Ладижин

ЛАДИ́ЖИН – місто обласного значення Вінницької області. Ладижин. міськраді підпорядк. с. Лукашівка, с-ща Губник і Ружицьке. Знаходиться на правому березі Південного Бугу, у місці впадання в нього притоки Сільниці, за 110 км від обл. центру та за 267 км від Києва. Пл. 17 км². За переписом 2001, насел. становило 22 219 осіб (складає 112,7 % до 1989), станом на січень 2015 — 22 778 осіб (українців — 82 %, росіян — 16 %). Залізнична станція. Під час археол. дослідж. 1978 співроб. Вінн. краєзн. музею на тер. Ладижин. міськради виявили поселення періоду неоліту (5–4 тис. до н. е.), слов’ян. поселення (6–7 ст.) та городище і поселення давньорус. часу (10–11 ст.). Деякі дослідники вважають, що назва міста, як і стародав. Лодяжина, походить від імені язичниц. богині Лади. Згадується у літопис. джерелах як насел. пункт, що відбивав 1240 напад військ Батия. Від 1362 — у складі Великого князівства Литовського. За Люблін. унією 1569 відійшов до Польщі. На той час Л. був фортецею (донині збереглися залишки валу в центрі міста) та перебував у межах Брацлав. воєводства. У 1-й пол. 17 ст. мешкало бл. 6 тис. осіб; були досить розвинуті ремесла та торгівля. За описом турец. мандрівника Є. Челебі, 1657 у Ладижин. фортеці знаходилося 150 гармат і базувалося 10 тис. воїнів. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі. Від 1648 — сотенне містечко Уман. полку. У 2-й пол. 17 ст. у Л. та його околицях відбувалися численні сутички між польс., турец. і козац. загонами. За цей період Л. зазнав знач. руйнувань та економічно занепав. 1674–99 — у складі Осман. імперії. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах Рос. імперії. У 15 ст. ним володіли князі Короткі, від 1595 — Вишневецькі, від 1775 — Потоцькі, 1805–31 — Собанські. В останніх ладижин. землі були конфісковані за участь у польс. повстанні та передані у відання військ. поселень. Військ. статус Л. зберігав до 1866. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Гайсин. пов. Поділ. губ. 1825 Л. відвідав рос. імператор Олександр І. У 2-й пол. 19 ст. працювали ґуральня (засн. 1876 підприємцем В. Скляревським; нині на її базі діють заводи «Біолік» і «Ензим», див. Ладижинський спиртовий завод), 3 цегл., шкіряний і черепич. заводи, 5 сукон. ф-к, 9 водяних млинів. На зламі 19 і 20 ст. було 1042 двори та нараховувалося 7762 жит. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у липні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Жит. брали участь у повстаннях проти більшовиків, зокрема й під керівництвом отамана А. Волинця. Згодом — село. 1923–30 — центр Ладижин. р-ну (1923–25 — Гайсин., 1925–30 — Тульчин. округ). 1930–57 та 1963–2000 — у складі Тростянец., 1957–63 — Тульчин. р-нів; від 1932 — Вінн. обл. Ладижинці потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1937 знищено Свято-Успен. церкву, яка була зведена 1851. Від 26 липня 1941 до 13 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією (від вересня 1941 Л. контролювали румун. війська). За форсування Пд. Бугу побл. Л. у березні 1944 значну кількість рад. військовиків удостоєно звання Героя Рад. Союзу, зокрема О. Богашева, П. Головка, М. Голубєва, Г. Докучаєва, І. Дубинського, В. Комісарова, І. Надена, Д. Щецуру. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 1344 ладижинці. До 2-ї світової війни проживала значна євр. громада: 1765 — 287, 1790 — 634, 1847 — 942, 1897 — 3212 (48,7 %), 1923 — 1731, 1939 — 720 (13 %) осіб. Від 1968 — смт; від 1973 — місто рай., від 2000 — обл. значення. Нині Л. посідає у Вінн. обл. 2-е м. за обсягами пром. виробництва (після Вінниці) та 1-е м. за соц.-екон. розвитком серед міст обл. значення. Побл. міста зосереджені значні запаси буд. матеріалів — глини, піску, каоліну, граніту, які видобувають у 4-х кар’єрах. 1960 уведено в експлуатацію Ладижин. завод залізобетон. конструкцій (потуж. 28 тис. м³ залізобетону на рік), 1972 — держ. рай. електростанцію (ДРЕС; нині Ладижинська теплова електростанція; 1964 створ. її водойму-охолоджувач — Ладижинське водосховище), 1976 — Ладижинський завод ферментних препаратів (був одним з провід. підприємств мікробіол. промисловості у СРСР; у 1990-х — на поч. 2000-х рр. на його основі утворилося кілька дрібніших підприємств) і Ладижин. завод силікат. цегли (було єдиним підприємством Вінн. обл. подіб. профілю, мало проектну потуж. 103,5 млн шт. умов. цегли на рік), 1980 — завод «Ладижинхліб» (складався з цехів: хлібобулоч. виробів, кондитерського та з випікання здоби; обидва від 2012 не працюють), 1991 — завод «Буддеталь» (потуж. випуску залізобетон. виробів 36 тис. м³, столяр. — 1 тис. м² на рік), 2012 — Ладижин. вироб. комплекс ПАТ «Миронів. хлібопродукт» (об’єднує потужності з виробництва м’яса птиці, комбікормів і зернозаготівлі). У Л. — Ладижин. коледж Вінн. аграр. університету, 5 заг.-осв. шкіл, міжшкіл. навч.-вироб. центр «Спадщина», 9 дошкіл. навч. закладів; Будинок культури «Лада», Палац культури «Прометей» Ладижин. ТЕС, муз. школа, міська б-ка; міська лікарня, інтернат, санаторій-профілакторій Ладижин. ТЕС, профілакторій «Діброва», дит. санаторій «Подільський Артек»; 2 ДЮСШ, центр фіз. здоров’я насел. «Спорт для всіх»; відділ. 5-ти банків. Є парк культури та відпочинку. Десять колективів худож. самодіяльності мають звання «народний», зокрема хор «Прометей», духовий оркестр, фольклор. колектив «Родичі», ансамбль нар. інструментів «Гармонія». Від 1999 щорічно проводять обл. дит. конкурс-фестиваль сучас. пісні та танцю «Подільський первоцвіт». Від 2002 діє літ.-мист. об’єдн. «Стожари». Радіокомпанія «Лада» охоплює радіосигналом 9 р-нів Вінн. обл. Виходить г. «Нове місто» (наклад 4,2–5 тис. прим.). Реліг. громади: 4 — УПЦ МП, 1 — УПЦ КП, 1 — РКЦ, 6 — протестантських. Збереглася церква ікони Казан. Божої Матері (1908). Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, погруддя Т. Шевченка, пам’ятні знаки «Тризуб» (кований, вис. 3 м), воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, жертвам голодомору. Серед видат. уродженців — математик І. Даховський, лікар-гігієніст С. Каган, біохімік М. Петрунь, економіст В. Сенченко; письменник, фольклорист, колекціонер М. Ґожковський; церк. діяч УПЦ МП Варсонофій (В. Столяр); військ. і громад. діяч П. Запорожець; Герой Радянського Союзу А. Наконечний. Із містом пов’язані життя та діяльність художників І. Коваля та П. Кравчика, подружжя майстра кераміки В. Рижого та майстрині декор. розпису Н. Лавренюк, заслужений тренера України І. Сагаєва, спортсмена-самбіста О. Дворщенка. Знач. внесок у його розбудову зробили дир. ДРЕС М. Русанов, нач. упр. з її будівництва Г. Аксьонов, дир. заводу фермент. препаратів В. Халабузар.

Літ.: Місто вшановує своїх героїв. Ладижин, 2003; Самошевська К. Ладижин древній і сучасний. Ладижин, 2003; Чебан О. Молоде місто повне завзяття // Уряд. кур’єр. 2012, 2 лют.; м. Ладижин Вінницької області: Буклет. Ладижин, 2014.

В. І. Коломєйцев, Л. Д. Бучко