Культура етнічна

КУЛЬТУ́РА ЕТНІ́ЧНА — культура, початковим джерелом якої є колективна творчість певної етнічної спільноти. У скла­ді К. е. — спосіб життя, світогляд, мова, народне мистецтво. Було б хибно ототожнювати К. е. з «низь­кою» культурою (не потребує спец. під­готовки, «школи»), проти­ставляючи її профес. культурі. Колективна творчість є лише першоджерелом К. е.: з одного боку, вона впливає на профес. культуру, з ін. — за­знає її впливу. Тому у сучас. су­спільствах К. е. не існує від­окремлено від профес. культури, а є її складником, етніч. серцевиною, що знач. мірою ви­значає самобутність нац. культури у нац. державах. К. е. — жит­тєвий світ, який охоплює все, що дана спіль­нота колективно створює як до­даток до природ. оточе­н­ня: спо­соби поведінки та виробництва, сусп. установи, мову, етносимволіку, міфи, ритуали, художню творчість. Хоча природне оточе­н­ня впливає на характер К. е., але спільнота творить свій жит­тєвий світ у наяв. просторі свободи. Це є джерелом унікальності будь-якої К. е. та причиною від­мін­но­стей у К. е. тих спільнот, які жи­вуть в однакових природ. умо­вах. Вважають, що наявність «школи» є не обовʼязковою для творе­н­ня К. е., але навіть на початк. стадіях творе­н­ня К. е. важливу роль ві­ді­гравало індивід. навч. (пере­дача знань та умінь від батька, матері до дитини). Важливу роль у творен­ні К. е. ві­ді­гравали індивід. таланти, хоча їхні витвори (міф, епос, казка, пісня, мотиви зображе­н­ня) за­знавали колектив. доопрацюва­н­ня. Автентич. фольклор пере­важно ро­зуміють як вихопле­н­ня певного мист. артефакту у тому ви­­г­ляді, як він зберігся в певному часі й місці, але на­справді етнокультурні витвори за­знавали без­перерв. модифікацій у часі і просторі. Хоча спів­від­ноше­н­ня між збереже­н­ням та оновле­н­ням у процесі істор. змін у народів було різним, але навіть у тих народів, у яких пере­важає збе­реже­н­ня над оновле­н­ням, К. е. не залишалася цілком не­змін­ною. У період становле­н­ня європ. націй попередні етноплемін­ні ідентифікації за­знали радикал. пере­творень, наслідком чого стала поява нових етнокультур. утворень, які сьогодні по­значають терміном «етнічні на­ції» («культурні нації» у термінології нім. історика Ф. Майнек­ке). Культуру етніч. націй не можна вважати такою, що не за­знала впливу профес. культури та політ. дій; звідси стає зро­зумілим, що К. е. в сучас. су­спільствах не зводиться до «нар. творчості» — вона існує у ви­гляді модифіков. успадкувань, які складно від­­­­окремити від профес. культури. Сучасне профес. мистецтво, яке використовує певні елементи К. е. в новому контекс­ті, не тіль­ки продовжує життя К. е. і здатність її виживати в сучас. світі, а містить викори­ста­н­ня К. е., по­вʼязані з її кращим осмисле­н­ням, проникне­н­ням у деякі приховані її архетипи, вони є певними мист. інтер­претаціями. Отже, ро­зумін­ня автентичності як деякої одно­значності є хибним. Приміти­візація К. е. загалом чи окремих її артефактів повʼязана з інтер­претацією, прихованою за способом буття К. е. в даній нації, та її викори­ста­н­ням. Коли говорять зневажливо про «шароварщину», «гопак» чи «рушник», то йдеться не про самі ці речі чи К. е. загалом (хоча іноді і на це прагнуть натякати), а про спосіб викори­ста­н­ня артефактів. Будь-яку річ можна ви­ставити на посміховище невмілим, недореч. її викори­ста­н­ням. К. е. — предмет дослідж. культур. антропології, етнології та етнографії (попри їхню тісну повʼя­заність, вказують, що етнологія пере­важно теоретична, а етно­графія здебільшого описова; ма­ють значе­н­ня і нац. від­мін­ності у викори­стан­ні цих термінів). У СРСР як теор., так і описові аспекти ви­вче­н­ня етнічності обʼєд­нували під на­звою «етно­графія».

Завантажити статтю