ЛА́ЗОР Катерина Леонідівна (30. 10. 1919, м. Камʼянець-Подільський, нині Хмельн. обл. — 19. 08. 1996, От­тава) — журналістка, громадсько-культурна діячка. Дочка Л. Білецького і Н. Верпето, дружина Олега Ольжича, мати О. Кандиби. Навч. на філос. факультеті УВУ в Празі. Від 1940 — у культур. реферантурі Центр. Проводу ОУН(м) у Празі, де й по­зна­йомилася з О. Кандибою (Ольжичем). 2 серпня 1943 таєм­но повінчалася з ним у церкві с. Верх­ня Яблунька (нині Турків. р-ну Львів. обл.). 1945 емігрувала до Німеч­чини (м. Ульм), 1949 — до Канади (м. Він­ніпеґ). Від 1950 — ред. журналу Організації українок Канади «Жіночий світ», кор. часопису «Новий шлях». У жовтні 1950 ви­йшла заміж за журналіста Є. Ла­зора. Працювала бібліо­графом у славіст. від­ділі при Торонт. університеті (1954–84). Досліджувала укр. пресу в Чехії 1848–1919. Тривалий час керувала дит. теат­ром «Бабусина казка» (Торонто), писала дит. твори, з якими ви­ступала на сцені, за­ймалася громад., літ., благодійниц. діяльністю. Зберігала великий архів батька, 1988 пере­дала УВАН рукопис первіс. текс­толог. студії Л. Білецького про «Руську правду», інші його рукописи праць, листува­н­ня. У спогадах «Ольжич, яким я його памʼятаю» (1985) роз­повіла про історію написа­н­ня віршів («Акваріум», «Нічний напад» та ін.), у мемуарах «Думками вслід за Ольжичем» подала інформацію, що роз­криває характер Олександра Олеся, по­братимів з ОУН, героїч. чин О. Кандиби.