Культ

КУЛЬТ (від лат. cultus — до­гляд, поклоні­н­ня) — повʼязані із віро­сповід­ними уявле­н­нями вірян (що сформовані у догматах релігійних, канонах, міфах, традиціях, правилах тощо) та виконані за допомогою специфічних предметів і символів у певній послідовності (системі) дії кліриків та спеціально на­вчених вірян. Ці дії, як правило, спрямовані на вшанува­н­ня, спонука­н­ня до викона­н­ня прохань, умилостивле­н­ня чи ви­окремле­н­ня певних предметів, осіб, реальних або фантастичних істот, яким приписують над­природні властивості. Їхньою кінцевою метою є задоволе­н­ня релігійних потреб, а також регламентація побуту чи знакових подій життя субʼєктів культової діяльності. Завдяки роз­витку церковного мистецтва релігійний культ може задовольняти й естетичні потреби вірян. 

Класифікація культів над­звичайно різноманітна, зокрема роз­різняють магію (чаклунство), умилостивлюючий (пропиціальний), традиційний, нетрадиційний, конфесійно зорієнтований, специфічний культ (залежить від особливостей божества чи явища та очікуваного результату), культ предків, родючості, святих, Верховної істоти. Релігійний культ має тенденцію до етноконфесійного зорієнтува­н­ня, по­стійно апробовується на практиці та за необхідності може модифікуватися. Культові дії за­звичай виконують у спеціальних місцях, насамперед у культових спорудах (синагогах, церквах, костелах, мечетях, мандірах, пагодах, молитовних будинках та ін.). 

Від­повід­но до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991) в Україні богослужі­н­ня, релігійні обряди, церемонії та процесії до­зволено без­пере­шкодно проводити в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, у місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах та будинках громадян, а також в установах, організаціях і на під­приємствах з ініціативи їхніх трудових колективів і за згодою адміністрації. У деяких богословських чи філософсько-релігіє­знавчих класифікаціях терміном «культ» по­значають релігійний напрям специфічної спрямованості, якому, як правило, притаман­ні де­структивний характер або ошуканство; у пере­носному значен­ні — нерелігійне чи псевдорелігійне вшановува­н­ня когось чи чогось (культ особи, грошей, ро­зуму, культовий митець, твір мистецтва тощо).

О. Н. Саган

Завантажити статтю