Розмір шрифту

A

Ладижин

ЛАДИ́ЖИН — місто обласного значе­н­ня Він­ницької області. Ладижин. міськ­раді під­порядк. с. Лукашівка, с-ща Губник і Ружицьке. Знаходиться на правому березі Пів­ден­ного Бугу, у місці впа­да­н­ня в нього притоки Сільниці, за 110 км від обл. центру та за 267 км від Києва. Площа 17 км2. За пере­писом 2001, насел. становило 22 219 осіб (складає 112,7 % до 1989), станом на січень 2015 — 22 778 осіб (українців — 82 %, росіян — 16 %). Залізнична станція. Під час археол. дослідж. 1978 спів­роб. Вінн. краєзн. музею на тер. Ладижин. міськради виявили поселе­н­ня періоду неоліту (5–4 тис. до н. е.), словʼян. поселе­н­ня (6–7 ст.) та городище і поселе­н­ня давньорус. часу (10–11 ст.). Деякі дослідники вважають, що назва міста, як і стародав. Лодяжина, походить від імені язичниц. богині Лади. Згадується у літопис. джерелах як насел. пункт, що від­бивав 1240 напад військ Батия. Від 1362 — у складі Великого князівства Литовського. За Люблін. унією 1569 ві­ді­йшов до Польщі. На той час Л. був фортецею (донині збереглися залишки валу в центрі міста) та пере­бував у межах Брацлав. воєводства. У 1-й пол. 17 ст. мешкало бл. 6 тис. осіб; були досить роз­винуті ремесла та торгівля. За описом турец. мандрівника Є. Челебі, 1657 у Ладижин. фортеці знаходилося 150 гармат і базувалося 10 тис. воїнів. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, гайдамац. русі. Від 1648 — сотен­не містечко Уман. полку. У 2-й пол. 17 ст. у Л. та його околицях від­бувалися числен­ні сутички між польс., турец. і козац. загонами. За цей період Л. за­знав знач. руйнувань та економічно занепав. 1674–99 — у складі Осман. імперії. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах Рос. імперії. У 15 ст. ним володіли князі Короткі, від 1595 — Вишневецькі, від 1775 — Потоцькі, 1805–31 — Собанські. В остан­ніх ладижин. землі були конфісковані за участь у польс. пов­стан­ні та пере­дані у ві­да­н­ня військ. поселень. Військ. статус Л. зберігав до 1866. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Гайсин. пов. Поділ. губ. 1825 Л. від­відав рос. імператор Олександр І. У 2-й пол. 19 ст. працювали ґуральня (засн. 1876 під­приємцем В. Скляревським; нині на її базі діють заводи «Біо­лік» і «Ензим», див. Ладижинський спиртовий завод), 3 цегл., шкіряний і черепич. заводи, 5 сукон. ф-к, 9 водяних млинів. На зламі 19 і 20 ст. було 1042 двори та нараховувалося 7762 жит. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у липні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Жит. брали участь у пов­ста­н­нях проти більшовиків, зокрема й під керівництвом отамана А. Волинця. Згодом — село. 1923–30 — центр Ладижин. р-ну (1923–25 — Гайсин., 1925–30 — Тульчин. округ). 1930–57 та 1963–2000 — у складі Тростянец., 1957–63 — Тульчин. р-нів; від 1932 — Вінн. обл. Ладижинці потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. 1937 знищено Свято-Успен. церкву, яка була зведена 1851. Від 26 липня 1941 до 13 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією (від вересня 1941 Л. контролювали румун. війська). За форсува­н­ня Пд. Бугу побл. Л. у березні 1944 значну кількість рад. військовиків удостоєно зва­н­ня Героя Рад. Союзу, зокрема О. Богашева, П. Головка, М. Голубєва, Г. Докучаєва, І. Дубинського, В. Комісарова, І. Надена, Д. Щецуру. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 1344 ладижинці. До 2-ї світової війни проживала значна євр. громада: 1765 — 287, 1790 — 634, 1847 — 942, 1897 — 3212 (48,7 %), 1923 — 1731, 1939 — 720 (13 %) осіб. Від 1968 — смт; від 1973 — місто рай., від 2000 — обл. значе­н­ня. Нині Л. посідає у Вінн. обл. 2-е м. за обсягами пром. виробництва (після Він­ниці) та 1-е м. за соц.-екон. роз­витком серед міст обл. значе­н­ня. Побл. міста зосереджені значні запаси буд. матеріалів — глини, піску, каоліну, граніту, які видобувають у 4-х карʼєрах. 1960 уведено в екс­плуатацію Ладижин. завод залізобетон. кон­струкцій (потуж. 28 тис. м3 залізобетону на рік), 1972 — держ. рай. електро­станцію (ДРЕС; нині Ладижинська теплова електро­станція; 1964 створ. її водо­йму-охолоджувач — Ладижинське водо­сховище), 1976 — Ладижинський завод фер­ментних препаратів (був одним з провід. під­приємств мікробіол. промисловості у СРСР; у 1990-х — на поч. 2000-х рр. на його основі утворилося кілька дрібніших під­приємств) і Ладижин. завод силікат. цегли (було єдиним під­приємством Вінн. обл. подіб. профілю, мало проект­ну потуж. 103,5 млн шт. умов. цегли на рік), 1980 — завод «Ладижинхліб» (складався з цехів: хлібобулоч. виробів, кондитерського та з випіка­н­ня здоби; обидва від 2012 не працюють), 1991 — завод «Буд­деталь» (потуж. випуску залізобетон. виробів 36 тис. м3, столяр. — 1 тис. м2 на рік), 2012 — Ладижин. вироб. комплекс ПАТ «Миронів. хлібо­продукт» (обʼ­єд­нує потужності з виробництва мʼяса птиці, комбікормів і зернозаготівлі). У Л. — Ладижин. коледж Вінн. аграр. університету, 5 заг.-осв. шкіл, між­шкіл. навч.-вироб. центр «Спадщина», 9 до­шкіл. навч. закладів; Будинок культури «Лада», Палац культури «Прометей» Ладижин. ТЕС, муз. школа, міська б-ка; міська лікарня, інтернат, санаторій-профілакторій Ладижин. ТЕС, профі­лакторій «Діброва», дит. санаторій «Подільський Артек»; 2 ДЮСШ, центр фіз. здоровʼя насел. «Спорт для всіх»; від­діл. 5-ти банків. Є парк культури та від­починку. Десять колективів худож. самодіяльності мають зва­н­ня «народний», зокрема хор «Прометей», духовий оркестр, фольклор. колектив «Родичі», ансамбль нар. інструментів «Гармонія». Від 1999 щорічно проводять обл. дит. конкурс-фестиваль сучас. пісні та танцю «Подільський первоцвіт». Від 2002 діє літ.-мист. обʼ­єдн. «Стожари». Радіокомпа­нія «Лада» охоплює радіосигналом 9 р-нів Вінн. обл. Виходить г. «Нове місто» (наклад 4,2–5 тис. прим.). Реліг. громади: 4 — УПЦ МП, 1 — УПЦ КП, 1 — РКЦ, 6 — проте­стантських. Збереглася церква ікони Казан. Божої Матері (1908). Встановлено памʼят­ник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, погру­д­дя Т. Шевченка, памʼятні знаки «Тризуб» (кований, вис. 3 м), воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, жертвам голодомору. Серед видат. уродженців — математик І. Даховський, лікар-гігієніст С. Каган, біо­хімік М. Петрунь, економіст В. Сенченко; письмен­ник, фольклорист, колекціонер М. Ґожковський; церк. діяч УПЦ МП Варсонофій (В. Столяр); військ. і громад. діяч П. Запорожець; Герой Радянського Союзу А. Наконечний. Із містом повʼязані життя та діяльність художників І. Коваля та П. Кравчика, по­друж­жя майстра кераміки В. Рижого та майстрині декор. роз­пису Н. Лавренюк, заслужений тренера України І. Сагаєва, спортс­мена-самбіста О. Дворщенка. Знач. внесок у його роз­будову зробили дир. ДРЕС М. Русанов, нач. упр. з її будівництва Г. Аксьонов, дир. заводу фермент. препаратів В. Халабузар.

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2016
Том ЕСУ:
16
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Населені пункти
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
52893
Вплив статті на популяризацію знань:
загалом:
788
сьогодні:
1
Дані Google (за останні 30 днів):
  • кількість показів у результатах пошуку: 4 488
  • середня позиція у результатах пошуку: 12
  • переходи на сторінку: 28
  • частка переходів (для позиції 12): 41.6% ★★☆☆☆
Бібліографічний опис:

Ладижин / В. І. Коломєйцев, Л. Д. Бучко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-52893.

Ladyzhyn / V. I. Kolomieitsev, L. D. Buchko // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2016. – Available at: https://esu.com.ua/article-52893.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору