КОЛАЧЕ́ВСЬКИЙ Михайло Микола­йович (14(26). 09. 1851, хутір Калачівка по­близу с. Попівка, нині Онуфріївського ра­йону Кірово­градської обл. — 1907 (за інших даних — 1910–12), м. Кременчук, нині Полтавської обл.) — компози­тор, музично-громадський діяч. Брат С. Колачевського. Закінчив Ляйпцизьку консерваторію (Німеч­­чина, 1876; клас теорії і композиції Е.-Ф. Ріхтера, фортепіано — К. Рейнеке). Дипломну роботу — «Українську симфонію» — було виконано у концертному залі «Ґев­­андгауз» (Ляйпциґ, 1876). В Укра­­їні вона про­звучала 1901 у концертах Полтавського симфонічного оркестру під керівництвом Д. Ахшарумова у Полтаві, Кременчуці, Катерино­­славі (нині Дні­пропетровськ) та ін. Громадська діяльність повʼязана із Кременчуком, де родина Кола­­чев­­ських мешкала від 1855. Окрім музичної, мав юридичну освіту й працював у земстві: 1890–1900 — предводитель Кременчуцької земської управи, 1900–03 — почесний мировий суддя. Зробив значний внесок у роз­виток земських шкіл та лікарень. Провадив також інтен­­сивну музично-громадську діяльність, зокрема створив фортепі­­ан­не тріо й організовував камер­ні концерти. Після 1903 припинив службову діяльність у звʼязку з погірше­н­ням стану здоровʼя. Ноти більшості творів К. втрачено під час визвольних змагань 1917–21. На початку 1930-х років М. Грінченко від­на­йшов рукопис «Українсь­кої симфонії», що уві­йшла до репер­­туару багатьох симфонічних оркестрів. Цей твір вважають етапним у становлен­ні української симфонічної музики; йому властиве широке викорис­­та­н­ня в тематизмі українського фольклорного матеріалу (вияв естетики доби романтизму), по­єд­нане з класичними структурно-драматургічними засадами класицизму (зокрема, німецької ляйп­­цизької школи).