Лип’янка

С. Ю. Іщенко

Лип’янка

ЛИПʼЯ́НКА — село Шполянського району Черкаської області. Липʼян. сільс. раді підпорядк. с. Межигірка. Знаходиться на р. Липʼянка (Гнилий Товмач; бас. Південного Бугу), за 100 км від обл. центру, за 25 км від райцентру та за 13 км від залізнич. ст. Новомиргород (Кіровогр. обл.). Пл. Л. 7,48 км², Межигірки — 1,26 км². Насел. Л., за остан. переписом, становило 1190, станом на 2014 — 928 осіб, Межигірки — відповідно 188 та 76 (переважно українці). Побл. Л. проходить ділянка автошляху Київ–Кіровоград. На тер. села досліджено 2 стоянки епохи пізнього палеоліту — Липʼянка-1 (Ясівка), -2 (Задорожівщина). На стоянці Ясівка також знайдено вироби серед. палеоліту. У цій же місцевості, над Ясів. ставом (Ясів. Могила), та на полях навколо села виявлено кургани епохи бронзи. За нар. переказами, назва села походить від липового гаю, де зведено першу оселю. Засн. у серед. 17 ст. Жит. брали участь у гайдамац. русі та Коліївщині. Після 2-го поділу Польщі 1793 Л. відійшла до Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — село Чигирин. пов. Київ. губ. У різний час Л. належала польс. і рос. знаті, зокрема Любомирським, Висоцьким, Чехурським, Марковським, Суходольським. 1808 мешкало 1353, 1885 — 2162, 1897 — 3652 особи. Станом на 1885 існували церква, школа, 4 постоялі будинки та 2 лавки, за 3 версти розташовувалася пошт. станція. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–59 — у складі Златопіл. р-ну; від 1932 — Київ., від 1939 — Кіровогр., від 1954 — Черкас. обл. Під час голодомору 1932–33 померло бл. 200 осіб. Багато липʼянців було репресовано. Від 31 липня 1941 до 10 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Наприкінці січня — на поч. березня 1944 побл. Л. та Межигірки точилися запеклі бої. У боях за визволення села загинуло понад 280 рад. воїнів. На фронтах 2-ї світової війни воювало 467 жит. Нині у Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікарня. Діє реліг. громада УПЦ МП. 1968 учасник дисидент. руху, громад. діяч С. Кожумʼяка ініціював і брав безпосередню участь у встановленні погруддя Т. Шевченка (створив уродженець Л., скульптор І. Гончар), а у наступ. році започаткував традицію вшанування Кобзаря. У Л. також споруджено обеліск Слави, на 3-х брат. могилах рад. воїнів, які загинули під час визволення села, — памʼятники. Серед ін. уродженців — вет. лікар, біохімік М. Запорожець, літературознавець О. Киченко; художник, музеєзнавець П. Гончар; Герой Радянського Союзу І. Поліщук, повний кавалер ордена Слави П. Кравець. У Л. минули дит. і юнац. роки літературознавця В. Півторадні. Село неодноразово відвідували дружина П. Гончара — співачка, Герой України, нар. арт. УРСР Н. Матвієнко, а також їхній син — живописець А. Гончар; тут бували політ. діяч Ю. Костенко, лікар-хірург В. Харченко, кер. с.-г. підприємства, двічі Герой Соц. Праці Л. Шліфер.

Літ.: Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Шевчук В. Історія Шполянського краю. Чк., 2003; Шполянщина 1923–2003: Люди. Події. Факти. Чк., 2004; Гончаренко В. А. Черкащина в легендах та переказах. Чк., 2006; Степанчук В. Н., Сыволап М. П., Ветров Д. А., Озеров П. И. Обследование палеолитических местонахождений в бассейне р. Большая Высь в 2004 году // Археол. дослідж. в Україні 2004–05 рр. К.; З., 2006; Давиденко В. Село моє Липʼянка. Чк., 2007; Сиволап М. П., Сиволап Л. Г. Найдавніші стоянки первісних людей у нашому краї (за матеріалами археологічних досліджень 2002–06 років) // Черкащина в контексті історії України: Мат. 3-ї наук.-краєзн. конф. Черкащини. Чк., 2008.

С. Ю. Іщенко