Лазаревський Олександр Матвійович

Визначення і загальна характеристика

ЛАЗАРЕ́ВСЬКИЙ Олександр Матвійович (08(20). 06. 1834, с. Гирявка Ко­­нотоп. пов. Черніг. губ., нині Шев­ченкове Конотоп. р-ну Сум. обл. — 31. 03(13. 04). 1902, Київ, похов. у рідному селі) — історик, археограф, громадський діяч. Батько Бориса, Гліба та Катери­ни, дядько Івана Лазаревських. Член-кореспондент Рос. археол. товариства (1860), чл. Київ. ар­хеогр. комісії (1880), Церк.-ар­­хеол. товариства при Київ. духов. академії (1889). Навч. у Конотоп. повіт. училищі (1844–46), 2-й С.-Пе­тербур. гімназії (1850–54), закін. С.-Пе­тербур. університет (1854). У 1853 у г. «Черниговскіе губернскіе вѣ­домости» опублікував декілька статей з історії України та один із перших бібліогр. покажчиків «Опытъ указателя источников для изучения Малороссийскаго края въ историческомъ и географичес­комъ отношенияхъ», схвально оці­нений О. Бодянським; 1858 у С.-Пе­тербурзі видав присвяч. останньому «Указатель источ­никовъ для изучения Малороссийскаго края» (містив відомо­сті про понад 550 книг і статей за 1622–1857). У студент. роки був доглядачем музею та б-ки графа О. Уварова; від 1859 — кан­целярист С.-Пе­тербур. губерн. правління; від 1860 — чиновник у відомстві Міністерства нар. освіти. Товаришував із Т. Шевченком, доглядав його під час хвороби, брав участь у похованні поета у С.-Пе­тербурзі та перепохованні у м. Канів (нині Черкас. обл.), став одним із засн. шевченкозн. мемуаристики та біографістики. Написав ст. «Последний день жиз­ни Т. Г. Шевченка» // «Сѣверная пчела», 1861, № 48, «Детство Шевченка: Материалы для биографии его» // «Основа», 1862, № 3 та ін., у яких уперше запропонував схему поділу біографії поета за періодами. 1861–63 як чл. від уряду з’їзду мирових посередників у Черніг. губ. намагався захищати інтереси кріпаків у ході реалізації селян. реформи; 1863–66 — наглядач акциз. округи у Черніг. губ. і секр. Черніг. губерн. статист. комітету (ініціював вид. його «Записок…», розробив програму статист. вивчення Черніг. губ.); від 1868 — співроб. судових уста­нов на Чернігівщині, Полтавщи­ні та у м. Курськ (Росія); від 1880 — товариш (заст.) голови Київ. окруж. суду; від 1885 — чл. Київ. судової палати; водночас 1868–1902 — чл. Конотоп. повіт. земства; 1874–82 — його представник на губерн. земських зборах. Актив. діяч, голова (1895–96), товариш (заст.) голови, почес. чл. Істор. товариства Нестора-літо­­пис­ця, почес. чл. Черніг. губерн. вче­ної архів. комісії (сприяв її організації), співзасн., гол. ред. (1890–91) ж. «Кіевская старина». За згодою родичів 1879 передав родин. будинок на облаштування школи для безплат. навч. сільс. дітей, надавав їй фінанс. допомогу. Досліджував історію Лівобереж. України 17–18 ст. і Геть­­манщини, життя різних станів укр. суспільства (селянства, козац­тва, духовенства). Під впливом ідей позитивізму започаткував в Україні істор. бібліо­графію, іс­­торіографію, дипломатику та сфрагістику. Тривалий час збирав архівні матеріали для фундам. монографії «Описание Старой Малороссии: Мате­ри­алы для истории заселения, землевладения и управления», яку планував видати у 10-ти т. (за кількістю полків), однак устиг опублікувати лише 3 т.: «Полкъ Старо­дубский» (1888), «Полкъ Не­­жин­ский» (1893), «Полкъ Прилуц­кий» (1902; усі — Київ), 2 з яких відзнач. Уваров. премією С.-Пе­тербур. АН. Велике значення ма­­ють документи з родин. архівів, опубл. Л., зокрема «Сулимовский архивъ: Фамильные бумаги Су­­лимъ, Скорупъ и Войцеховичей ХVІІ–ХVІІІ вв.» (1884), «Моты­жин­ский архивъ: Акты Переяславского полка ХVІІ–ХVІІІ ст.» (1890), «Дневникъ генерального под­скар­бия Якова Марковича (1717–1767)» (ч. 1–3, 1893–97; усі — Київ). Ініціював створення Конотоп. повіт. істор. музею (1900), подарував йому низку експонатів. Власну колекцію рукописів і бібліотеку (загалом понад 20 тис. од.) 1901 передав до б-ки Університету св. Володимира у Києві (нині частково зберігається в Інституті рукопису НБУВ) і музею В. Тарновського в Чернігові. 1902 Конотоп. повіт. земство заснувало пре­мію його імені за кращу працю з історії України.

Завантажити статтю