Лавров Петро Олексійович

Визначення і загальна характеристика

ЛАВРО́В Петро Олексі­йович (Лавров Петр Алексеевич; 06(18). 09. 1856, м. Ярославль, Росія — 24. 11. 1929, Ленін­град, нині С.-Пе­тер­бург) — російський мово­знавець. Академік АН СРСР (1923), член-кореспондент Королів. Серб. академії (1906), Чес. академії наук, словесності та мистецтв (1907), Пд.-словʼян. академії наук та мистецтв (1911). Закін. Моск. університет (1879). У 1893 захистив доктор. дис. «Обзор звуковых и фор­мальных особен­ностей болгар­ского языка». Проф. Новорос. (Одеса, від 1898), Ленінгр. (від 1900), Перм. (РФ, від 1916) університетів. Дійсний член Істор.-філол. товариства при Новорос. університеті (від 1898), голова Словʼян. комісії АН СРСР (від 1923). Автор праць зі сло­вʼян. мово­знавства, літературо­знавства та історії, зокрема «Петр ІІ Петрович Негош, вла­дыка Черногорский и его литературная деятельность» (Москва, 1887), «Дамаскин Студит и сборники его имени (“Дамас­кины”) в юго-славянской письмен­ности» (О., 1899), «Ан­нексия Боснии и Герцеговины и отношение к ней славянства» (С.-Пе­тербург, 1909), «Жития Херсонских святых в греко-славянской письмен­ности» (Москва, 1910), «Палео­графическое обо­зрение кирил­лового письма» (Петро­град, 1915), «Кирило та Методій в давньословʼянсько­му письменстві» (К., 1928), «Мате­риалы по истории возникновения древнейшей славянской письмен­ности» (Ленин­град, 1930). Спів­укладач рос.-болгар. словника та граматики серб. мови. Роз­шукав, видав і дослідив низ­ку памʼяток словʼян. писемності: «Поученіє Климента Словенського» Климента Охридського, «Ізборник Святослава — Симеона 1073» (за списками 13 ст.), «Житіє Наума Охридського». Ви­вчав Остромирове Євангеліє, Київські листки та давні кириличні написи Софії Київської.

Літ.: Ляпунов Б. М. Краткий обзор жизни и на­учной деятельности П. А. Лав­рова // Изв. АН СССР. Сер. 7. Отделение гуманитар. наук. 1930. № 8; Сперанский М. Н. Палео­графические тру­ды П. А. Лаврова // Там само; Державин Н. С. Труды академік П. А. Лаврова в области древнеславянской письмен­ности // Там само. 1931. № 2.

О. С. Іщенко

Завантажити статтю