Леонардов Аббатій Львович

ЛЕОНА́РДОВ Аб­батій Львович (18. 03. 1923, м. Тараща, нині Київ. обл. — 19. 01. 2006, м. Вісбаден, Німеч­чина) — самбіст, тренер, лікар-стоматолог. Майстер спорту Заслужений тренер України, суддя всесоюз. категорії. Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закін. Київ. артилер. спец­­школу № 13 (1940), Київ. стоматол. ін­ститут (1949), навч. у 2-му Ленінгр. артилер. училищі (нині С.-Петербург, 1940–41). Почав за­йматися вільною боротьбою (згодом самбо) в секції при Київ. палаці піонерів (1938). Чемпіон України з вільної боротьби серед дорослих (Харків, 1939). Багаторазовий чемпіон України та респ. ради спортивного товариства «Динамо». Тренер — В. Зарубін. Воював побл. Москви, Смоленська, Єльні (Смолен. обл.; обидва — РФ). 1941 був поранений, після лікува­н­ня повернувся на фронт. Командував 17-ю винищув.-протитанк. артилер. батареєю, яка 1942 побл. Харкова потрапила в оточе­н­ня. Засудж. до роз­стрілу за звинуваче­н­ням у зраді батьківщини, згодом вирок замінили на 10 р. виправно-труд. таборів та до 5-ти р. по­збавле­н­ня прав. Покара­н­ня від­бував у Нижньому Тагілі (Свердлов. обл.) і Тайшеті (Іркут. обл.; обидві — РФ). Реабіліт. 1945. Брав участь у змага­н­нях до 1953. Після закінче­н­ня ін­ституту пере­їхав до Він­ниці. Працював лікарем-стоматологом. Спів­засн. і тренер першої самбіст. секції Вінн. ради спортивного товариства «Динамо». Повернувшись до Києва, працював гол. стоматологом Дорож. клініч. лікарні № 2 Пд.-Зх. залізниці; у міській клініч. лікарні № 12, мав приват. лікар. кабінет. Під­готував А. Бондаренка. Заст. голови Федерації дзюдо України. 2000 емігрував до Німеч­чини. Автор біогр. повісті «Зима–лето. Зима–лето. Зима–лето. (Записки политзека)» (К., 1992; 1996).

Літ.: Волощук Я., Вайсман Я. Його авторитетом не злякаєш! // Рад. спорт. 1963, 15 жовт.; Конончук І. У вогні броду немає // ДУ. 1997, 20 трав.; Петрова С. Перший рік Вітчизняної 18-річний лейтенант воював з фашистами. Усі на­ступні — з Гулагом // Хрещатик. 2000, 20 квіт.

Є. П. Демченко

Завантажити статтю