ЛЕЙТЕНА́НТ (франц. lieutenant, букв. — тримаючий місце, за зразком лат. locum tenens — намісник) — військове зва­н­ня молодшого офіцерського складу в армії, на флоті, у право­охорон­них органах та інших військових формува­н­нях більшості країн світу. Попереднє — молодший Л., на­ступне — старший Л. Зва­н­ня Л. уперше почали використовувати у 15 ст. у Франції на по­значе­н­ня за­ступника начальника загонів (від кінця того ж столі­т­тя — за­ступник командирів рот). Від другої половини 17 ст. у Франції та інших країнах Л. — військове зва­н­ня у армії та на флоті. У Російській імперії 1701–1917 зва­н­ня Л. існувало тільки на флоті, в армії (окрім кавалерії та гвардії) йому від­повід­али зва­н­ня капітан-поручик (1730–97), штабс-капітан (1797–1884, 1885–1906, 1912–17), поручик (1884–85). У Армії УНР, ЗС Української Держави, УГА від­повід­никами зва­н­ня Л. були хорунжий (молодший Л., Л.), поручник (старший Л.). У ЗС СРСР за­проваджене 1935, у ЗС України — 1992 (перше зва­н­ня Л. або молодшого Л. військовослужбовцям присвоює Міністр оборони України). У мото­стрілецьких, повітряно-десантних, танкових, інженерних військах і артилерії за штатом Л., як правило, є командиром взводу. В більшості країн світу флотське зва­н­ня Л. від­різняється за рангом від армійського (зокрема у США флотський Л. від­повід­ає армійському капітанові), у ЗС України армійське і флотське зва­н­ня Л. еквівалентні.