Ксилографія

Визначення і загальна характеристика

КСИЛОГРА́ФІЯ (від грец.  — зрубане дерево і …графія) — технічний різновид випуклої гравюри; ручний спосіб виготовле­н­ня образотворчих форм високого друку гравірува­н­ням малюнка на дереві; гравюра на дереві (дереворит, дереворіз); від­биток із гравюри на дереві. Друковану форму (кліше) створюють ручним гравірува­н­ням. У по­здовж. (обріз.) гравюрі волокна дошки паралельні її поверх­ні, роботу виконують загостреними кінцями ножів на дошці по­здовж. роз­пилу; можливості цієї техніки не­великі. На від­шліфов. поверх­ню дошки наносять малюнок, після чого лінії обрізають з обох боків гострим ножем, а тло вибирають широкими стамесками до глибини 2–5 мм; прокатують дош­ку фарбою і виконують від­тисне­н­ня на папері. Гол. інструмент К. — штихель, що дає можливість за­стосовувати найтонші й найрізноманітніші техніки. К. виконують тонкими щільними штрихами з роз­рахунком на їхню злитість у тонові плями різної світлосили. Форми, виготовлені способом К., витримують до 15 тис. від­битків. К. слугувала для створе­н­ня ілюстрацій та ре­­продукува­н­ня живопису і рисун­ку в книгах, журналах.

К. — найдавніша техніка гравюри, виникла у Китаї на­прикінці 6 ст. Там були ві­домі способи роз­множе­н­ня малюнка за допомогою кліше, вирізаного на дереві, камені чи глині. Набула пошире­н­ня в Кореї та Японії. У 14–17 ст. у Китаї інтенсивно роз­вивали книжк. гравюру світського змісту (іл. до істор. романів і пʼєс, трактатів про живопис тощо). Кін. 16 — 1-у пол. 17 ст. вва­жають періодом роз­квіту книжк. ілюстрації. Від поч. 17 ст. створювали кольор. гравюри (худож. пошт. папір, книжк. ілюстрації). У 18–19 ст. набув пошире­н­ня китай. лубок — «няньхуа» («новорічні картини»). Спочатку від­битки як у книзі, так і в лубку роз­фарбовували пензлем від руки або за трафаретом, часто й кольор. друк доповнювали роз­­фарбовува­н­ням уручну. Згодом К. зʼявилася в араб. країнах. У Зх. Європі К. виникла на­прикін­ці 14 ст., знач. пошире­н­ня набула на поч. 15 ст. Історики по­вʼязують це з початком виробництва паперу

В техніці К. друкували перші книжки Й. Ґутенберґа. Кож­ну сторінку книжки вирізували разом із текс­том та ілюстраціями; на­друковані таким чином книжки називали ксило­графічними. Перші ксило­графи майстерно використовували можливості лише чорного і білого кольорів. Для збагаче­н­ня гравюри засобами виразності й емоційності вина­йдено кольор. гравюру на дереві. Широко вжи­вана до кін. 17 ст. у книго­друкуван­ні техніка дереворізу — вирізува­н­ня різцями лінійно-штри­хового рисунка на дошці мʼяко­го дерева по­здовжнього роз­пилу.

На­прикінці 17 ст. зʼявилася техніка тонової гравюри грабштихелем на торцевій дошці попереч. роз­пилу стовбура дерева твердої породи — самшиту, горіха, пальми, граба, груші тощо. Торцева К. (гравюра на попереч. зрізі стовбура твердих порід; виконують на дошці з перпендикулярним до поверх­ні по­лотном, як осн. худож. засіб використовують світлотінь) впер­ше отримала ви­зна­н­ня 1775 у роботах англ. гравера Т. Бʼюїка, роз­по­всюдилася на поч. 19 ст. у європ. країнах. Це припинило під­йом і повністю витіснило по­здовжню гравюру, яку поновили на­прикінці 19 ст. у звʼязку з пошуками нових шляхів у мистецтві. Особливої популярності кольор. гравюра набула у Китаї та Японії. Спочатку гравюри на дереві в Японії роз­мальовували від руки, у 18 ст. виникли різноманітні способи кольор. К. Її високий рівень повʼязаний із творчістю таких ві­домих майстрів, як К. Утамаро, К. Хокусай, А. Хіро­сіґе. Вони справили знач. вплив на європ. мистецтво 19 ст., зокрема на франц. живопис. Від 2-ї пол. 19 ст. у К. стали від­творювати не лише рисунки, а й твори живопису. У 1890-х рр. вина­йдено більш оперативну й дешеву фотоцинко­графію, що витіснила К. із полі­графії. Однак тор­цева гравюра стала улюбленою технікою деревориту в творчості художників. Ф. Вал­лот­тон, П. Ґо­ґен, Е. Мунк, Е. Барлах від­кривали нові можливості К. Гравюри будували на комбінаціях паралел., часом одноманіт. штрихів, які пере­давали заг. тон картини, світло й тінь. Тонова гравюра 19 ст. пере­важно ре­продукційна, реміснича.

К. ві­дома в Україні (пере­важно на Волині та Галичині) від поч. 14 ст. Укр. старо­друки оздобле­ні різноманіт. гравюрами. Їхні автори часто приховувалися за ініціалами та скороч. під­писами. Повним іменем за­значали своє авторство львів. гравер 1630–40-х рр. Георгій (ієродиякон), Ілля (виконав 500 гравюр) та його учень Прокопій. До ви­даного дру­карнею Києво-Печер. лаври 1661 «Патерика Печерського» створ. титул. і фронтиспис., бл. 50 високохудож. сюжет. гравюр, чис­лен­ні за­ставки, кінцівки. Ді­йшли ві­домості про укр. ксило­графів Федора-дереворитника (працював у Києві між 1694–1724) та Самійла Адаманта (18 ст.). У 1-й пол. 17 ст. К. за­стосовували для оформле­н­ня та ілюструва­н­ня друков. книг. Гравюра стала популяризатором нових тем, сюжетів, іконо­графії, часто взятих із зх.-європ. джерел 16–17 ст. Але майстри видо­змінювали ори­гінал, прагнучи чіткості й простоти графіч. мови, до­ступ. і дещо наїв. худож. образу. Водночас укр. К. повʼязана з іконописом, що часто коректувало її художню форму, орієнтуючи на нац. традиції. Завдяки цьому ба­гато ілюстрована укр. книга стала знач. явищем у худож. культурі народу. К. майже забуто у 18–19 ст. (збереглися роботи київ. ієродиякона Севастяна). Умови для роз­витку укр. книжк. графіки у 19 ст. були над­звичай­но важкими, оскільки була забо­рона на друк літ-ри українською мовою. На­прикінці 19 ст. у рос. часописах «Нива», «Всемирная ил­люстрация» за рисунками А. Котляревського, В. Радомського, К. Трутовського, М. Зіновʼєва, І. Їжакевича, К. Крижицького, Х. Платонова місц. гравери виконували К.

У 1920-х рр. К. від­роджено. Мистецтву деревориту, при­йомам майстрів 16–17 ст. на­вчала від 1922 студентів С. Налепинська-Бойчук у спеціалізов. майстерні графіки Київ. худож. ін­ституту. Впливом давньої гравюри по­значені ранні роботи О. Сахновської («Че­рез кладку», 1927). У К. працюва­ли С. Ґебус-Баранецька, М. Жук, О. Кульчицька, Я. Музика, Н. Ха­севич та ін. У 20 ст. К. зберегла своє значе­н­ня майже виключно як техніка створе­н­ня худож. (станк. і книжк.) гравюр, екслібрисів. У 2-й пол. 20 ст. у техніці К. виконували іл. до книжок В. Касіян — до повісті «Борислав сміється» І. Франка (1948), В. Пере­вальський — іл. за мотивами поезій М. Рильського (1962), пʼєси «На­зар Стодоля» Т. Шевченка (1963), поеми «Прометей» А. Малишка (1967), зб. «Скіфський степ» Л. Че­реватенка (1970; усі — Київ); порт­рети І. Вишенського, Памва Бе­ринди, І. Федорова (усі — 1974), Ч. Айтматова (1983) та ін. І. Батечко створив цикл дереворитів, присвяч. Софії Київській, Ярославу Му­дрому, Києво-Печер. лаврі (1968–69), 14 шмуцтитулів до кн. «Софія Київська» (К., 1971); К. Козловський — серію гравюр для листівок із видами Києва та Канева. У 1960-і рр. у техніці К. виконували екслібри­си І. Батечко, Я. Гніздовський, М. Грепиняк, К. Козловський, С. Ку­курудза, М. Малишко, В. Ма­сик, В. Пере­вальський, В. Стеценко, М. Фрадкін та ін.

Літ.: Журов А. П., Третьякова Е. М. Гравюра на дереве. Москва, 1977; Очер­ки по истории и технике гравюр. Москва, 1987; Логвин Г. Н. З глибин. Гравю­ри українських старо­друків XVI–XVIII ст. К., 1990; Українська графіка XI — початку XX ст.: Альбом. К., 1994; Лагутенко О. Українська графіка першої тре­тини XX столі­т­тя. К., 2006; Белічко Н. Народні традиції в творчості Василя Пе­ревальського // Художня культура. Актуал. про­блеми. К., 2007. Вип. 4.

П. В. Нестеренко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю