ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Летичів

ЛЕТИ́ЧІВ – селище міського типу Хмельницької області, райцентр. Зна­ходиться при впадінні р. Вовк у Південний Буг (бас. Чорного моря), за 51 км від обл. центру та за 33 км від залізнич. ст. Деражня. Пл. 13,88 км2. За переписом 2001, насел. становило 11 081 особу (складає 96,8 % до 1989), станом на січень 2015 – 10 571 особу (переважно українці). Через смт проходить автошлях Ужгород–Тернопіль–Кіровоград–Донецьк. Тер. Л. заселена здавна, про що свідчать виявлені знаряддя праці та залишки поселень доби бронзи, трипіл. культури та ранньосло­в’ян. часів. У 12–13 ст. Летичівщина входила до складу Болохів. землі. Від 1362 – у межах Великого князівства Литовсько­го. У 2-й пол. 14 ст. у Л. був зведений дерев’яний замок (у остан. чверті 16 ст. перебуд. на кам’яний; нині пам’ятка архітектури). Згодом він став центром Летичів. замк. пов. Поділ. землі. 1429 Л. було надане Маґдебур. право. Від 1434 – у складі Польщі, відтоді ж входив до Поділ. воєводства та перебував у королів. власності. Л. знаходився на одному з відгалужень Чорного шля­ху, тому зазнавав частих нападів татар. Значні руйнування місто отримало під час навал 1453 і 1537. У 1581 створ. гродський суд. Тут здавна існували гончарні, кушнірні, деревообробні та ін. цехи, була розвинена торгівля. У 15 ст. закладено Михайлів. церкву, 1606 засн. Летичівський домініканський мона­стир Успіння Пресвятої Діви Марії, які також нині є пам’ятками архітектури. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1672–99 – у складі Ко­стянтинів. пашалику Кам’янец. ейялету Осман. імперії. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. перейшов до Рос. імперії, 1795 став повіт. містом Поділ. губ. 1835 за огорожею Летичів. кладо­вища поховано кер. селян. руху на Поділлі У. Кармелюка. Найінтенсивніше він діяв у Летичів. і Літин. пов., влаштовував також напади у Балт., Вінн., Могилів. і Проскурів. пов. (усі – Поділ. губ.) та Бессарабії. 1833–39 проводилося спец. слідство – Галузинец. комісія. На різних ета­пах розгляду справи у зв’язках з У. Кармелюком підозрювалося бл. 20 тис. осіб. Могилу нар. ме­сника та пам’ятник йому (бронз. 5-метр. скульптура: Устим у гнів. напруженні рве на собі кай­дани; відкрито 1974 у центрі с-ща) занесено до Держ. реєстру нерухомих пам’яток України нац. значення. 1899 у Л. проживали 8179 осіб, з них 2102 – православних, 1172 – католики, 4900 – юдеїв, 2 – лютеранина, 3 – мусульманина. 1905 працювали 15 підприємств, найбільшими були пивовар. завод, тютюн. ф-ка, млин. Під час 1-ї світової вій­ни місто де­який час контролювали угор. і нім. війська. У ході воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, 15 листопада 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1921–23 Летичів. край був в епіцентрі антибільшов. повстань. У своїй кн. «Проти червоних окупантів» (т. 1–2, Краків; Л., 1941) командувач пов­стан. загонів на Правобереж. Україні Я. Гальчевський описав «мордовню» в летичів. відділку ГПУ–НКВС: «На цементовій долівці крови, як у різні… Всюди валяються шматки волосся зі шкірою, шкіри з вирваним м’я­сом, зуби, сухі очі, видовбані загостреними чайними ложечками, повиривані нігті, повиломлювані пальці, обрізані вуха, носи». Від 1923 – райцентр, від 1924 – смт. 1932–37 – у складі Вінн., 1937–54 – Кам’янець-Поділ., від 1954 – Хмельн. обл. Мешканці потерпали від голодомору 1932–33. Від 17 липня 1941 до 23 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. У Л. нацисти створили євр. ґетто, у замку – концтабір, у передмісті Залетичівка вбили бл. 7 тис. осіб. Нині працюють мебл. ф-ка, підприємство «Термопласт», комбікорм. завод, лісгосп. У Л. – 3 заг.-осв. школи, 4 дитсадки; Будинок культури, муз. школа, Будинок дит. творчості, рай. б-ка; рай. лікарня; ДЮСШ. Об’єкти природно-заповід. фонду: ланд­шафт. заказник заг.-держ. значення Долина (пл. 255,9 га, створ. 2005), ботан. пам’ятки природи місц. значення Старий Ясен (1994, вул. Леніна), Летичівська (1,3 га, парк відпочинку, зростають типові для Поділля породи дерев), Модрина європейська (побл. муз. школи; оби­дві – 1998). Виходить «Летичівська газета». Значну популярність здобули нар. хор. колектив «Летич», нар. художньо-кон­цертна бригада «Вогник», чол. квартет «Явір», чол. вокал. ансамбль «Світанок», жін. квартет «Гармонія», жін. тріо «Яворина», хореогр. група «Калинове намисто», ансамблі укр. нар. пісні «Барвінок» і «Кульбаба». Функціонують Летичів. рай. об’єдн. товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка та Летичів. культ.-осв. товариство поляків. Реліг. громади: УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, УГКЦ, РКЦ, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, адвентистів сьомого дня, юдеїв. Також є Свято-Успен., Всіх святих та Івана Богослова церк­ви. Серед видат. уродженців – фізик, чл.-кор. АН УРСР Н. Моргуліс, літературознавець, фольк­лорист О. Багрій, мовознавець Ф. Бацевич, педагог А. Животенко-Піанків (у Л. служив її бать­ко – діяч Церкви адвентистів сьомого дня Т. Животенко), пра­вознавець О. Користін, лікар-педіатр В. Маркевич, гірн. інж. І. Пічук, фахівець у галузі динаміки та міцності машин, приладів і електрон. апаратури В. Ройз­ман; письменник Семен Сумний, поет-есперантист Є. Михальський; живописець, художник театру, засл. діяч мистецтв УРСР М. Бурачек, живописець К. Вро­блевський; режисер-мультиплікатор, засл. діяч мистецтв УРСР І. Гурвич; Герої Рад. Союзу Т. Коцюбинський, М. Осліковський. У жовтні 1846 Л. відвідав Т. Шевченко, у вересні 1854 – Л. Толстой.

Літ.: Новіцька Л. Історичними стежками рідного міста: Краєзн. нарис. Ле­тичів, 2009.

Н. П. Климанська

Рекомендована література

  1. Новіцька Л. Історичними стежками рідного міста: Краєзн. нарис. Ле­тичів, 2009. Google Scholar

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Летичів / Н. П. Климанська // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-54470

Том ЕСУ:

17-й

Дата виходу друком тому:

2016

Дата останньої редакції статті:

2016

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

54470

Кількість переглядів цього року:

14

Схожі статті

Жванець
Населені пункти  | Том 9 | 2009
Г. В. Співак
Голованівськ
Населені пункти  | Том 6 | 2006
У. В. Кучер, С. В. Піддубний
Затока
Населені пункти  | Том 10 | 2010
А. В. Троян, М. М. Горун

Нагору