Короп

КО́РОП — селище міського типу Чернігівської області, райцентр. Зна­­ходиться за 128 км від обласного центру, за 23 км від залізничної станції Алтинівка та за 3 км від р. Десна (притока Дніпра). Площа 10,2 км². Населе­н­ня 5690 осіб (2001, складає 99,0 % до 1989), пере­важно українці. На околицях К. виявлено стоянку та поселе­н­ня Короп ІІІ періоду мезоліту–брон­­зи (8–2 тис. до н. е.), поселе­н­ня неоліту (5 тис. до н. е.), бронзи (2 тис. до н. е.), словʼян (3–5 століть), періоду Київської Русі (10–13 століть). На місці сучасного смт деякі дослід­­ники локалізують м. Хоробор, яке вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1153. Хоробор входив до складу Новгород-Сіверського князівства, після захопле­н­ня військами Батия — Брянського князівства. Від 2-ї половини 14 до кінця 15 столі­т­тя — у складі Великого князівства Литовського, після ли­­товсько-московської вій­ни 1500–03 — Російської держави. У середині 16 столі­т­тя тут було близько 100 дворів. Від кінця 16 столі­т­тя — сучасна назва. За Деулінським пере­­­мирʼям 1618 — під владою Поль­­щі. Від 1635 — волосний центр Нов­­город-Сіверського повіту Чернігівського воєводства. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмель­­ницького. Від 1659 — сотен­не містечко Ніжинського полку. В цьому ж році К. був спалений під час боїв проти прихильників геть­мана І. Виговського. 1669 геть­ман Д. Много­грішний (народився у К.) звільнив міщан від сплати податків на 5 років. У остан­ню третину 17 столі­т­тя Коропська сотня під­порядковувалася без­посередньо геть­манові. Від 1672 у містечку базувалася козацька артилерія. Від 1718 К. — у власності геть­мана І. Скоропадського, 1727 знову став артилерійською базою. У 1-й половині 18 столі­т­тя на­дано Маґдебурзьке право. У той час — один із важливих торгових центрів Чернігівщини. Були досить роз­винуті шкіряне та гончарне виробництва. На­прикінці 18 столі­т­тя налічувалося 825 дворів. Від 1782 — повітів місто Новгород-Сі­­верського намісництва, від 1802 — во­­лосний центр Кролевецького повіту Чернігівської губернії. 1866 було 805 дворів, мешкало 5007 осіб, діяло парафіяльне училище, працювали 3 миловарні, 4 цегельні заводи, від­бувалося 3 ярмарки на рік; 1897 — 1445 дворів, 8587 жителів, міське 2-клас­­не училище, винокурний завод, 4 ярмарки на рік. 1913 працювали 5 цегельних і 2 крохмальні заводи, млин, крупорушка.

У 19 — на початку 20 столі­т­тя у К. близько половини населе­н­ня складали євреї. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася (більшовицьку оста­­точно встановлено у лютому 1919). У 1923–62 та від 1965 — райцентр. Від 1932 — у складі Чернігівської області. Від 1924 — селище міського типу. Низка мешканців за­знала сталінських ре­пресій. 1939 населе­н­ня складало 6250 осіб, діяли 2 школи й агротехнікум. Від 28 серпня 1941 до 4 вересня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювало 1306 жителів, з них 470 загинуло. Окупанти вбили 198, вивезли на примусові роботи до Німеч­чини 69 жителів. 1959 мешкало 4,9 тис., 1970 — 5,2 тис., 1979 — 5,4 тис., 1989 — 5,7 тис., 1999 — 5,7 тис. осіб. Нині працюють під­приємство з виробництва металевих кон­струкцій, газифікаційних труб і різних видів плитки «Газбудсервіс», корпорація з виготовле­н­ня мʼяких і корпусних меблів «Проун». У К. — загальноосвітня школа, дитсадок; ра­йон­ний Будинок культури, центральна ра­йон­на і ра­йон­на дитяча бібліотеки, центр дитячої творчості, дитяча музична школа, клуб-кінотеатр, культурно-спортивний комплекс «Апол­лон», Коропський регіональний історико-археологічний музей, Кибальчича М. Коропський меморіальний музей (присвячений революціонеру-народовольцю, винахіднику М. Кибальчичу, роз­ташований у будинку, де він народився та виріс; 1881 засуджений до страти за роз­робле­н­ня вибухового при­строю, від якого загинув цар Олександр ІІ, очікуючи викона­н­ня вироку, спроєктував перший у світі ре­активний літальний апарат); центральна ра­йон­на лікарня; готель; від­діле­н­ня 5-ти банків; парк імені М. Кибальчича. Виходить газета «Нові горизонти». При ра­йон­ному Будинку культури функціонують народний хоровий колектив «Калиновий цвіт» і народний духовий оркестр.

На­прикінці 19 столі­т­тя у К. діяло 9 православних церков — Троїцька (1716), Іл­лінська (будівництво роз­почато на­прикінці 17 столі­т­тя, завершено у 1750–60-х роках), Вознесенська (1764), Пре­­ображенська (1790), Воздвиженська (1797), Покровська (1799), Михайлівська (1837), Феодосіївська (1880) та Успенська (1890). Донині збереглися Феодосіївська (роз­ташовані екс­позиції історико-археологічного музею), Іл­лінська (у напів­зруйнованому ви­гляді; по­страждала під час 2-ї світової вій­ни, верх­ня частина була ро­зі­брана; нещодавно частково від­новлені пере­кри­т­тя), Успенська і Вознесенська (обидві — діючі). Є синагога (нині не діє) та будинок, споруджені в 19 століт­ті. Встановлено памʼятники Т. Шевченку, М. Кибальчичу, меморіал «Скорботна мати» (на честь коропчан, які загинули на фронтах 2-ї світової вій­ни), памʼятний знак воїнам-афганцям. Серед видатних уро­­дженців також — мово­знавці Т. Баймут і І. Бондаренко; художники К. Головачевський (1735–1823), Г. Васько та І. Вась­­ков (обидва — 19 столі­т­тя), майстер художньої кераміки П. Дубинський; церковний діяч РПЦ Тихон (Якубовський; 18 столі­т­тя); військовий діяч, Герой Радянського Союзу С. Руденко. Від 1773 мешкав у К. та був його городничим архітектор М. Мосцепанов. Тут похований брат Марка Вовчка — письмен­ник Д. Вілінський (проживав у К. від 1870-х років).