Ксилографія

КСИЛОГРА́ФІЯ (від грец. – зрубане дерево і …графія) – технічний різновид випуклої гравюри; ручний спосіб виготовлення образотворчих форм високого друку гравіруванням малюнка на дереві; гравюра на дереві (дереворит, дереворіз); відбиток із гравюри на дереві. Друковану форму (кліше) створюють ручним гравіруванням. У поздовж. (обріз.) гравюрі волокна дошки паралельні її поверхні, роботу виконують загостреними кінцями ножів на дошці поздовж. розпилу; можливості цієї техніки не­великі. На відшліфов. поверхню дошки наносять малюнок, після чого лінії обрізають з обох боків гострим ножем, а тло вибирають широкими стамесками до глибини 2–5 мм; прокатують дош­ку фарбою і виконують відтиснення на папері. Гол. інструмент К. – штихель, що дає можливість застосовувати найтонші й найрізноманітніші техніки. К. виконують тонкими щільними штрихами з розрахунком на їхню злитість у тонові плями різної світлосили. Форми, виготовлені способом К., витримують до 15 тис. відбитків. К. слугувала для створення ілюстрацій та ре­продукування живопису і рисун­ку в книгах, журналах.

К. – найдавніша техніка гравюри, виникла у Китаї наприкінці 6 ст. Там були відомі способи розмноження малюнка за допомогою кліше, вирізаного на дереві, камені чи глині. Набула поширення в Кореї та Японії. У 14–17 ст. у Китаї інтенсивно розвивали книжк. гравюру світського змісту (іл. до істор. романів і п’єс, трактатів про живопис тощо). Кін. 16 – 1-у пол. 17 ст. вва­жають періодом розквіту книжк. ілюстрації. Від поч. 17 ст. створювали кольор. гравюри (худож. пошт. папір, книжк. ілюстрації). У 18–19 ст. набув поширення китай. лубок – «няньхуа» («новорічні картини»). Спочатку відбитки як у книзі, так і в лубку розфарбовували пензлем від руки або за трафаретом, часто й кольор. друк доповнювали роз­фарбовуванням уручну. Згодом К. з’явилася в араб. країнах. У Зх. Європі К. виникла наприкін­ці 14 ст., знач. поширення набула на поч. 15 ст. Історики по­в’язують це з початком виробництва паперу

В техніці К. друкували перші книжки Й. Ґутенберґа. Кож­ну сторінку книжки вирізували разом із текстом та ілюстраціями; надруковані таким чином книжки називали ксилографічними. Перші ксилографи майстерно використовували можливості лише чорного і білого кольорів. Для збагачення гравюри засобами виразності й емоційності винайдено кольор. гравюру на дереві. Широко вжи­вана до кін. 17 ст. у книгодрукуванні техніка дереворізу – вирізування різцями лінійно-штри­хового рисунка на дошці м’яко­го дерева поздовжнього розпилу.

Наприкінці 17 ст. з’явилася техніка тонової гравюри грабштихелем на торцевій дошці попереч. розпилу стовбура дерева твердої породи – самшиту, горіха, пальми, граба, груші тощо. Торцева К. (гравюра на попереч. зрізі стовбура твердих порід; виконують на дошці з перпендикулярним до поверхні по­лотном, як осн. худож. засіб використовують світлотінь) впер­ше отримала визнання 1775 у роботах англ. гравера Т. Б’юїка, розповсюдилася на поч. 19 ст. у європ. країнах. Це припинило підйом і повністю витіснило поздовжню гравюру, яку поновили наприкінці 19 ст. у зв’язку з пошуками нових шляхів у мистецтві. Особливої популярності кольор. гравюра набула у Китаї та Японії. Спочатку гравюри на дереві в Японії розмальовували від руки, у 18 ст. виникли різноманітні способи кольор. К. Її високий рівень пов’язаний із творчістю таких відомих майстрів, як К. Утамаро, К. Хокусай, А. Хіро­сіґе. Вони справили знач. вплив на європ. мистецтво 19 ст., зокрема на франц. живопис. Від 2-ї пол. 19 ст. у К. стали відтворювати не лише рисунки, а й твори живопису. У 1890-х рр. вина­йдено більш оперативну й дешеву фотоцинкографію, що витіснила К. із поліграфії. Однак тор­цева гравюра стала улюбленою технікою деревориту в творчості художників. Ф. Валлоттон, П. Ґо­ґен, Е. Мунк, Е. Барлах відкривали нові можливості К. Гравюри будували на комбінаціях паралел., часом одноманіт. штрихів, які передавали заг. тон картини, світло й тінь. Тонова гравюра 19 ст. переважно репродукційна, реміснича.

К. відома в Україні (переважно на Волині та Галичині) від поч. 14 ст. Укр. стародруки оздобле­ні різноманіт. гравюрами. Їхні автори часто приховувалися за ініціалами та скороч. підписами. Повним іменем зазначали своє авторство львів. гравер 1630–40-х рр. Георгій (ієродиякон), Ілля (виконав 500 гравюр) та його учень Прокопій. До виданого дру­карнею Києво-Печер. лаври 1661 «Патерика Печерського» створ. титул. і фронтиспис., бл. 50 високохудож. сюжет. гравюр, чис­лен­ні заставки, кінцівки. Дійшли відомості про укр. ксилографів Федора-дереворитника (працював у Києві між 1694–1724) та Самійла Адаманта (18 ст.). У 1-й пол. 17 ст. К. застосовували для оформлення та ілюстрування друков. книг. Гравюра стала популяризатором нових тем, сюжетів, іконографії, часто взятих із зх.-європ. джерел 16–17 ст. Але майстри видозмінювали ори­гінал, прагнучи чіткості й простоти графіч. мови, доступ. і дещо наїв. худож. образу. Водночас укр. К. пов’язана з іконописом, що часто коректувало її художню форму, орієнтуючи на нац. традиції. Завдяки цьому ба­гато ілюстрована укр. книга стала знач. явищем у худож. культурі народу. К. майже забуто у 18–19 ст. (збереглися роботи київ. ієродиякона Севастяна). Умови для розвитку укр. книжк. графіки у 19 ст. були надзвичай­но важкими, оскільки була забо­рона на друк літ-ри українською мовою. Наприкінці 19 ст. у рос. часописах «Нива», «Всемирная иллюстрация» за рисунками А. Котляревського, В. Радомського, К. Трутовського, М. Зінов’єва, І. Їжакевича, К. Крижицького, Х. Платонова місц. гравери виконували К.

У 1920-х рр. К. відроджено. Мистецтву деревориту, прийомам майстрів 16–17 ст. навчала від 1922 студентів С. Налепинська-Бойчук у спеціалізов. майстерні графіки Київ. худож. інституту. Впливом давньої гравюри позначені ранні роботи О. Сахновської («Че­рез кладку», 1927). У К. працюва­ли С. Ґебус-Баранецька, М. Жук, О. Кульчицька, Я. Музика, Н. Ха­севич та ін. У 20 ст. К. зберегла своє значення майже виключно як техніка створення худож. (станк. і книжк.) гравюр, екслібрисів. У 2-й пол. 20 ст. у техніці К. виконували іл. до книжок В. Касіян – до повісті «Борислав сміється» І. Франка (1948), В. Перевальський – іл. за мотивами поезій М. Рильського (1962), п’єси «На­зар Стодоля» Т. Шевченка (1963), поеми «Прометей» А. Малишка (1967), зб. «Скіфський степ» Л. Че­реватенка (1970; усі – Київ); порт­рети І. Вишенського, Памва Бе­ринди, І. Федорова (усі – 1974), Ч. Айтматова (1983) та ін. І. Батечко створив цикл дереворитів, присвяч. Софії Київській, Ярославу Мудрому, Києво-Печер. лаврі (1968–69), 14 шмуцтитулів до кн. «Софія Київська» (К., 1971); К. Козловський – серію гравюр для листівок із видами Києва та Канева. У 1960-і рр. у техніці К. виконували екслібри­си І. Батечко, Я. Гніздовський, М. Грепиняк, К. Козловський, С. Ку­курудза, М. Малишко, В. Ма­сик, В. Перевальський, В. Стеценко, М. Фрадкін та ін.

Літ.: Журов А. П., Третьякова Е. М. Гравюра на дереве. Москва, 1977; Очер­ки по истории и технике гравюр. Москва, 1987; Логвин Г. Н. З глибин. Гравю­ри українських стародруків XVI–XVIII ст. К., 1990; Українська графіка XI – початку XX ст.: Альбом. К., 1994; Лагутенко О. Українська графіка першої тре­тини XX століття. К., 2006; Белічко Н. Народні традиції в творчості Василя Пе­ревальського // Художня культура. Актуал. проблеми. К., 2007. Вип. 4.

П. В. Нестеренко

Рекомендована література

1. Журов А. П., Третьякова Е. М. Гравюра на дереве. Москва, 1977;
   Google Scholar Internet
2. Очер­ки по истории и технике гравюр. Москва, 1987;
   Google Scholar Internet
3. Логвин Г. Н. З глибин. Гравю­ри українських стародруків XVI–XVIII ст. К., 1990;
   Google Scholar Internet
4. Українська графіка XI – початку XX ст.: Альбом. К., 1994;
   Google Scholar Internet
5. Лагутенко О. Українська графіка першої тре­тини XX століття. К., 2006;
   Google Scholar Internet
6. Белічко Н. Народні традиції в творчості Василя Пе­ревальського // Художня культура. Актуал. проблеми. К., 2007. Вип. 4.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

завантажити статтю