Коростишів

КОРОСТИ́ШІВ – місто Житомирської області, райцентр. Коростишів. міській раді підпорядк. села Бобрик і Теснівка. Знаходиться на р. Тетерів (притока Дніпра), за 108 км від Києва, за 28 км від обл. центру та за 3 км від залізнич. станції з однойм. назвою. Пл. 9,74 км². Насел. 26 068 осіб (2001, складає 92,9 % до 1989), переважно українці. Через місто проходить автомагістраль Київ–Чоп. Тер. К. була заселена здавна, про що свідчать знайдені знаряддя праці доби бронзи, а також виявлені 2 ранньослов’ян. поселення (6–7 ст.). За нар. переказами, тут знаходився центр одного з древлян. племен (міньчан, або мічан). Уперше К. згадується у писем. джерелах литов. доби (від 1399). Існує низка версій щодо походження назви міста: від слова «корост» — корчі, пеньки, коріння (М. Бродацький у ст. «Найдавніший Коростишів» зазначив, що саме від них перші поселенці звільняли землю для посівів); від «корость», «короста» — гроб (за Л. Похилевичем; у серед. 19 ст. тут була низка кам’яних надгроб. пам’ятників дотатар. періоду); від прізвиськ Коростиш (О. Стрижак), Короставий або Коростовий (Ж. Варбот); від «корст» — камінь (Л. Омельченко); від імені язичниц. бога Сонця — Хорса, або Корса (П. Білоус). На 1471 К. входив до Житомир. пов. Київ. воєводства. 1499 великий князь литовський Олександр подарував поселення бояринові Кшиштову-Олександру Кмисті. 1565 К. перейшов у власність родини Олізарів (належав до 1865) і став центром їхніх земел. володінь. 1602 споруджено замок, 1634 — міст через Тетерів. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Від 1649 — сотенне містечко Білоцерк. полку. 1653 війська С. Чарнецького зруйнували К. За Андрусів. перемир’ям 1667 його повернуто під владу Польщі. 1694 тут козаки С. Палія на чолі з І. Киляном та С. Безпалим розбили польс. загін. 1696 містечко спалили татари. Від 1777 у К. відбувалося 8 щоріч. ярмарків. 1779 надано Маґдебур. право. 1783 мешкало бл. 600 осіб. За 2-м поділом Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. Від 1797 — містечко, волос. центр Радомисл. пов. Київ. губ. У 1-й пол. 19 ст. у К. створ. декілька сукон. мануфактур. 1837 відкрито водолікарню.

У серед. 19 ст. розпочато розроблення покладів місц. гранітів (див. Коростишівське родовище граніту). В 2-й пол. 19 ст. уведено в експлуатацію папер. і сірник. ф-ки, винокур., пивовар. і склороб. заводи. 1897 у м-ку налічувалося 7863 жит. (євреїв — 4160 осіб). За часів Визв. змагань 1917–21 К. перебував у зоні селян. повстан. рухів. 1919 тут відбувалися бої частин Армії УНР з більшовиками. Від 1923 — райцентр. Від 1925 — смт, від 1938 — місто рай. значення. Від 1932 — у складі Київ., від 1937 — Житомир. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 311), зазнали сталін. репресій. Від 9 липня 1941 до 28 грудня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло підпілля. На фронтах 2-ї світової війни воювало 2153 коростишівці. 1946 побл. К. виявлено поклади бурого вугілля, а 1949 розпочато його видобуток. 1939 мешкало бл. 11,2 тис., 1959 — 17 тис., 1979 — 24,4 тис., 1989 — 28 тис., 1998 — 28 тис. осіб. Нині К. — один із найвідоміших в Україні та за її межами центрів гранітодобув. й оброб. промисловості. Тут працюють також спирт. і молоч. заводи. У К. — 5 заг.-осв. шкіл, 6 дитсадків, аграр. ліцей, пед. коледж; рай. Будинок культури, 3 б-ки, муз. і художня школи, Коростишівський народний історичний музей; рай. лікарня, 2 поліклініки, 2 фельдшер. пункти, санаторій «Тетерів», обл. протитуберкульоз. санаторій «Лісова казка»; відділ. 8-ми банків; готель. Є парк (пам’ятка садово-парк. мистецтва місц. значення). Виходить «Коростишівська газета». Пам’ятки архітектури: барок. костел Пресвятої Богородиці (1798; у рад. часи використовували як зерносховище, 1991 повернуто катол. громаді), плебанія (19 ст.), купальня (1820) і госп. споруда (1830–40) садиби Олізарів, пошт. станція (1848–50), учител. семінарія (нині пед. коледж; 1873), бавовняно-папер. ф-ка (1896–1913), санаторій «Тетерів» (1930). Діють реліг. громади УПЦ КП, УПЦ МП, РКЦ, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської. Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятник Г. Олізару, меморіал Слави. Серед видат. уродженців — Черніг. полковник М. Небаба (кін. 16 ст. — 1651); брати мовознавець Євген і актор, режисер Павло Кудрицькі, хімік Л. Карабанова, філософи І. Вайнштейн і В. Штанько; польс. поет, громад. діяч Г. Олізар (1798–1865), поет, перекладач, громад. діяч Д. Гофштейн, письменник, літ. критик, музикант О. Клименко; художник-монументаліст Ю. Левченко; хор. диригент, композитор, засл. арт. УРСР З. Заграничний, педагог-вокаліст, засл. діяч мистецтв УРСР М. Михайлов-Сидоров; громад.-політ. діяч С. Березняк; Герої Рад. Союзу Б. Сидоренко, Ф. Форзун. У Коростишів. учител. семінарії (згодом — пед. технікум) працювали громад. і культур. діяч, чл. Кирило-Мефодіїв. братства І. Посяда (1823–94; у К. й помер), літературознавець М. Андрієвський (1842–87), історик, академік АН Білорус. РСР і АН СРСР В. Пічета, зоолог В. Совинський, навчалися письменник С. Васильченко, літературознавець, чл.-кор. АН УРСР Є. Шабліовський, кінорежисер, нар. арт. СРСР Т. Левчук. У К. минули дит. роки мистецтвознавця, арх., художника Г. Лукомського. Тут мешкали Герой Радянського Союзу В. Балакін і повний кавалер ордена Слави О. Броницький.

Літ.: Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Єршов В. О. Магдебурзьке право в Коростишеві // Житомир в історії Волині і України. Ж., 1994; Радкевич І. Назавжди в душі моїй // Кожному мила своя сторона: Краєзнавчі нариси про видат. людей, минуле Житомирщини, обряди і звичаї населення краю. К., 1998. Ч. 2; Слівінський В. М. Коростишів і коростишівці на початку ХХ століття. Коростишів, 2005.

В. М. Слівінський