Антропосоціогенез

Визначення і загальна характеристика

АНТРОПОСОЦІОГННЕ́З (від антропо... і лат. societas — спільнота, суспільство, грец. γένος — виникнення) — процес формування фізичного типу та соціальних якостей людини. Гомінізація тварин. предка людини відбувалась у взаємообумовленості з процесом становлення соц. форм організації люд. життєдіяльності. Тривалий у часі та розгалужений у просторі А. забезпечив перехід від еволюції органіч. природи до історії. А. — багатофактор. процес, у якому діяли екол., генет., поведінк. чинники, закони природ. добору під дедалі більшим впливом труд. діяльності, мови, свідомості, сусп. зв’язків та культур. норм. Результатом цього стали докорінна перебудова фіз. типу тварин. попередника людини, набуття ним таких біол. особливостей, як пряма хода, наявність вільного від жорстко визначених біол. функцій і тому поліфункціон. органа — руки та високорозвиненого гол. мозку. Біол. природа людини унікальна і співмірна не з певною екол. нішею, а з тим світом, що його творить сама людина. Теор. осягнення А. — це комплексна наук. проблема, яку вирішує широке коло природн. та гуманітар. наук. Водночас це проблема й філос., світоглядна, пов’язана з усвідомленням людиною своєї сутності, специфіки власного буття, своїх генет. зв’язків із природою. Найдавнішими й універс. шарами первіс. свідомості є космолог. та антропол. міфи — оповіді про виникнення світу та появу в ньому людини. У родовому суспільстві поширені уявлення про спорідненість кожного роду з певним тварин. чи рослин. предком, які свідчать про те, що на цьому етапі свого розвитку людина ще не протиставляє себе природ. світові. Світ. релігії, зокрема юдаїзм, християнство, іслам, вважають людину продуктом божествен. творіння. Вона докорінно відрізняється від усього природ., посідає в світі особл. місце, оскільки створена за образом та подобою Бога, наділена безсмертною душею, розумом і свободою волі, є істотою духовною. Наук. осягнення генези людини отримало знач. поштовх з появою теорії евол. розвитку органічного світу. Ч. Дарвін приділив велику увагу проблемі походження людини, переконливо довів спорідненість людини та антропоїдів за багатьма рисами і вказав на Африку як можливу прабатьківщину людини. Сучасна наука місцем гомінізації вважає Пд.-Сх. Африку, зону великих африкан. озер, що утворилися прибл. 5 млн рр. тому на місці великого рифового розлому. Саме тут 4–2 млн рр. тому були широко розповсюджені числ. види високорозвинених мавп, т. зв. австралопітекові. За характеристикою першовідкривача Р. Дарта, ці істоти жили на відкритому просторі, мали цілком пряму ходу, полювали на дрібних тварин, користувалися знаряддям з дерева, кістки та рогу; маса їхнього мозку була більшою, ніж у сучас. антропоїдів, і становила бл. 600 г. Деякі вчені вважають, що на основі цього виду можна побудувати теор. модель безпосеред. тварин. предка людини. Починаючи від 60-х рр., у Сх. Африці відкривають дедалі більше австралопітекових форм, одна з яких з масою мозку понад 600 г, що дістала назву Homo habilis — «людина вміла», вірогідно, була творцем т. зв. олдовайської кам’яної індустрії — перших штуч. знарядь із каменю (бл. 2,6 млн рр. тому). Наступна форма на шляху олюднення, що має заг. назву архантроп (пітекантропи, синантропи, гейдельберзька людина тощо), була поширена бл. 1 млн — 300 тис. рр. тому як у Африці, так і Європі та Азії. Архантропи виготовляли кам’яні знаряддя однак. форми — ручне рубило, навчилися користуватися вогнем, маса мозку в них становила бл. 1000 г. Палеоантропи (прогрес. та пізні неандертальці) були розповсюджені на тер. Старого світу 250–50 тис. рр. тому, виготовляли різноманітні спеціаліз. знаряддя (мустьєрська культура), будували захисні споруди, вміли не лише користуватися, а й добувати вогонь, маса їхнього мозку в окремих представників досягала бл. 1400 г. Яскравою ознакою їхньої культури є поховання, які, можливо, свідчать про усвідомлення палеоантропами таємничості смерті та виникнення у них уявлень про потойбіч. світ і відповід. переживань. 50–30 тис. рр. тому з’являється неоантроп — Homo sapiens, людина сучас. фіз. типу, яка створила універс. соц. форму спільної життєдіяльності — родову общину, міфи, магію, палеоліт. мистецтво. А. нерозривно пов’язаний із соціогенезом, становленням та закріпленням суто соц. зв’язків та відносин між індивідами в первіс. спільнотах. Вирішальне значення в цьому відігравала вироб. діяльність, праця, антропогенет. роль якої полягала у формуванні не стільки фіз. тіла людини, скільки «тіла соціуму», у перетворенні екол. поведінки окремих істот на екон. діяльність колективу. Одна із найважливіших форм вироб. діяльності — полювання — потребувала скоордин. дії багатьох індивідів, сприяла розвиткові комунікації між ними, зменшувала зоол. індивідуалізм самців, впливала на згуртування чоловіків у особл. соц. групу в колективі, розвивала спритність, кмітливість, спостережливість. Колект. добування засобів до життя вело й до колект. споживання, сприяючи зміцненню групи, а поділ праці зумовлював її диференціацію та ускладнення структури — стадо перетворювалося на соц. організм. Особл. роль при цьому відіграла поява перших універс. морал. норм — заборони вбивства представника свого колективу (кровного родича) та статевих зв’язків між представниками свого роду (інцесту). Виникнення екзогамії — соц. механізму регуляції власне біол. відносин, спрям. на фіз. відтворення людини,– сприяло подальшому як соц., так і фіз. розвитку людства. Установлення шлюб. зв’язків одного роду з ін. відкривало, з одного боку, шлях до їх об’єднання в ширші соц. спільноти (племена, союзи племен), а з другого — вело до ускладнення окремих соц. одиниць і подальшої диференціації на сім’ї. З боку фіз. розвитку екзогамія, порушуючи певну перевагу самця-вожака на продовження роду, що притаманне тварин. об’єднанням, сприяла широкому розповсюдженню різних генотипів у спільноті, варіабельності індивідів і водночас запобігала видовій диференціації людства. Так соціокультурні впливи в процесі гомінізації призвели, зрештою, до становлення людини як єдиного біол. виду, стихією існування якого є соціальність, а формами життєдіяльності — різноманітне культурне освоєння-творення світу.

Завантажити статтю