Азербайджан, Азербайджанська Республіка
АЗЕРБАЙДЖА́Н, Азербайджанська Республіка (Azәrbaycan Respublikası) — держава в Закавказькому регіоні. На Пн. межує з Росією, на Пн. Зх. — Грузією, на Пд. — Іраном, на Зх. — Вірменією. На Сх. омивається Каспій. м. А. також належить Нахчеван. АР, відділена тер. Вірменії. Площа 86,6 тис. км2. Насел. 8,1 млн осіб (2001). Кількість азербайджанців у країні значно зросла за рахунок біженців (бл. 1 млн) із сусід. Вірменії внаслідок азерб.-вірмен. конфлікту з приводу Нагірно-Карабаського регіону, що розпочався від серед. 80-х рр. 20 ст. Чимало представників інших національностей (вірмени, росіяни) залишили А. Етнічний склад насел.: азербайджанці — 83 %, росіяни й вірмени — по 6 %, є також лезгини, курди, талиші, татари, грузини, аварці й українці. Держ. мова — азербайджанська. Азербайджанці здебільшого мусульмани; різні течії християнства сповідують грузин., укр., рос. і вірмен. меншини. Столиця — Баку (1,78 млн мешканців, 2001). Найбільші міста: Ґянджа, Сумґаїт. Держ. устрій — республіка. Глава держави — президент. Від жовтня 1993 Президентом є Г. Алієв, від 1998 переобр. на другий термін. Законодавча влада — однопалат. парламент (125 депутатів). Осн. політ. партії: «Єні Азербайджан», «Мусават», Партія Нац. незалежності, Демократ. партія, Партія Нар. фронту, Партія «Ана Ветен», Селян. партія, Партія Демократ. Власників, Комуніст. партія, Ліберал. партія, Партія Юрддаш. Грош. одиниця — манат. Рельєф гористий: на Пн. Сх. — хребти Великого Кавказу, на Пд. Зх. — Малого Кавказу. Найвища точка країни — г. Базардюзю на Головному, або Вододільному, хребті (вис. 4466 м). На Пд. Сх. — Талиські гори. У серед. частині країни — Кура-Араксинська, на Пд. Сх. — Ленкоранська, на Пн. Сх. — Самур-Дивичинська низовини. Клімат країни змінюється від субтроп. на низовинах (серед. температура січня +1 °С, липня +26 °С) до помір. у гір. р-нах (відповідно 0 та –10 °С і +10, +20 °С). На тер. А. протікають 8400 річок: гол. ріка — Кура з притокою Араксом. Найбільше озеро — Каспійське м. (пл. — 400 тис. км2, глиб. — 1025 м). На схилах гір — широколистяні ліси (займають бл. 11,5 % тер. А.), які змінюються субальп. та альп. луками. Водяться ведмеді, олені, рисі, дикі кабани. У засушл. регіонах багато ящірок, отруйних змій та ін. рептилій. В А. є 3 заповідники: Закатальський (незаймані ліси, гір. луки; водяться дагестан. тури, кам’яні і лісові куниці); Турианчанський (фісташково-арчове рідколісся) і найвідоміший Кизилагацький (зимівля водоплавних птахів).
Землі сучас. А. заселяли давні племена: матіені, куті, лулубеї, гурріті, про що є дані шумер. і аккад. мовами у міхінських текстах 3 тис. до н. е. Наприкінці 2 — поч. 1 тис. до н. е. в А. утворилися перші класові суспільства. У 9 ст. до н. е. на тер. А. виникла перша велика держава — Манейське царство зі столицею в Ізирту. Наприкінці 7 — поч. 6 ст. до н. е. виникає Мідійська держава. Після занепаду перської імперії Ахменідів під ударами військ Александра Македонського у 20-х рр. 4 ст. до н. е. з’явилася нова самост. держава під назвою Атропатена, тобто земля, яка належить азерб. володареві Атропату. За даними Страбона, у 4 ст. до н. е. на пн. землях А. виникає Албанське царство, яке веде боротьбу проти Рим. імперії. У 4 ст. н. е. в Албанії поширюється християнство, яке стає держ. релігією. Згідно угоди 387 р. між іран. державою Сасанидів та Візантій. імперією Албанія разом з Іберією входили до складу сасанидської держави. Внаслідок 30-річної боротьби азербайджанці відновили політ. незалежність Албанії, але 7 ст. вона була завойована арабами. Наприкінці 8 — поч. 9 ст. розпочався новий нац.-визв. рух під проводом нац. героя Бабека. На поч. 16 ст. відбулося об’єднання азерб. земель і утворення великої держави Сефевідів. 1722–23 — перша експансія Росії в Закавказзі. 17 липня 1723 — жорстокий обстріл рос. військ. кораблями Баку та загарбання тер. А. Від 1828 А. поділено на дві частини між Іраном та Росією. 28 травня 1918 проголошена незалежна Азерб. Демократ. Республіка, котра існувала до 28 квітня 1920, до часу встановлення більшов. влади. 1922 А. спільно з Грузією та Вірменією, у яких так само було встановлено більшов. владу, утворив Закавказ. РФСР. Від 1936, після розформування Закавказ. РФСР, — у складі СРСР як союзна республіка. 1991 А. проголосив незалежність. А. — чл. ООН, Організації Іслам. Конференції, СНД, Ради Європи, ЄС, Організації Екон. Співроб-ва, ЮНЕСКО, Світ. банку та ін. міжнар. і регіон. організацій.
ВНП — 4,78 млрд дол. США (2000), на душу насел. — 619 дол. США (2000). Основу промисловості А. складають нафтовидобувна та нафтопереробна галузі, є також хім., електрохім. пром-сть, машинобудування, чорна металургія. С.-г. виробництво багатогалузеве. Із зернових переважають пшениця, рис, озимий ячмінь, із тех. культур — бавовна, тютюн. Розвинені садівництво, виноградарство, а також вирощування субтропіч. культур (гранат, хурма, інжир, маслини, фейхоа, цитрусові). Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби, овець, птиці. Найдавніша галузь — шовківництво. А. експортує енергоносії (нафту і нафтопродукти), енергомістку продукцію (кольорові метали) — 85 %, бавовн. волокно. Його територією проходить нафтопровід Баку — Сунжа (Грузія) та газопровід з Ірану (відгалуження до Вірменії та Грузії). З Україною має торгово-економічну угоду, угоду про вільну торгівлю, підписані 28 липня 1995 та про захист інвестицій (24 березня 1997). Найбільший ВНЗ країни — Азерб. університет (створ. 1919). Культура А. має давні традиції. Її література — одна з найдавніших на Сх., відома такими іменами, як Нізамі Ґянджеві, А. Хагані, М. Ґянджеві, М. Фізулі, М. Вагіф, Сабір та ін.; у муз. мистецтві прославилися У. Гаджибеков («Лейлі і Меджнун» (1907) — перша на Сх. опера), Кара Караєв, Ф. Аміров, Ніязі, А. Меліков, співаки та музиканти — Дж. Ґарягди, Бюль-Бюль, Р. Бейбутов, М. Магомаєв, В. Мустафадзе та ін. В А. знаходяться пам’ятники Нахчиванської та Ширванської архіт. шкіл, які збереглися до цього часу, — мавзолей Моміне-хатун (12 ст.), Дівоча вежа, Палац Ширваншахів (15 ст.), Блакитна мечеть (1465). У Баку — старе місто 9 ст. з фортецею Ічері-шегер і мінаретом (побуд. 1078); ханський палац 17 ст. В А. — 150 музеїв і худож. галерей, бл. 4650 б-к, 25 держ. театрів, діють 23 ВНЗи, 74 коледжі, 162 ПТУ та 4486 заг.-осв. шкіл.
8 лютого 1992 А. визнав Україну як незалеж. державу і встановив з нею дипломат. взаємини. Під час офіц. візитів Президентів України в Азербайджан (1995, 2000) і Азербайджану в Україну (1997) закладено значну нормат.-правову базу двосторон. договорів і угод політ., екон., культ., соц., військ.-тех. характеру. Під час остан. візиту Президента України в А. підписано Договір про дружбу, співробітництво і партнерство, який закріплює стратегічний характер взаємин між двома державами, і Угоду про екон. співробітництво на 2000–09 рр. Обидві країни є чл. міжнар. організації ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), осн. завдання якої — розширення торг.-екон. взаємин і налагодження транспорт. коридорів. 8 червня 2001 у Києві відбулася конф. «Україна — Азербайджан: минуле, сучасне і майбутнє».
За переписом 1989, в А. проживало 32,3 тис. українців, які становили 0,5 % насел. республіки. Понад половину їх було сконцентровано в Баку (18,3 тис., або 1 % насел.), чисельні громади були в Сумґаїті (2,3 тис.) та Ґянджі (1,8 тис.), невелика — в Алі-Байрамли (439 осіб); у Нагірно-Карабаській автоном. області проживало 416 українців. З українців А. рідною укр. мову вважали 65,3 %, з українців Баку — 57,8 %. Перші групи укр. емігрантів оселилися в А. наприкінці 19 ст. у зв’язку з інтенсивним видобутком нафти. Після рос. революції 1905 в А. виникають численні укр. політ. та громад.-культ. організації, частина з яких діяла до 20-х рр. 20 ст. Відновлення їхньої діяльності почалося у жовтні 1989, коли в Баку було утвор. Товариство азерб.-укр. дружби, а 1992 у Сумґаїті — Центр укр. культури ім. Лесі Українки. Від 1997 в А. діє Укр. громада ім. Т. Шевченка, яка має мережу осередків у р-нах Баку, Сумгаїті, Мінґечаурі, в Апшерон. р-ні та ін. місцевостях. Уперше в азерб. літературі тему України-Руси заторкнув Нізамі Ґянджеві, який у поемі «Іскандер-наме» сім розділів присвятив походові Александра Македонського проти Кінтала-Руса, чиє військо напало на Арран, взяло штурмом міста Дербент і Барди та полонило царицю Нушабе. Епізод завершується визволенням цариці і замиренням Александра (Іскандера) з Кінталом-Русом. Як визначив Р. Алієв, у давніх списках поеми ім’я завойовника, який прийшов із Заходу, прочитується дещо інакше: «Кінназ-є Рус», тобто «руський князь». Кирило-мефодієвець М. Гулак, відбуваючи заслання на Кавказі, жив у Ґянджі, досліджував творчість Нізамі Ґянджеві, М. Вагіфа, а також азерб. фольклор. Переклав прозою поему М. Фізулі «Лейлі і Меджнун», багато років товаришував з прозаїком та драматургом М. Ахундовим, видавцем Дж. Унсізаде, ін. діячами азерб. культури. Помер 1898, похов. у Ґянджі на християн. кладовищі (могилу загублено). Азерб. літературу давнього періоду досліджував видатний укр. орієнталіст академік А. Кримський. Його праця «Низами и его современники» (1941) через репресії й арешт ученого вийшла друком лише 1981. На поч. 20 ст. освіту в університетах України здобули кілька відомих у майбут. діячів культури А. Зокрема на фіз.-мат. факультеті Харків. університету 1913–18 навчався Т. Шахбазі Симурґ, який згодом у оповіданні «Обшук» та ін. творах відобразив тодішні реалії укр. життя. В Одес. університеті 1902–08 вивчав медицину Н. Наріманов, пізніше — письменник і держ. діяч А. 1910–15 в Київ. університеті опановував юриспруденцію Ю. Чеменземінлі; як досить відомий прозаїк і публіцист, він став співзасновником у Києві мусульм. студент. товариства, на кошти якого організував видання літ-ри азерб. мовою в Баку, 1917 брав активну участь у створенні Нац. комітету, куди ввійшла київ. інтелігенція азерб. походження, відіграв значну роль у налагодженні дипломат. взаємин між УНР та Демократ. Респ. Азербайджан. Київ. період свого життя відобразив у романі-дилогії «Студенти» (1930–35). У ті ж роки у Баку продовжувало діяльність укр. товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка (створ. 1907). Товариство поширювало знання про укр. літературу, «Театр корифеїв», відзначило ювілеї Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та ін. На вечорах «Просвіти» виконувалися романси М. Лисенка, арії з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. З утвердженням в А. більшов. режиму товариство «Просвіта» припинило існування. За доби СРСР літ. та культур. взаємообмін між Україною й А. розвивався, але суворо регламентувався з Москви. 1934 в Баку вийшло перше неповне вид. «Кобзаря» Т. Шевченка. Перекладачі — відомі поети А. Джавад і М. Мушфіґ, страчені 1937 як «вороги народу». Пізніше поезії Т. Шевченка виходили понад 10 разів у перекладах С. Вургуна, С. Рустама, Р. Рзи, О. Саривеллі, М. Дільбазі, Н. Рафібейлі та ін. Етапним вид. стала кн. «Думи мої, думи мої» (упорядник — А. Абдулла), до якої ввійшли найкращі переклади азерб. мовою творів Т. Шевченка. Азерб. мовою виходили твори І. Котляревського, І. Франка, Лесі Українки, М. Стельмаха, О. Гончара, В. Собка, І. Драча, Б. Олійника, М. Вінграновського та ін. Видано також антології укр. поезії і малої прози рад. доби. За кращі переклади з укр. літератури А. Абдуллу нагороджено літ. премією ім. М. Рильського (1984). Йому ж належить і перша в А. монографія «Аз¸рбаjæан — Украjна ¸д¸би ¸лаг¸л¸ри» (1982), у якій від 1840 прослідковано взаємини двох літ-р. У цьому ж році під такою ж назвою з’явилося дослідження В. Арзуманли про азерб.-укр. літ. зв’язки після 2-ї світової війни. В Україні впродовж 20 ст. видано твори Нізамі Ґянджеві, М. Фізулі, Дж. Меммедкулізаде, М. Ахундова, М. Джалала, Ю. Чеменземінлі, М. Гусейна, С. Вургуна, С. Рустама, Р. Рзи, М. Ібрагімова, І. Шихли, С. Рагімова, І. Ефендієва, С. Велієва, А. Айліслі, Ю. Самедоглу, А. Абдулли, М. Ібрагімбекова, Н. Хазрі, Ф. Керімзаде, Ч. Гусейнова, Ю. Азімзаде, Т. Махмуда, І. Тапдиґа. Виходили також колект. збірники поезії («Мій Азербайджан», «Бакинське небо») та прози «Азербайджанське радянське оповідання». Серед перекладачів — В. Мисик, Л. Первомайський, В. Марченко, В. Ціпко, М. Мірошниченко, Л. Маковецька, А. Чердаклі та ін. У муз. житті України помітне місце зайняли артисти азерб. походження, зокрема солістка нац. філармонії Ф. Бабаєва, солісти Нац. театру опери і балету ім. Т. Шевченка К. Аббасов та Р. Сулейманова.
Рекомендована література
- З життя «Просвіт». Відкриття товариства «Просвіта» в Баку // Рада. 1907, 23 жовт.;
- З життя «Просвіт». «Просвіта» в Баку // Там само. 1910, 27 лют.;
- История Азербайджана: В 3 т. Баку, 1958–63;
- Вопросы истории Кавказской Албании. Баку, 1962;
- Аджалов А. Шевченко в Азербайджані // Зб. пр. 15-ї наук. шевченків. конф. К., 1968;
- Співдружність літератур: Бібліогр. покажч. (1917–1966). Х., 1969;
- Гутиря В. С. З любов’ю у серці: [Про дружні взаємини вчених України та Азербайджану] // НТЕ. 1972. № 6;
- Багіров З. Братерство культур // Соц. культура. 1975. № 6;
- Білий П. Співробітництво України і Азербайджану у відбудові народного господарства (1921–1925 рр.) // УІЖ. 1979. № 1;
- Мурсалов М. Віхи братерства: [Про дружні взаємини між Україною і Азербайджаном] // Вітчизна. 1979. № 11;
- Українське товариство в Баку // ЛУ. 1989, 12 листоп.;
- Ахундов Р. Г. Економічне співробітництво України та Азербайджану в післявоєнний період (1945–1950 рр.) // Вісн. Київ. університету. Сер. Істор.-філол. науки. 1991. Вип. 4;
- Кочубей Ю. За «подвійний націоналізм» (Пам’яті Валерія Марченка) // ЛУ. 1992, 3 груд.;
- Яценко Н. Берегині зі стражденної землі // ВзУ. 1993. № 41;
- M. Ismayil. Azәrbaycan Tarihi. Baki, 1993;
- Дашдамиров А. Национальная идея и этничность: (Азерб. идея в этнокультур. интерьере). Москва, 1996;
- Арзуманлы В. Национальная политика и национальные меньшинства в Азербайджанской Республике // Расы и народы. 1997. № 24;
- Новрузов С. Г. Азербайджанская Республика: некоторые проблемы социально-политического развития государства. Москва, 1997;
- Черкасов А. В Азербайджане создается украинская община // Бакин. рабочий. 1997, 26 июня;
- Аббасов А., Алиев И., Бунятов Т. Азербайджанцы. Баку, 1998;
- Вашанов В., Магамедкиримов Я. Экономические реформы и экономические связи Республики Азербайджан // Маркетинг. 1998;
- Пархоменко А. А. Становление, или 90 лет спустя // Содружество. 1998, 21 февр.; Халимоненко Г. І. Історія турецької літератури. Т. 1. К., 2000.
Завантажити статтю
