Липовець

ЛИПОВЕ́ЦЬ — місто Вінницької області, райцентр. Знаходиться на обох берегах р. Соб (впадає у Південний Буг, бас. Чорного моря) і його притоках Будківка, Поганка (обидві — ліві), Кам’янка, Скакунка (обидві — праві), за 45 км від обл. центру та за 15 км від однойм. залізнич. станції. Пл. 13,3 км². За переписом 2001, насел. становило 9406 осіб (складає 96,3 % до 1989), станом на 1 січня 2015 — 8674 особи (переважно українці). Мікрорайони: Місто (центр), Замчисько (у пн.-сх. частині на лівому крутозламі Соба, де у 17 ст. розташовувався князів. замок), Березівка, Гайсин, Кам’янка, Скакунка (усі раніше були селами). Через Л. проходять автошляхи Вінниця–Одеса та Тиврів–Іллінці. 1979 тут виявлено курган епохи бронзи, 1981 — скіф. курган (на р. Будківка; племена будинів описав у 5 ст. до н. е. грец. історик Геродот). Також знайдено монети антич. часу. На думку деяких дослідників, на місці розораного городища у мікрорайоні Скакунка знаходився племін. центр чорних клобуків — Куниль (згадується у Руському літописі під 1150). На тер. Гайсина розміщувалася ставка ханського сина Айсина. За Люблін. унією 1569 навколишні землі від Великого князівства Литовського відійшли до Польщі. З сучас. назвою (за однією з версій, у давнину на навколиш. землях зростали липові ліси; існує твердження й про те, що тут в окопах був збір. пункт татар-ліпан) насел. пункт уперше згадується в писем. джерелах 1601. Тоді ним володів князь Я. Острозький. 1606 Л. отримав Маґдебур. право. Після смерті князя Януша 1620 рід Острозьких припинився, їхні маєтності перейшли до князів Заславських. За переписом 1628–29, нараховувалося 1100 димів (у 1,5 раза більше, ніж у Вінниці). Виконавча влада належала старості, що було характерним лише для великих адм. центрів. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1649 постала Липовец. козача сотня Кальниц. полку. 19 березня 1651 під стінами Липовец. замку полки Й. Глуха та М. Пушкаря перемогли удар. авангард польс. військ під керівництвом гетьмана М. Калиновського, унаслідок чого було звільнено від облоги Вінницю, де оборонявся І. Богун. За це через 2 р. польс. полководець С. Чарнецький спалив Л. Липовец. битва стала кульмінацією зимової воєн. кампанії 1651, сучасники порівнювали її з відомою Пилявец. баталією 1648 (в обох випадках фіналом стала панічна втеча поляків), типовий прийом на оточення козаками був повторений через рік на Батоз. полі. У квітні 2007 на місці Липовец. битви відбулася польс.-укр. акція примирення та був встановлений пам’ят. знак — польс. хрест у козац. хресті, з рельєфом змії, яка кусає фенікса в око. У 18 ст. Л. згадується як село, яке кілька разів здобували гайдамаки. Тоді тут знаходився осідок польс. карал. загонів. Деякий час Л. належав князям Любомирським, у остан. чв. 18 ст. його придбав князь Л. Струтинський, тоді ж частиною земель володів і магнат. рід Головінських. У 2-й пол. 19 ст. насел. пункт перебував у власності Рогозинських і Здзеховських. 1775 тут був 251, у серед. 19 ст. — уже бл. 500 будинків. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. Тоді ж став центром округу Брацлав. намісництва. 1796–1923 — повіт. місто Київ. губ. 1803–22 зведено костел, першим настоятелем якого став син швед. короля Карла-Ґустава — барон Трухзес. 1818 на пожертвування купця Таранова споруджено Соборно-Воскресен. церкву (нині діє реліг. громада УПЦ КП), у якій пізніше розпочинав церк. діяльність перший митрополит УАПЦ Василь (Липківський). 1855 збудовано Свято-Покров. церкву (нині належить громаді УПЦ МП). Через Л. проїжджали рос. полководець П. Рум’янцев (1780), рос. поет О. Пушкін (1821) та визнач. укр. поет і художник Т. Шевченко (1846). У місті розташовувався полк П. Пестеля — керівника Пд. товариства декабристів. 1861 проживало 6290 осіб. До 1860-х рр. мешканці Л. переважно займалися с. госп-вом, налічувалося лише 77 ремісників. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. виникли 2 махорк. ф-ки, 2 заводи мінерал. вод, пивомедовар. завод М. Жорницького, 4 водяних і 1 паровий млини, 11 кузень, 120 торг. лавок, 2 типографії, чавунно-ливарна майстерня (у рад. період і 1990-х рр. — завод «Ремдеталь»). 1861 відкрито церк.-приход. училище, 1910 — комерц. школу, 1918 — г-зію, 1897 — найпершу на теренах Вінниччини публічну бібліотеку. До поч. 20 ст. у місті сформувалася значна євр. громада: 1900 — 4135 осіб. Функціонували кілька синагог і євр. шкіл. 1913 заг. кількість жит. складала 13 108 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася (у цей період у місті побували кер. уряду УНР періоду Директорії І. Мазепа та генерал-хорунжий Армії УНР Ю. Тютюнник), у травні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Від 1923 — райцентр. 1925–2001 — смт, від 2001 — місто рай. значення. 1923–25 — у складі Бердичів. округи Київ. губ., 1925–30 — Вінн. округи, від 1932 — Вінн. обл. Жит. чинили опір насильниц. колективізації. Вони потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від поч. 1920-х рр. деякий час існувала Липовец. єпархія УАПЦ, одним із перших нею керував Володимир (Самборський). 22 липня 1941 частини 12-ї рад. армії розгромили під Л. словац. мотобригаду, що воювала в складі 17-ї нім. армії, але наступ. дня були змушені залишити с-ще. Тут словац. воїни вперше перейшли на бік рад. армії, що згодом призвело до створення Чехословац. окремої бригади. Збереглася доповідь Військ. ради Пд. фронту центр. кер-ву в Москві: «Бригада чехословаків — Липовець — дійсно знаходилася, але повністю не здалася. Ймовірно, бригада була готова здатися і, мабуть, збиралася це зробити, але, коли в бою потрапила під наш вогонь і в спину під німецький вогонь, зазнала великих втрат убитими і пораненими». Протягом 2-ї пол. 1941–43 сюди з усієї тер. СРСР, де відбувалися воєнні дії, звозили для поховання загиблих словац. вояків. 1996, 2006 і 2011 у Л. відбулися міжнар. акції пам’яті та примирення, символом чого став відновлений за часів незалежності України Словац. монумент (за наказом рад. керівництва був зруйнований). Під час нім.-фашист. окупації (від 23 липня 1941 до 12 березня 1944) нацисти розстріляли бл. 2 тис. жит. Діяло рад. підпілля. У січні–березні 1944 за визволення Липовеччини точилися запеклі бої. У центрі міста поховано 715 рад. воїнів-визволителів, зокрема й Героя Рад. Союзу Б. Шевченка (на їхню честь споруджено монумент). Неподалік Л., побл. с. Зозів, також загинув і похований Герой Радянського Союзу І. Яркін. У боях на тер. Липовеччини брав участь Герой Радянського Союзу Ф. Печенюк. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 369 липівчан. Після визволення у Л. проживало 452 особи. Унаслідок політ. і екон. змін в Україні на поч. 21 ст. перестали працювати потужні за часів СРСР завод продтоварів і маслосирзавод. Нині пром. сектор міста складають Вінн. філія ТОВ «Яблуневий дар» (один з найбільших виробників концентр. соків у Європі), підприємства «Липовец. хлібна база», «Липовец. ковбаси», «Липовецькхліб» і Липовец. цегел. завод. Гол. с.-г. підприємства: «Зернопродукт МХП» (займається вирощуванням зерн. культур і скотарством) та «Липовецьке» (один із провід. укр. виробників свинини, спеціалізується й на рослинництві та скотарстві). У Л. — 3 заг.-осв. школи, ДЮСШ, муз. школа, 2 дитсадки; рай. Будинок культури, 2 б-ки; центр. рай. лікарня, центр первин. медико-санітар. допомоги, фельдшер.-акушер. пункт, обл. фізіотерапевт. лікарня. Виходить г. «Липовецькі вісті». Щороку на честь відомого аматора П. Оплаканського у місті влаштовують муз. конкурс «Музичний зорепад». Неодноразово чемпіоном області ставав футбол. клуб «Факел»; функціонує один із найстаріших на Вінниччині шах. клубів. Також діють реліг. громади РКЦ, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської. Збереглися істор. центр євр. м-ка з торг. рядами та ін. будівлями поч. 20 ст., один з лікув. корпусів земської лікарні (1907, нині військкомат). Встановлено пам’ятні знаки жертвам голодомору 1932–33, громадян. конфліктів 1920–40-х рр., «Трактор “Універсал”», розстріляним нацистами євреям, рад. підпільникам. Серед видат. уродженців — письменники 19 ст. Ю. Струтинський і А. Новодворський; брати композитор, піаніст, муз. діяч, Герой Праці Микола та геолог, географ, академік ВУАН, АН Білорусі, дійс. чл. НТШ Павло Тутковські, історик партії, чл.-кор. АН УРСР А. Чеканюк, історик, політолог В. Бурдяк, лікар-психоневролог, дефектолог А. Володимирський, лікар-фтизіатр Г. Розенберг, лікар-хірург І. Улановський, брати лікар-терапевт Натан і літ. критик, журналіст Самійло Щупаки, укр. громад. діяч у Латвії, фахівець у галузі радіоелектроніки А. Скальський; арх. Л. Влодек, живописець І. Липківський (син митрополита УАПЦ Василя), мистецтвознавець В. Ткаченко; скрипаль, муз. діяч, нар. арт. УРСР П. Столярський, композитор, засл. діяч мистецтв РРФСР і Чувас. АРСР, нар. арт. Якут. АРСР і Татар. АРСР Г. Літинський, засл. арт. УРСР Л. Муравська; Герой Радянського Союзу А. Зіндельс, повний кавалер ордена Слави А. Ковбасюк; альпініст, підкорювач Евересту та ін. гірських вершин В. Копитко. Липовец. минувшину відображено у творах І. Кочерги, Василя Земляка, П. Загребельного та ін. У Л. у двоклас. училищі навч. культур. діяч, краєзнавець М. Кутинський, тут минули шкіл. роки письменника Ю. Сегеди; деякий час жив Герой Радянського Союзу В. Новиков.

Літ.: Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Липовець вчора і сьогодні. В., 2011; див. також Липовецький район.

О. І. Роговий