Лежниця

ЛЕЖНИ́ЦЯ — село Іваничівського ра­йону Волинської області. Л. разом із селами Поромів, Михалє, Млинище та Петрове (до 1958 — Цуцнів) під­порядк. Поромів. сільс. раді (заг. пл. забудованої тер. усіх насел. пунктів, роз­ташованих на не­знач. від­стані одне від одного, — 5,38 км²). Знаходиться на правому березі Західного Бугу, у гирлі її притоки Віди, побл. кордону з Польщею, за 100 км від обл. центру, за 25 км від райцентру та залізнич. ст. Іваничі, за 24 км від м. Володимир-Волинський, за 5 км від м. Нововолинськ (обидва — Волин. обл.) і автомагістралі Нововолинськ–Львів. За пере­писом 2001, насел. Л. складало 443 особи (1989 — 650); станом на 2015 — бл. 400 осіб; пере­важно українці. У селі та його околицях виявлено давньорус. городище (9–13 ст.; від 2009 — памʼятка археології нац. значе­н­ня), поселе­н­ня доби міді (3 тис. до н. е.) та пізньої бронзи (9–8 ст. до н. е.), могильники пізньої бронзи (10–9 ст. до н. е.) і ран­нього заліза (4–3 ст. до н. е.), зна­йдено кераміку неоліт. часу, бронз. і заліз. віків, зокрема лійчастого посуду та трипіл. культур (зберігається у музеях Львова). Одним із перших археол. дослідж. на тер. Л. — в ур­очищах Острів, Городище, Могила, Чуб, Ставище, Веленє — провів О. Цинкаловський. Уперше згадується в писем. джерелах 1777. Назва села походить від слова «лазня». Протягом тривалого часу Л. була присілком с. Михалє. На­прикінці 18 ст. у 6-ти дворах мешкали 32 особи, існував фільварок польс. магнатки Тарнавської-Скшинської. Після 3-го поділу Польщі 1795 — у межах кордонів Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — у складі Володимир. пов. Волин. губ. На поч. 20 ст. працювали винокур. завод і водяний млин. Під час воєн. дій на­прикінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася. 12 жовтня 1920 побл. Л. проходив бій між польс. загонами та більшовиками. За Ризьким договором 1920 Л. ві­ді­йшла до Польщі. Від 1939 — у складі УРСР. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. 22 червня 1941 від­бувся бій між нім. військовиками та бійцями 7-ї Цуцнів. прикордон. за­стави, унаслідок якого з обох боків загинула значна кількість людей. Згодом В. Петрову посмертно присвоїли зва­н­ня Героя Рад. Союзу. Від 23 червня 1941 до 20 лип­­ня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН–УПА. 1946 налічувалося 76 дворів, проживали 260 осіб. 1948 до Л. при­єд­нали с. Михалє (1991 знову від­новлено). Нині у Л. — початк. школа; Будинок культури, б-ка; мед. пункт. 1993 побл. села з метою збереже­н­ня природ. комплексу в долині Зх. Бугу створ. заг.-зоол. заказник місц. значе­н­ня Побуж­жя. Його тер. охоплює частину заплави річки (230 га) з цін­ними сосн. лісами (з домішками берези та вільхи) і лучно-чагарник. угі­д­дя та болота (951 га). У заказнику водяться козуля європейська, кабан дикий, куниця лісова, собака єнотоподібний, видра річкова, лелека чорний, під­орлик малий, журавель сірий, деркач. Лежничани є прихожанами Свято-Введен. церкви УПЦ МП (деревʼяна, 18 ст., с. Михалє). У с. Цуцнів народився письмен­ник І. Степанюк, у с. Поромів — спів­ак (тенор), засл. арт. РРФСР С. Вах.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю