Етнографія

Визначення і загальна характеристика

ЕТНОГРА́ФІЯ (від етно… і …графія) — наука, що досліджує культурно-побутові особливості народів, їхнє походже­н­ня, територіальне роз­міще­н­ня та між­етнічні взаємини. У світі й Україні паралельно використовують термін «етнологія» (насамперед щодо теоретичного аспекту ви­вче­н­ня культури та побуту). У деяких словʼянських мовах вживають кальковані терміни «народо­знавство», «народоведение», «народопис», «людино­знавство». В англомовних країнах від­повід­ником Е. є «соціальна антропологія» (Велика Британія) та «культурна антропологія» (США). 

Історія української Е. сягає часів Київської Русі. Цікаві ві­домості про українців зафіксовано у давньорус. памʼятці «Повість минулих літ». У серед. 17 ст. зʼявилися перші свідче­н­ня про українців як окремий народ (ві­домості іноземців — А. Контаріні, З. Герберштайна, П. Алеп­пського, П. Шевальє, Ґ. де Боплана), у 17–18 ст. — праці І. Гізеля («Синопсис», К., 1674), поет. твори К. Зиновʼєва, літопис Г. Грабʼянки, нариси Я. Марковича і М. Антоновського. Екс­педиц. матеріали збирали Й. Гюльденштедт, Ф. Туманський. На поч. 19 ст. сформувалися культурно-просвітн. центри в Полтаві, Одесі, Ніжині, Харкові. Багатий етногр. матеріал містять топогр. описи Черніг. (автор О. Шафонський) та Харків. намісництв (обидва — 1780), «Летописное повествование о Малой Рос­сии, ее народе и рас­сказах вообще» О. Ріґельмана (К., 1847). Під­несе­н­ня етногр. діяльності на українських землях повʼязане з Рос. геогр. товариством, за про­грамою якого П. Чубинський видав «Труды этно­графическо-статистической экспедиции в Западно-Рус­ский край» (С.-Петербург, 1872–76, т. 1–7), а також роботою Комісії для опису губерній Київ. навч. округу. Серед праць її чл. — «Статистическое описание Киевской губернии» Д. Журавського (С.-Петербург, 1852, т. 1–3), «Обычаи, поверья, кухня и напитки малорос­сиян» М. Маркевича (К., 1860). 

У 2-й пол. 19 ст. етно­графічні ві­домості подавали у своїх дослідже­н­нях члени Харківського історико-філолологічного товариства — П. Єфименко, М. Сумцов, В. Іванов, П. Іванов, Д. Багалій. Ви­дано роботи «О народной одежде и убранстве русинов…» (С.-Петербург, 1877) Я. Головацького, «Ку­старные промыслы сельских сословий Полтавской губернии» (П., 1885, вып. 1; 1887, вып. 2) В. Василенка, «Народное акушерство в Южной Руси» (1889) Ю. Талько-Гринцевича. Ви­вчен­ню культури й побуту українців значну увагу приділяли музеї: Харків. міський худож.-пром. і етногр., В. Тарновського у Чернігові, Київський промислово-мистецький, Катеринославський громадський музей старожитностей (нині Дні­провський історичний музей, 1902 його очолив Д. Яворницький). 

На­прикінці 19 ст. провід­ним етно­графічним центром став Львів, де в НТШ 1898 створено Етно­графічну комісію. Активну участь у її діяльності брали І. Франко, М. Павлик, В. Гнатюк, В. Шухевич; засн. друк. органи — «Етно­графічний збірник» (1895) та «Матеріали до українсько-руської етнології» (1899). Ф. Вовк на поч. 20 ст. опублікував ґрунтовні узагальнювальні нариси «Антропологічні особливості українського народу» й «Етно­графічні особливості українського народу» в енциклопед. вид. «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (С.-Петербург, 1914, т. 1; 1916, т. 2). Після проголоше­н­ня Української Держави у системі ВУАН організовано перші держ. етногр. заклади. 

До від­кри­т­тя 1936 Ін­ституту українського фольклору (нині ІМФЕ НАНУ) культуру та побут населе­н­ня ви­вчали комісії, кабінети і музеї, зокрема Етно­графічна Комісія ВУАН, Комісія крає­знавства з етно­графічними секціями, Музей антропології та етнології у Києві (у 1920-х рр. — провід­ний науково-дослідний і культурно-освітній центр). У діяльності остан­нього значну роль ві­діграли О. Алешо, А. Носів, А. Онищук, Л. За­глада, Л. Шульгина. Етногр. Комісія видала низку часописів («Етно­графічний вісник», 1925–32, 10 кн.; «Бюлетень Етно­графічної Комісії ВУАН», 16 ч.; «Матеріали до етнології», 3 т.), виробила про­грами для збира­н­ня етногр. матеріалів. У 1920-х рр. створ. спеціалізов. музеї з етногр. від­ділами, діяли Всеукр. етногр. товариство, Комісія з ви­вче­н­ня звичаєвого права в Україні. Народо­знавчі пита­н­ня роз­глядали в етногр. секції при Комісії крає­знавства ВУАН, Культурно-істор. комісії та Від­ділі примітив. культури. Успішно роз­почата робота трагічно обірвалася з поч. сталін. ре­пресій. Багато етно­графів без­під­ставно звинувачено у бурж. націоналізмі й ре­пресовано. 1933 під гаслом реорганізації ВУАН етногр. заклади ліквідовано. 

Українська Е. мала певні досягне­н­ня за межами УРСР. 1926–45 у складі Українського наукового ін­ституту в Берліні діяв від­діл української етно­графії та регіональних студій, очолюваний З. Кузелею. Серед публікацій цього Ін­ституту — етногр. праці В. Петрова та П. Коваліва. У періодиці опубл. стат­ті Л. Білецького, В. Щербаківського, П. Одарченка, С. Килимника, О. Воропая, Ю. Сенька, А.-Г. Горбач, П. Зварича, О. Береста, Є. Онацького, І. Сидорука, В. Лева, Л.-К. Бурачинської-Рудик, Д.-М. Горняткевича, І. Огієнка. Серед вид. більшого обсягу — дослідж. «Історія української літератури» (Ауґсбурґ, 1947) Л. Білецького, зі словʼян. фольклору Канади (1958) Я.-Б. Рудницького та «Дохристиянські вірува­н­ня українського народу» (Він­ніпеґ, 1965) І. Огієнка. Окремі дослідже­н­ня з Е. вміщено в публікаціях Канадського ін­ституту укр. студій, Українського ін­ституту при Гарвардському університеті, каф. україністики при Університеті Альберти в Канаді та УВАН. Велика заслуга у від­роджен­ні Е. в УРСР післявоєн. часу належить М. Рильському та К. Гуслистому, які сприяли роз­гортан­ню етногр. досліджень. 

У працях українських етно­графів цього періоду значне місце від­ведено теорії та історії етно­графічної науки, найважливіші стосувалися про­блем етногенезу та етнокультурних звʼязків українського народу: «Гео­графічне роз­міще­н­ня народів в Українській РСР з Картою сучасного етнічного складу населе­н­ня УРСР» (1966) та «Развитие межэтнических связей на Украине» (1976) В. Наулка, «До пита­н­ня про утворе­н­ня української нації» (1967) К. Гуслистого, «Населе­н­ня Українських Карпат ХV–ХVІІІ ст.» (1976) Ю. Гошка (усі — Київ). Історіо­графічні пита­н­ня Е. від­ображено у працях «Нариси з історії української етно­графії та російсько-українських етно­графічних звʼязків» (1974) В. Горленка та «Україна в дослiдже­н­нях польських етно­графiв ХIX ст.» (1976; обидві — Київ) З. Болтарович. Узагальнююче дослідж. «Украинцы» ви­дано у серії «Народы мира» (Москва, 1964). 

Опубліковано колективні моно­графії, присвячені історико-етно­графічним ра­йонам України та важливим етно­графічним про­блемам: «Древнее жилище народов Восточной Европы» (1975), «Карпатский сборник» (1976), «Культурно-бытовые процес­сы на юге Украины» (1979; усі — Москва), «Бойківщина: Істор.-етногр. дослідж.» (1983), «Етно­графія Києва і Київщини. Традиції і сучасність» (1986; обидві — Київ), «Этно­графия восточных славян» (Москва, 1987), «Гуцульщина: Істор.-етногр. дослідж.» (Л., 1987), «Обществен­ный, семейный быт и духовная культура населения Полесья» (Минск, 1987), «Полесье: Материал. культура» (К., 1988). Укладено, але не ви­дано фундаментальний «Історико-етно­графічний атлас України». 

Особливості господарської діяльності та матеріальної культури українців від­ображено у працях «Народна землеробська техніка українців» (1971) В. Горленка, І. Бойка та О. Куницького, «Полонинське господарство Українських Карпат другої пол. ХІХ — 30-х рр. ХХ ст.» (1978) М. Мандибури, «Художня тканина західних областей УРСР» (1979) С. Сидорович, «Сучасні художні тканини Українських Карпат» О. Никорак, «Украинская народная одежда. Среднее Подне­провье» (обидві — 1988) Т. Ніколаєвої, «Український народний одяг: Етногр. слов.» (1995; усі — Київ) К. Матейко. 

Про­блемам громад. та сімей. побуту присвяч. кн. «Громадський побут українського селянства» О. Кувеньової, «Сімейний побут і звичаї українського народу: Істор.-етногр. нарис» О. Кравець (обидві — 1966), «Нариси народної весільної обрядовості на Україні» (1974) Н. Здоровеги, «Новорічні свята українців: Традиції і сучасність» (1978) О. Курочкіна, «Карто­графирование явлений духовной культуры: По материалам родил. обрядности украинцев» (1981) Н. Гаврилюк, «Берегиня» (1987) та «Покуть» (1992) В. Скуратівського, «Весільні звичаї та обряди на Україні: Істор.-етногр. дослідж.» (1988; усі — Київ) В. Борисенко. 

Серед праць про народне харчува­н­ня — моно­графії «Українська народна кулінарія» (1977) Л. Артюх та «Народне харчува­н­ня українців Карпат в кiнцi XIX — на початку XX ст.» (1979; обидві — Київ) Т. Гонтар.

Характер роз­витку української Е. об­умовлений комплексом конкретно-історичних і соціокультурних об­ставин 1990-х рр. — поч. 21 ст. Головними етно­графічними (етнол.) закладами України нині є ІМФЕ НАНУ (Київ), Ін­ститут народо­знавства НАНУ (Львів), у складі якого створено 2000 Ін­ститут керамології (смт Опішня Зіньків. р-ну Полтав. обл.). Значну роботу проводять Музей етно­графії та худож. промислу, від­діл памʼяток духов. культури Ін­ституту укр. архео­графії та джерело­знавства НАНУ (Київ), Центр україно­знавства при Київ. університеті. У Київ., Львів., Одес., Чернів., Прикарп. (Івано-Франківськ) університетах уведено спеціалізацію з народо­знавства та створ. від­повід­ні кафедри. Опубл. під­ручники й навч. посібники «Культура і побут населе­н­ня України» (К., 1991; 1993) В. Наулка, «Українське народо­знавство» (1993), «Етно­графія України» (1994; обидва — Львів), курси лекцiй «Українська етно­графiя» (1994) та «Етнiчнiсть та етнiчна iсторiя України» (1995; обидва — Київ) А. Пономарьова, «Етнологія: Навч. посіб.» (Уж., 1998) М. Тиводара, «Вступ до етнопедагогіки» (2004), «Етнологія» (2006) В. Кафарського і Б. Савчука, «Українська етнологія» (2007; усі — Київ) В. Борисенко. Фаховими часописами з Е. є «Народна творчість та етно­графія» (засн. 1925), «Народо­знавчі зошити» (від 1995) та «Український керамологічний журнал» (від 2001). Тематичні роз­діли з Е. подають у ж. «Берегиня», «Родовід», «Памʼятки України: історія та культура», «Памʼять століть», «Словʼянський світ», г. «Народо­знавство», «Жива вода» та ін.

Значну роботу з ви­вче­н­ня культури та побуту насел. здійснюють спів­роб. Музею нар. архітектури та побуту України (Київ), Музею нар. архітектури та побуту (Львів), Нац. істор.-етногр. заповід­ника «Пере­яслав» (м. Пере­яслав-Хмельницький Київ. обл.), Закарп., Косів., Чернів. музеїв нар. архітектури та побуту, а також музею у с. Крилос Галиц. р-ну Івано-Фр. обл., Музею лісо­сплаву на р. Чорна (Між­гір. р-н) та «Лемків. садиба» (Пере­чин. р-н; обидва — Закарп. обл.), Музею археології та етнології Пд. України при Одес. університеті, Нац. музею-заповід­ника укр. гончарства в смт Опішня. Після здобу­т­тя незалежності значно роз­ширено історіогр. базу етногр. дослідж. за рахунок публікацій праць дослідників кін. 19 ст. — 1920–30-х рр., які були недо­ступними через ідеол. чин­ники. 

У науковий обіг уведено фундаментальні дослідже­н­ня Ф. Вовка, публікації П. Чубинського, М. Сумцова, В. Гнатюка, П. Литвинової-Бартош, Т. Рильського, З. Кузелі, М. Маркевича, В. Милорадовича, П. Іванова, І. Франка, П. Єфименка, Х. Ящуржинського, Р.-Ф. Кайндля, В. Шухевича, М. Грушевського. Ви­йшли друком праці ре­прес. спів­роб. Етногр. Комісії при ВУАН Л. Шульгиної, Ю. Па­вловича, К. Грушевської, С. Таранушенка, етнодемо­графів А. Хоменка, М. Черлюнчакевича, антропологів А. Носова, О. Алешо та ін. Пере­ви­дано публікації авторів укр. зарубіж­жя, зокрема «Звичаї нашого народу: Етногр. нарис» (Мюнхен, т. 1, 1958; т. 2, 1966; К., 1991) О. Воропая, моно­графію «Ілюстрована історія Лемківщини» (Нью-Йорк, 1964) Ю. Тарновича, книги С. Килимника та І. Огієнка, праці С. Рудницького і В. Кубі­йовича з етнічної гео­графії, Г. Ващенка, В. Яніва, І. Мірчука, Ю. Липи з етнопедагогіки та етнопсихології. Важливою подією у су­спільному житті України став вихід історико-етно­графічної праці «Українці» (К.; Опішня, 1999, т. 1–2), яке завершило працю кількох поколінь вчених (у скороченому викладі російською мовою опубл. 2000 у серії «Народы и культуры», що видає Ін­ститут етнології та антропології РАН у Москві). 

Продовжено ви­вче­н­ня історичних етно­графічних ра­йонів України з по­гляду теоретичного об­ґрунтува­н­ня їхніх ареалів, водночас ви­йшли дослідже­н­ня за окремими регіонами: «Українське Поліс­ся» («Київське Поліс­ся», К., 1994, вип. 1; «Овруч­чина», 1999, вип. 2), «Холмщина і Під­ляш­шя» (К., 1997), «Народо­знавство Одещини: Під­руч.» (О., 1998) В. Кушніра, «Етно­графія Буковини» (Чц., 1998–2004, т. 1–3) Г. Кожелянка, «Поді­л­ля: Істор.-етногр. дослідж.» (К., 1999, т. 1; 2002, т. 2). Значну увагу приділено про­блемам етногенезу та етніч. історії, набула пошире­н­ня за­пропонована М. Грушевським концепція походже­н­ня українського народу, базована на ідеї його авто­хтон­ності (у рад. історіо­графії панівною була концепція, що повʼязувала формува­н­ня українського народу з Давньорус. державою 9–12 ст.; див. Давньоруської народності концепція). Цій тематиці присвяч. праці «Етногенез та етнічна історія населе­н­ня Українських Карпат» (Л., 1997, т. 1; 2006, т. 2), «Хто і від­коли живе в Україні» (1998) В. Наулка, «Антропологічний склад українського народу: Етногенет. аспект» (2000) С. Сегеди, «Етногенез українців» В. Балушка, «Від склавинів до української нації» Л. Залізняка (обидві — 2004), «Історичні витоки українського народу» В. та Я. Баранів (2005; усі — Київ), «Етногенеза українців: спроба теор. кон­струкції» (Л., 2006) С. Павлюка.

Важливим джерелом етно­графічних знань є матеріали польових досліджень Історико-культурологічної екс­педиції, яка за доруче­н­ням Міністерства України з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту населе­н­ня від наслідків Чорнобильської ката­строфи ви­вчала обʼєкти культури, що опинилися під за­грозою знище­н­ня. Також проведено комплексні екс­педиції з метою ви­вче­н­ня українців Далекого Сходу і суміж. регіонів РФ. Етногр. і фольклорні матеріали збирають під­роз­діли провід. етнол. закладів у Миколаєві, Херсоні, м. Словʼянськ (Донец. обл.), Хмельницькому, Івано-Франківську та ін. Укр. науковці беруть участь у між­нар. екс­педиціях, зокрема спільно з вченими Ін­ституту етнології та культур. антропології Варшав. університету, Ін­ституту між­етніч. дослідж. АН Молдови (Кишинів). 

Значну роботу з впровадже­н­ня у науковий обіг архівних джерел з культури та побуту українського народу виконують науковці Ін­ституту української архео­графії та джерело­знавства НАНУ (Київ). Опубліковано альбоми Д. де ля Фліза (К., 1996, т. 1; 1999, т. 2), епістолярну спадщину українських етнологів. У роки незалежності продовжено ви­вче­н­ня традиц. обʼєктів етногр. науки. Це від­ображено у моно­графіях «Традиційне хліборобство України: агротех. аспект» (1991) С. Павлюка, «Етно­графія українського гончарства» (1993; обидві — Київ) та «Українська академічна керамологія ХХІ ст.» (Опішня, 2007) О. Пошивайла, «Українська вишивка» Т. Кара-Васильєвої, «Традиційні чоловічі убори українців» Г. Стельмащук (обидві — 1993), «Українські деревооб­робні промисли» (1997) Є. Шевченка, «Історія українського костюма» (1997) та «Український костюм: надія на ренесанс» (2006) Т. Ніколаєвої, «Традиційна українська кухня в народному календарі» (2006) Л. Артюх, «Українські народні жіночі прикраси ХІХ — початку ХХ ст.» (2007; усі — Київ) Г. Врочинської, «Житло та довкі­л­ля: будівельні традиції українців Карпат» (Л., 2007) Т. Файник. 

Зро­стає інтерес до культури та побуту різних соціально-професійних груп міського населе­н­ня, що засвідчують праці «Світ середньовіч­чя в обрядності українських цехових ремісників» (1993) В. Балушка та «Україна: етнокультурна мозаїка» (2006; обидві — Київ) О. Боряк. Особливості матеріальної культури або господарської діяльності аналізують в аспекті духовності людини, обрядовості, етнічної символіки, норм поведінки, вірувань, семантики: «Гончарство Лів­обережної України ХІХ — поч. ХХ ст. і від­ображе­н­ня в них на­станов української сві­домості» (1991) О. Пошивайла, «Ткацтво в обрядах та вірува­н­нях українців (серед. ХІХ — поч. ХХ ст.)» (1997; обидві — Київ) О. Боряк, «Обряди, ініціації українців та давніх словʼян» (Л.; Нью-Йорк, 1997) В. Балушка, «Українська народна тканина» (К., 1999) Є. Шевченка, «Мала українська селянська сімʼя другої половини ХІХ — поч. ХХ ст.» (Л., 1999) Р. Чмелика. 

Зʼявилися публікації про недо­статньо досліджені про­блеми в етнопедагогіці та етнопсихології: «Українська народна педагогіка» (Л., 2002) Є. Сявавко, «Генеза етнопсихології в Україні кінця ХVІІІ — поч. ХХ ст.: істор.-етнол. аспект» (Л., 2007) М. Балагутрака. У кн. «Феноменологія гончарства» (К., 2000) І. Пошивайла укр. гончарство роз­глянуто в системі культур. знаків, в аспекті семіотики та міфопоетики. М. Маєрчик, досліджуючи традиц. обрядовість і феномен сучас. укр. міста, за­стосовує у своїх працях структурно-семант. і етнолінгвіст. аналізи. У моно­графії «Українські новорічні обряди “Коза і Маланка” (з історії народних масок)» (Опішня, 1995) О. Курочкіна роз­крито можливості рекон­струкції міфол. та фольклор. образів найважливіших ритуал. символів зимової календар. обрядовості, а також пита­н­ня генезису і функціонува­н­ня карнавально-святк. культури українців та ін. народів. Подібні пита­н­ня широко висвітлені у колектив. працях за ред. Г. Скрипник, зокрема «Українське народо­знавство: Стан і пер­спективи роз­витку на зламі віків», «Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура» (обидві — Київ, 2000). Етнополіт. про­блеми роз­крито у дослідж. «Етнополітика в Україні: правничий і культурол. аспекти» (1997) В. Євтуха, «Етнополітика: історія і сучасність» (1999) І. Кураса, низці колектив. праць за ред. Ю. Римаренка: «Мала енциклопедія етнодержаво­знавства» (1996), «Енциклопедія етнокультуро­знавства» (2000; 2001; усі — Київ). 

У рамках етносоціологічних досліджень роз­глядають міграційні процеси, національну сві­домість, етнічні стереотипи, між­національну конфліктність, про­блеми депортованих народів, біженців. Українська діаспора — тематика вид. «Українці в державах колишнього СРСР» (Ж., 1992) І. Вин­ниченка, «Зарубіжні українці» (1993), щорічника «Українська діаспора» (від 1993), атласу «Українці. Східна діаспора» (1993), «Українці Австралії» (1996), «Українці в Євразії» (2002; усі — Київ) С. Чорного, «Українське населе­н­ня придунайських земель» О. Бачинської, «Українці за Дунаєм» В. Кушніра (обидві — О., 2002). Роз­роблено спільні дослідниц. проекти з наук. центрами країн СНД, Ін­ститутом етно­графії АН Угорщини (Будапешт), Матицею Сербською (м. Нови Сад, Сербія), Софій., Вроцлав., Краків., Люблін. університетами, УВУ в Мюнхені, Канад. ін­ститутом наук. студій і каф. україністики Університету Альберти. ІМФЕ видав моно­графію про емі­грантів з України в Ізраїлі «Коли гори сходяться» (К., 2007) Л. Фіалкової. Укладено кілька вип. ж. «НТЕ» спільно з франц. й угор. колегами. 

У більш сучасних дослідже­н­нях приділено значну увагу етносам, які проживають в Україні. Серед них — «Євреї України» (1992, ч. 1) Я. Хоніґсмана й А. На­ймана, «Німці в Україні» (1994) В. Сергійчука, «Євреї України» (1995, ч. 2) Я. Єлисавецького, «Кримські татари: Істор. нарис» (1998) Ю. Зінченка, «Німці в Україні (1920–1990 р.)» (1999) В. Євтуха та Б. Чирка, «Національні меншини України у ХХ ст.» О. Рафальського, «Італійці в культурному просторі України» М. Варварцева, «Греки на Українських теренах» (усі — 2000) М. Дмитрієнко та ін., «Етнічна історія греків Приазовʼя» (2006; усі — Київ) І. Пономарьової, «Циганське населе­н­ня Закарпа­т­тя» (Уж., 1993) Г. Ємця та Б. Дяченка, «Молдавська меншина в Україні» (Кр., 1998) В. Орлика, «Греки Крыма и Приазовья: история изучения и историо­графия…» (Сф., 1999) М. Араджіоні, «Кримчаки» (Сф., 2000) І. Ачкіназі, «Болгарські пере­селенці на Пів­дні України» (З., 2001) В. Мільчева, «Вірменія і Україна: Зб. наук. ст. та рец. 1954–1989 рр.» (Л.; Нью-Йорк, 2001) Я. Дашкевича, «Гагаузы» (О., 2002) А. Шабашева.

Літ.: Cz. Pietkiewicz. Polesie Rzeczyckie: Materjały etnograficzne. Cz. 1. Kultura materjalna. Kraków, 1928; Вовк Хв. Студії з української етно­графії та антропології. Прага, 1928; Z. Kuziela. Das ukrainissche Volk // Handbuch der Ukraine. Leipzig, 1941; Воропай О. Етно­графія — наука про націю. Лондон, 1963; Горленко В. Ф. Нариси з історії української етно­графії та російсько-українських етно­графічних звʼязків. К., 1964; Болтарович З. Є. Україна в дослідже­н­нях польських етно­графів XIX ст. К., 1976; Горленко В. Ф. Становление украинской этно­графии конца ХVІІІ — первой половины ХІХ в. К., 1988; Скрипник Г. А. Етно­графічні музеї України. К., 1989; Этно­графия и смежные дисциплины. Этно­графические субдисциплины. Школы и направления. Методы // Свод этногр. понятий и терминов. Москва, 1998; Борисенко В. К. Нариси з історії української етнології 1920–1930-х років. К., 2002; Наулко В. И. Украинская этнологическая наука: современ­ное со­стояние и пер­спективы развития // Этногр. обозрение. 2003. № 6.

В. І. Наулко

Завантажити статтю