ. РФСР. Від 1936, після роз­формува­н­ня Закавказ. РФСР, — у складі СРСР як союзна республіка. 1991 А. проголосив незалежність. А. — чл. ООН, Організації Іслам. Конференції, СНД, Ради Європи, ЄС, Організації Екон. Спів­роб-ва, ЮНЕСКО, Світ. банку та ін. між­нар. і регіон. організацій.

ВНП — 4,78 млрд дол. США (2000), на душу насел. — 619 дол. США (2000). Основу промисловості А. складають нафтовидобувна та нафтопереробна галузі, є також хім., електрохім. пром-сть, машинобудува­н­ня, чорна металургія. С.-г. виробництво багатогалузеве. Із зернових пере­важають пшениця, рис, озимий ячмінь, із тех. культур — бавовна, тютюн. Роз­винені садівництво, вино­градарство, а також вирощува­н­ня субтропіч. культур (гранат, хурма, інжир, маслини, фейхоа, цитрусові). Тварин­ництво спеціалізується на роз­веден­ні великої рогатої худоби, овець, птиці. Найдавніша галузь — шовківництво. А. екс­портує енергоносії (нафту і нафто­продукти), енергомістку продукцію (кольорові метали) — 85 %, бавовн. волокно. Його територією проходить нафто­провід Баку — Сунжа (Грузія) та газо­провід з Ірану (від­галуже­н­ня до Вірменії та Грузії). З Україною має торгово-економічну угоду, угоду про вільну торгівлю, під­писані 28 липня 1995 та про захист інвестицій (24 березня 1997). Найбільший ВНЗ країни — Азерб. університет (створ. 1919). Культура А. має давні традиції. Її література — одна з найдавніших на Сх., ві­дома такими іменами, як Нізамі Ґянджеві, А. Хагані, М. Ґянджеві, М. Фізулі, М. Вагіф, Сабір та ін.; у муз. мистецтві прославилися У. Гаджибеков («Лейлі і Меджнун» (1907) — перша на Сх. опера), Кара Караєв, Ф. Аміров, Ніязі, А. Меліков, спів­аки та музиканти — Дж. Ґарягди, Бюль-Бюль, Р. Бейбутов, М. Магомаєв, В. Мустафадзе та ін. В А. знаходяться памʼятники Нахчиванської та Ширванської архіт. шкіл, які збереглися до цього часу, — мавзолей Моміне-хатун (12 ст.), Дівоча вежа, Палац Ширваншахів (15 ст.), Блакитна мечеть (1465). У Баку — старе місто 9 ст. з фортецею Ічері-шегер і мінаретом (побуд. 1078); ханський палац 17 ст. В А. — 150 музеїв і худож. галерей, бл. 4650 б-к, 25 держ. театрів, діють 23 ВНЗи, 74 коледжі, 162 ПТУ та 4486 заг.-осв. шкіл.

8 лютого 1992 А. ви­знав Україну як незалеж. державу і встановив з нею дипломат. взаємини. Під час офіц. візитів Президентів України в Азербайджан (1995, 2000) і Азербайджану в Україну (1997) закладено значну нормат.-правову базу дво­сторон. договорів і угод політ., екон., культ., соц., військ.-тех. характеру. Під час остан. візиту Президента України в А. під­писано Договір про дружбу, спів­робітництво і партнерство, який закріплює стратегічний характер взаємин між двома державами, і Угоду про екон. спів­робітництво на 2000–09 рр. Обидві країни є чл. між­нар. організації ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбеки­стан, Азербайджан, Молдова), осн. зав­да­н­ня якої — роз­шире­н­ня торг.-екон. взаємин і налагодже­н­ня транс­порт. коридорів. 8 червня 2001 у Києві від­булася конф. «Україна — Азербайджан: минуле, сучасне і майбутнє».

За пере­писом 1989, в А. проживало 32,3 тис. українців, які становили 0,5 % насел. республіки. Понад половину їх було сконцентровано в Баку (18,3 тис., або 1 % насел.), чисельні громади були в Сумґаїті (2,3 тис.) та Ґянджі (1,8 тис.), невелика — в Алі-Байрамли (439 осіб); у Нагірно-Карабаській автоном. області проживало 416 українців. З українців А. рідною укр. мову вважали 65,3 %, з українців Баку — 57,8 %. Перші групи укр. емі­грантів оселилися в А. на­прикінці 19 ст. у звʼязку з інтенсивним видобутком нафти. Після рос. революції 1905 в А. виникають числен­ні укр. політ. та громад.-культ. організації, частина з яких діяла до 20-х рр. 20 ст. Від­новле­н­ня їхньої діяльності почалося у жовтні 1989, коли в Баку було утвор. Товариство азерб.-укр. дружби, а 1992 у Сумґаїті — Центр укр. культури ім. Лесі Українки. Від 1997 в А. діє Укр. громада ім. Т. Шевченка, яка має мережу осередків у р-нах Баку, Сумгаїті, Мінґечаурі, в Апшерон. р-ні та ін. місцевостях. Уперше в азерб. літературі тему України-Руси заторкнув Нізамі Ґянджеві, який у поемі «Іскандер-наме» сім роз­ділів присвятив походові Александра Македонського проти Кінтала-Руса, чиє військо напало на Арран, взяло штурмом міста Дербент і Барди та полонило царицю Нушабе. Епізод завершується визволе­н­ням цариці і замире­н­ням Александра (Іскандера) з Кінталом-Русом. Як ви­значив Р. Алієв, у давніх списках поеми імʼя заво­йовника, який при­йшов із Заходу, прочитується дещо інакше: «Кін­наз-є Рус», тобто «руський князь». Кирило-мефодієвець М. Гулак, від­буваючи засла­н­ня на Кавказі, жив у Ґянджі, досліджував творчість Нізамі Ґянджеві, М. Вагіфа, а також азерб. фольклор. Пере­клав прозою поему М. Фізулі «Лейлі і Меджнун», багато років товаришував з прозаїком та драматургом М. Ахундовим, видавцем Дж. Унсізаде, ін. діячами азерб. культури. Помер 1898, похов. у Ґянджі на християн. кладовищі (могилу загублено). Азерб. літературу давнього періоду досліджував видатний укр. орієнталіст академік А. Кримський. Його праця «Низами и его современ­ники» (1941) через ре­пресії й арешт ученого ви­йшла друком лише 1981. На поч. 20 ст. освіту в університетах України здобули кілька ві­домих у майбут. діячів культури А. Зокрема на фіз.-мат. факультеті Харків. університету 1913–18 на­вчався Т. Шахбазі Симурґ, який згодом у оповідан­ні «Обшук» та ін. творах від­образив тодішні реалії укр. життя. В Одес. університеті 1902–08 ви­вчав медицину Н. Наріманов, пізніше — письмен­ник і держ. діяч А. 1910–15 в Київ. університеті опановував юриспруденцію Ю. Чеменземінлі; як досить ві­домий прозаїк і публіцист, він став спів­засновником у Києві мусульм. студент. товариства, на кошти якого організував ви­да­н­ня літ-ри азерб. мовою в Баку, 1917 брав активну участь у створен­ні Нац. комітету, куди вві­йшла київ. інтелігенція азерб. походже­н­ня, ві­ді­грав значну роль у налагоджен­ні дипломат. взаємин між УНР та Демократ. Респ. Азербайджан. Київ. період свого життя від­образив у романі-дилогії «Студенти» (1930–35). У ті ж роки у Баку продовжувало діяльність укр. товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка (створ. 1907). Товариство поширювало зна­н­ня про укр. літературу, «Театр корифеїв», від­значило ювілеї Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та ін. На вечорах «Просвіти» виконувалися романси М. Лисенка, арії з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. З утвердже­н­ням в А. більшов. режиму товариство «Просвіта» припинило існува­н­ня. За доби СРСР літ. та культур. взаємооб­мін між Україною й А. роз­вивався, але суворо регламентувався з Москви. 1934 в Баку ви­йшло перше неповне вид. «Кобзаря» Т. Шевченка. Пере­кладачі — ві­домі поети А. Джавад і М. Мушфіґ, страчені 1937 як «вороги народу». Пізніше поезії Т. Шевченка виходили понад 10 разів у пере­кладах С. Вургуна, С. Рустама, Р. Рзи, О. Саривел­лі, М. Дільбазі, Н. Рафібейлі та ін. Етапним вид. стала кн. «Думи мої, думи мої» (упорядник — А. Абдул­ла), до якої вві­йшли найкращі пере­клади азерб. мовою творів Т. Шевченка. Азерб. мовою виходили твори І. Котляревського, І. Франка, Лесі Українки, М. Стельмаха, О. Гончара, В. Собка, І. Драча, Б. Олійника, М. Він­грановського та ін. Ви­дано також антології укр. поезії і малої прози рад. доби. За кращі пере­клади з укр. літератури А. Абдул­лу нагороджено літ. премією ім. М. Рильського (1984). Йому ж належить і перша в А. моно­графія «Аз¸рбаjæан — Украjна ¸д¸би ¸лаг¸л¸ри» (1982), у якій від 1840 прослідковано взаємини двох літ-р. У цьому ж році під такою ж на­звою зʼявилося дослідже­н­ня В. Арзуманли про азерб.-укр. літ. звʼязки після 2-ї світової війни. В Україні впродовж 20 ст. ви­дано твори Нізамі Ґянджеві, М. Фізулі, Дж. Мем­медкулізаде, М. Ахундова, М. Джалала, Ю. Чеменземінлі, М. Гусейна, С. Вургуна, С. Рустама, Р. Рзи, М. Ібрагімова, І. Шихли, С. Рагімова, І. Ефендієва, С. Велієва, А. Айліслі, Ю. Самедоглу, А. Абдул­ли, М. Ібрагімбекова, Н. Хазрі, Ф. Керімзаде, Ч. Гусейнова, Ю. Азімзаде, Т. Махмуда, І. Тапдиґа. Виходили також колект. збірники поезії («Мій Азербайджан», «Бакинське небо») та прози «Азербайджанське радянське оповіда­н­ня». Серед пере­кладачів — В. Мисик, Л. Первомайський, В. Марченко, В. Ціпко, М. Мірошниченко, Л. Маковецька, А. Чердаклі та ін. У муз. житті України помітне місце зайняли артисти азерб. походже­н­ня, зокрема солістка нац. філармонії Ф. Бабаєва, солісти Нац. театру опери і балету ім. Т. Шевченка К. Аб­басов та Р. Суле­йманова.

Літ.: З життя «Просвіт». Від­кри­т­тя товариства «Просвіта» в Баку // Рада. 1907, 23 жовт.; З життя «Просвіт». «Просвіта» в Баку // Там само. 1910, 27 лют.; История Азербайджана: В 3 т. Баку, 1958–63; Во­просы истории Кавказской Албании. Баку, 1962; Аджалов А. Шевченко в Азербайджані // Зб. пр. 15-ї наук. шевченків. конф. К., 1968; Спів­дружність літератур: Бібліогр. покажч. (1917–1966). Х., 1969; Гутиря В. С. З любовʼю у серці: [Про дружні взаємини вчених України та Азербайджану] // НТЕ. 1972. № 6; Багіров З. Братерство культур // Соц. культура. 1975. № 6; Білий П. Спів­робітництво України і Азербайджану у від­будові народного господарства (1921–1925 рр.) // УІЖ. 1979. № 1; Мурсалов М. Віхи братерства: [Про дружні взаємини між Україною і Азербайджаном] // Вітчизна. 1979. № 11; Українське товариство в Баку // ЛУ. 1989, 12 листоп.; Ахундов Р. Г. Економічне спів­робітництво України та Азербайджану в післявоєн­ний період (1945–1950 рр.) // Вісн. Київ. університету. Сер. Істор.-філол. науки. 1991. Вип. 4; Кочубей Ю. За «по­двійний націоналізм» (Памʼяті Валерія Марченка) // ЛУ. 1992, 3 груд.; Яценко Н. Берегині зі стражден­ної землі // ВзУ. 1993. № 41; M. Ismayil. Azәrbaycan Tarihi. Baki, 1993; Дашдамиров А. Национальная идея и этничность: (Азерб. идея в этнокультур. интерьере). Москва, 1996; Арзуманлы В. Национальная политика и национальные меньшинства в Азербайджанской Республике // Расы и народы. 1997. № 24; Новрузов С. Г. Азербайджанская Республика: некоторые про­блемы социально-политического развития государства. Москва, 1997; Черкасов А. В Азербайджане создается украинская община // Бакин. рабочий. 1997, 26 июня; Аб­басов А., Алиев И., Бунятов Т. Азербайджанцы. Баку, 1998; Вашанов В., Магамедкиримов Я. Экономические реформы и экономические связи Республики Азербайджан // Маркетинг. 1998; Пархоменко А. А. Становление, или 90 лет спустя // Со­дружество. 1998, 21 февр.; Халимоненко Г. І. Історія турецької літератури. Т. 1. К., 2000.

М. М. Мірошниченко, Ф. Ґ. Туранли

Завантажити статтю