ЛАЗАРЕ́ВСЬКИЙ Олександр Матві­йович (08(20). 06. 1834, с. Гирявка Ко­­нотоп. пов. Черніг. губ., нині Шев­ченкове Конотоп. р-ну Сум. обл. — 31. 03(13. 04). 1902, Київ, похов. у рідному селі) — історик, архео­граф, громадський діяч. Батько Бориса, Гліба та Катери­ни, дядько Івана Лазаревських. Член-кореспондент Рос. археол. товариства (1860), чл. Київ. ар­хеогр. комісії (1880), Церк.-ар­­хеол. товариства при Київ. духов. академії (1889). Навч. у Конотоп. повіт. училищі (1844–46), 2-й С.-Пе­тербур. гімназії (1850–54), закін. С.-Пе­тербур. університет (1854). У 1853 у г. «Черниговскіе губернскіе вѣ­домости» опублікував декілька статей з історії України та один із перших бібліогр. покажчиків «Опытъ указателя источников для изучения Малорос­сийскаго края въ историческомъ и гео­графичес­комъ отношенияхъ», схвально оці­нений О. Бодянським; 1858 у С.-Пе­тербурзі видав присвяч. остан­ньому «Указатель источ­никовъ для изучения Малорос­сийскаго края» (містив ві­домо­сті про понад 550 книг і статей за 1622–1857). У студент. роки був до­глядачем музею та б-ки графа О. Уварова; від 1859 — кан­целярист С.-Пе­тербур. губерн. правлі­н­ня; від 1860 — чиновник у ві­домстві Міністерства нар. освіти. Товаришував із Т. Шевченком, до­глядав його під час хвороби, брав участь у похован­ні поета у С.-Пе­тербурзі та пере­похован­ні у м. Канів (нині Черкас. обл.), став одним із засн. шевченкозн. мемуаристики та біо­графістики. Написав ст. «Последний день жиз­ни Т. Г. Шевченка» // «Сѣверная пчела», 1861, № 48, «Детство Шевченка: Материалы для био­графии его» // «Основа», 1862, № 3 та ін., у яких уперше за­пропонував схему поділу біо­графії поета за періодами. 1861–63 як чл. від уряду зʼ­їзду мирових посередників у Черніг. губ. намагався захищати інтереси кріпаків у ході реалізації селян. реформи; 1863–66 — на­глядач акциз. округи у Черніг. губ. і секр. Черніг. губерн. статист. комітету (ініціював вид. його «Записок…», роз­робив про­граму статист. ви­вче­н­ня Черніг. губ.); від 1868 — спів­роб. судових уста­нов на Чернігівщині, Полтавщи­ні та у м. Курськ (Росія); від 1880 — товариш (заст.) голови Київ. окруж. суду; від 1885 — чл. Київ. судової палати; водночас 1868–1902 — чл. Конотоп. повіт. земства; 1874–82 — його пред­ставник на губерн. земських зборах. Актив. діяч, голова (1895–96), товариш (заст.) голови, почес. чл. Істор. товариства Нестора-літо­­пис­ця, почес. чл. Черніг. губерн. вче­ної архів. комісії (сприяв її організації), спів­засн., гол. ред. (1890–91) ж. «Кіевская старина». За згодою родичів 1879 пере­дав родин. будинок на облаштува­н­ня школи для без­плат. навч. сільс. дітей, надавав їй фінанс. допомогу. Досліджував історію Лів­обереж. України 17–18 ст. і Геть­­манщини, життя різних станів укр. су­спільства (селянства, козац­тва, духовенства). Під впливом ідей позитивізму започаткував в Україні істор. бібліо­­графію, іс­­торіо­графію, дипломатику та сфрагістику. Тривалий час збирав архівні матеріали для фундам. моно­графії «Описание Старой Малорос­сии: Мате­ри­алы для истории заселения, земле­владения и управления», яку планував видати у 10-ти т. (за кількістю полків), однак устиг опублікувати лише 3 т.: «Полкъ Старо­дубский» (1888), «Полкъ Не­­жин­ский» (1893), «Полкъ Прилуц­кий» (1902; усі — Київ), 2 з яких від­знач. Уваров. премією С.-Пе­тербур. АН. Велике значе­н­ня ма­­ють документи з родин. архівів, опубл. Л., зокрема «Сулимовский архивъ: Фамильные бумаги Су­­лимъ, Скорупъ и Войцеховичей ХVІІ–ХVІІІ вв.» (1884), «Моты­жин­ский архивъ: Акты Пере­яславского полка ХVІІ–ХVІІІ ст.» (1890), «Дневникъ генерального под­скар­бия Якова Марковича (1717–1767)» (ч. 1–3, 1893–97; усі — Київ). Ініціював створе­н­ня Конотоп. повіт. істор. музею (1900), подарував йому низку екс­понатів. Власну колекцію рукописів і бібліотеку (загалом понад 20 тис. од.) 1901 пере­дав до б-ки Університету св. Володимира у Києві (нині частково зберігається в Ін­ституті рукопису НБУВ) і музею В. Тарновського в Чернігові. 1902 Конотоп. повіт. земство заснувало пре­мію його імені за кращу працю з історії України.